За давніх часів жив поблизу одному села демон. Пам'ятали старі, що був він колись звичайним сільським хлопцем, але скоїлося ихо - привчився він чужих курей так биків виловлювати й сирими з'їдати. Розсердилися за це на нього селяни й прогнали ладь із села. Знайшов демон собі печеру серед коралових рифів і став гамір жити. Пройшли роки, здичавів він зовсім і перетворився, нарешті, у теперішнього дикуна. Багато горя приносив він селянам: те кінь уб'є у бідняка, то бика; а то й на людину накинеться. Страшно стало людям у своєму селі жити. Ось якось раз зібралися селяни у будинку старійшини - рада тримати.
" Як з демоном упоратися?"-думають.
- Сила у нього страшна, - сказав старійшина.- Просто так його не здолати. Треба б придумати яку-небудь хитрість.
- А давайте йому у їжу отрута насипем, - запропонував один.- Він і не помітить, як умре.
- Ні, - покачав головою старійшина, - це у нас не вийде. Адже повинен тоді хтось у печеру до демона відправитися. А це - загибель. Недарма люди сміються: надумали миші кішці на шию дзвіночок повісити! Думали селяни, думали, так так нічого й не придумали. Тільки зібралися розходитися, виступила вперед молода жінка й говорить:
- Дозволите мені до демона у печеру піти. Може, мене він і не з'їсть - адже сестра я йому молодша.
Стали люди її відговорювати.
- Не ходи туди, - говорять. - Братик твій зовсім на звіра став схожий. Він і не подивиться, що сестра прийшла - розірве на шматки й з'їсть.
Не пустили її односільчани у печеру. Так тільки жінка свого розв'язку міняти не захотіла. Повернулася вона додому, замісила тісто й приготувала з нього на парі рисові лепешки-моти. Загорнула їх у ароматні листи персика й у більший кошик склала. Пам'ятала вона, що були коржа-моти колись самою улюбленою стравою брата. Лежать коржа у кошику - м'які, соковиті, тільки одна з них - тверда: поклала у неї господарка шматок черепиці, щоб відкусив братик корж, так зуб собі й зламав.
Дочекалася жінка ранку, поставила кошик собі на голову й у шлях відправилася. Довго вона йшла, поки, нарешті, не підійшла до печери.
- Братик мій, де ти?-покликала вона тихенько. Загуділо всі усередині печери, вискочив звідти демон - лютий від злості. Подивилася на нього сестра так від страху ледве розуму не втратилася: став братик її чудовиськом небаченим - волосся й борода по вітру розвіваються, ока червоними вогнями блискають, а на чолі чи то дві шишки, чи то два роги стирчать! Нагнувся демон до сестри ближче так як зарегоче:
- Га-Га-Га! Хто б подумати міг-дочекався-таки! Сестра рідна відвідати надумала! Ну, заходь, коли прийшла! У мене давно живіт підвело! Чуєш, як буркоче!?
- Знала я, що голодний ти, - сказала жінка, - ось і принесла тобі частування!
- Дуже люблю я Що ж, сестра, заходь - усякі гостинці! - загуркотів демон, - подивися, як я отут живу!
Схопив він жінку за руку орлиною хваткою й у печеру витяг.
Подивилася вона навколо - валяються у печері кістки: бичачі так кінські, а серед них і людські видніються.
- Ну, сестра, показуй, що ти мені принесла, - сказав демон. Відкрила жінка більший кошик, у якому лепешкилежали, вийняла з неї маленьку каструлю, куди будинку ще печінку кінську поклала, і демонові простягнула:
- Спробуй, братик, може, тобі й сподобається. Приготувала я для тебе старушечьи потрух.
- А ти молодець! - зареготав демон.- Дуже я старушечьи потрух люблю. Схопив він каструлю так миттю кінську печінку й проковтнув.
- Послухай, братик, - сказала отут сестра, - вуж боляче
У тебе тут погано пахне. Давай піднімемося на вершину скелі, будемо морем любуватися й коржами ласувати.
Погодився демон. Відправилися вони на вершину скелі. Піднялися, сіли на великий камінь. Подивилася демонова сестра вниз - дух у неї так і захопило:
Бушує під скелею море, злітають хвилі нагору, ось-ось вершини скелі досягнуться!
- Про що задумалася, сестриця? - загуркотів демон.- Показуй, які коржі ти мені принесла!
Дістала жінка з кошика корж, у який шматок черепиці запекла, і братові простягнула.
- Їж, - говорить, - так тільки будь обережний, вуж боляче тверді коржі вийшли, зуб собі не зламай.
Подивився демон на сестру пабоно, але нічого не сказав. Відкусив він шматок коржа так від болю так і завив - зламав-таки собі зуб! Підхопився демон, злість у очах так і блискає. Накинувся було він на сестру, так оступився й упав униз у бурхливі хвилі.
Позбулися селяни від злого демона. Зажили вони тепер спокійно й щасливо.
З тих пір, говорять, і з'явився на Окінаві такий звичай: у восьмий день дванадцятого місячного місяця, у той самий, коли прийшло селянам рятування, готовлять люди парові коржі-моти, загортають їх у ароматні листи персика й пригощають один одного. Називають їх "демонови коржа". Вірять у цьому краї, що оберігають коржа від хвороб і нечистої сили.