У одному селі жив селянин, по імені Гембей. Сусіди недолюблювали Гембея: вуж дуже він був хвалькуватий. Якщо з ким-небудь траплялася неприємність, Гембей сміявся й говорив:
- Із мною такого ніколи не буде! Мене так просто не проведеш! Одного разу Гембей зібрався у місто. Він розв'язав купити собі там на базарі
Телку. Женагембея вибрала саму міцну мотузку й, подаючи її чоловікові, сказала:
- Веди телушку додому на мотузці. Так дивися, щоб по дорозі не украли телку злодії.
- Які дурості ти говориш! - розсердився Гембей. - Щоб у мене украли телку! Ні, мене так просто не проведеш!
У той же день відправився Гембей у місто. Довго бродив він по базару й, нарешті, побачив рослу, відгодовану білу теличку.
Ось це саме те, що я шукав! - зрадів Гембей. - Ні у кого у нашому селі немає такої телиці!
Та від задоволення Гембей навіть заклацав мовою.
Сторгувався він із продавцем і погнав телку додому. На окраїні міста згадав Гембей, що поблизу тут живе його старий знайомий - швець.
Зайшов Гембей до друга й відразу ж почав хвастатися:
- Дивися, яку я телку купив! Такої телиці у тебе ніколи у житті не було!..
Та від задоволення Гембей знову заклацав мовою. А у шевця був підмайстер - хлопчик Итиро.
Итиро подивився на телицю, теж пощелкал мовою й сказав:
- Це вірно, телиця гарна. Дивитеся тільки, Гембей-Сан, щоб по дорозі її не украли.
Почув такі слова, Гембей став сміятися:
- У тебе б її, звичайно, повели, а мене не проведеш! Не такий я людей!
Сказавши так, він попрощався й пішов додому, у село. Як тільки Гембей зник, Итиро сказав:
- Дозвольте мені, хазяїн, відучити цієї людину від хвастощів.
- Від цієї хвороби його ніхто не відучить, - відповів майстер.
- Усе-таки прошу вашого дозволу: дозвольте мені спробувати.
- Як же ти це зробиш?
- А я украду у нього телку.
- Спробуй, якщо прагнеш. Тільки нічого із цього не вийде: адже він веде телицю на мотузці.
- Подивимося, подивимося! - викликнув підмайстер й, зірвавши зі стіни нову пару гета, вибіг на вулицю.
Итиро знав дорогу, по якій ішов Гембей. По бічних стежках він випередив хвалька й, кинувши один черевик на дорогу, сховався у траві. А задоволений Гембей тяг за собою телку й муркотав якусь пісеньку. Раптом він побачив на дорозі черевик.
- Це, це, це! - засмутився хвалько. - Жалко, що немає другого. За одним я й нахилятися не буду...
Та, смикнувши за мотузку, він повів телицю далі. Так пройшов він благополучно, може бути, ри, а може бути й менше, але, тільки ввійшовши у дубовий гай, знову натрапив на такий же черевик.
- Як жалко, що я не підняв першого черевика! - засмутився Гембей. - А втім, він, напевно, як і раніше валяється на старому місці.
Гембей нашвидку прив'язав телку до дубка й кинувся із усіх ніг на дорогу, де він побачив перший черевик. Черевик лежав на старому місці. Схопивши його, Гембей поспішив у гай. Але коли він підбіг до дубка, -телки не виявилося.
Гембей обшарив увесь гай, але телиця немов крізь землю провалилася. Та як це вона ухитрилася відв'язатися? - засмучувався Гембей. - Тільки б ніхто не довідався, що із мною трапилося таке...
Не знайшовши телиці, відправився він знову у місто: не можна ж було повернутися до дружини без телиці. Тоді довелося б у всьому зізнатися.
А Итиро до цього часу вже пригнав украдену телицю додому й сховав її у дворі. Итиро розповів майстрові, як він перехитрив хвалькуватого Гембея, і вони обоє довго сміялися.
- Що ж ми будемо робити із цією телицею? - запитав підмайстер. Хазяїн не встигнув нічого відповісти, тому що у цей момент розсунулися двері й у будинок увійшов Гембей.
- А де ж твоя телиця, ушанований Гембей-Сан? -запитав, як ні у чому не бувало, майстер.
- Телиця? Ах, телиця! Знаєш, вона мені разонравилась, і я продав її якомусь перехожому. Прагну тепер купити собі іншу. Тому й повернувся. Хазяїн почастував Гембея тютюном і сказав:
- Тобі повезло: я давно вже збирався продати свою телушку. Якщо не будеш скупитися, - можу тобі її поступитися.
Та він наказав подмастерью привести телку.
- Скільки ж ти прагнеш за неї? - запитав Гембей, коли Итиро виконав розпорядження хазяїна.
- Так стільки ж, скільки ти заплатив за свою.
- Ось ще! - замахав на нього руками Гембей. - Хіба можна зрівняти мою телку із твоєї?! Моя була й крупніше й масніше! Та й вовна на твоїй телиці набагато коротше!
- Як знаєш, дешевше я не продам.
Довелося Гембею за свою же телицю знову викласти грошики. Коли він вивів її знадвору, майстер сказав:
- Сподіваюся, Гембей-Сан, що ніхто по дорозі не украде твоєї телиці? Та знову Гембей заявив хвалькувато:
- Ну вже ні, мене не проведеш! Не такий я людей! Як тільки Гембей пішов, Итиро знову попросив:
- Дозвольте, пан хазяїн, я ще раз украду цю телицю.
- Ну, другий-те раз у тебе це не вийде! Тепер його так просто не обдуриш.
- А Усе-таки дозвольте мені зробити таку спробу. Уже дуже хочеться відучити його від хвастощів.
- Що ж, спробуй...
Итиро знову кинувся у гай, щоб випередити хвалька. Сховавшись поблизу від дороги у кущах, він став чекати. Та, як тільки Гембей з'явився на стежці, підмайстер голосно замукав:
- У - У - У, у...
- Так адже це ж кричить моя зникла телиця! - зрадів Гембей. -
Зараз я піймаю її, і у мене буде дві телки.
Та, прив'язавши потрійним вузлом телку до дуба, Гембей кинувся у кущі, звідки чулося мичанье.
Тоді Итиро, продовжуючи мукати, почав перебігати з місця на місце.
Заманивши хвалька у саму хащу, підмайстер поспішив до дубка, відв'язав телицю й погнав її додому.
Тільки до заходу сонця вибрався Гембей на стежку. Тут він відразу ж побачив, що й друга його телиця пропала. Знову Гембей покрокував у місто.
Увійшовши у будинок шевця, він мовчачи зупинився у дверей.
- Що привело вас знову у місто й де ваша прекрасна телиця? - запитав хитрий Итиро.
- Так чи бачиш, - почав брехати хвалько, - по дорозі я зайшов у храм і подарував телку настоятелеві, щоб боги були до мене ще милостивіше. Ранком я піду на базар і куплю собі нову.
Хазяїн посміхнувся й сказав:
- Немає потреби чекати до ранку. У мене припасена на продаж ще одна прекрасна телушка.
Ледь стримуючи сміх, Итиро привів білу телицю. Щоб не розсміятися, хазяїн увесь час прикривав рота віялом. Гембей побачив телицю й невдоволено пробурчав:
- Ця телиця у сто раз гірше моєї!
Отут уже майстер і підмайстер не витримали й почали сміятися так голосно, що збіглися сусіди. Усе почали запитувати, що трапилося. Тоді хазяїн розповів, як хвалькуватий Гембей двічі купив ту саму телицю й прийшов за нею втретє.
Отут і сусіди почали весело сміятися. Коли сміх небагато затих, майстер сказав:
- Гембей-Сан, обіцяй ніколи більше не хвастатися, і я віддам тобі телку й гроші.
Довелося Гембею погодитися: не можна ж повернутися додому без грошей і без телиці. Забрал він телку, випросив потовще мотузку й поплівся до себе. Незабаром ця історія дійшла й до його села.
Відтоді, якщо Гембей починав похвалятися, хто-небудь вигукував:
- Гембей-Сан, розповідайте, як ви три рази купували ту саму телушку.
Та тоді хвалько обмахувався сконфужено віялом і вмовкав.