Дивна подорож роззяви Тораяна

25-10-2016, 08:48 | Японські казки

Жив колись у нас у місті Осака, у кварталі Темма один молодий хлопець по імені Тораян. За наказом своєї матінки він готовив домбури з вугрів на продаж. Тем і промишляв. Дуже боявся синок своєї строгої матінки, але, що поробиш, був він чималий роззява й часто попадав у халепу.

Якось раз купив він великого жирного вугра, поклав на дошку й праг було ножем відрізати йому голову, так, як звичайно, зазівався. Зісковзнув вугор з дошки, вабонув хвостом — верб канаву, звідти у іншу. А канава ця була довга, вела прямо у поля.

- Агов, куди ти, негідник! Постій, милий, почекай!

Біжить Тораян за вугром, розставивши руки, але куди там! Хіба піймаєш! Ось прибіг він на поле, де редька росла. Крикнув на нього хазяїн:,

- Агов ти, чого тут бігаєш по моїй землі?

- Чого, чого! Ловлю вугра, що втік, ось чого! Так уже, видне, не піймаю. Як же я тепер повернуся додому голіруч? Мати засварить. Ах, нещасний я, краще б не народитися мені на світло. Додому йти боюся. Куди я тепер піду?

- Ну, що разнюнился, - говорить йому селянин.- Сльозами горю не допоможеш. Якщо боїшся додому йти, надходь до мене у працівники, допоможеш редьку збирати.

Зрадів Тораян, узявся за роботу. На лихо, попалася йому більша редька з таким міцним коренем, ну ніяк не висмикнеш. Понатужився Тораян, уперся ногами, тягне, потім обливається:

- Унтокоса! Раз, два — побрали! Іде, іде, пішла!

Як рвоне щосили, вискочила редька із землі, а самого Тораяна підкинуло високо, під самі небеса. Покрутився він у повітрі, як вовчок, і хлоп! Упав посередині двору одного бондаря на Вулиці бондарів.

Онімів бондар від переляку:

- Звідки ти? Ось уже правда з неба звалився!

- Витягнув я із землі більшу редьку. Як вискочить вона, мене до вас і закинуло, - зі сльозами став розповідати Тораян, потираючи забитий зад.- А йти мені тепер нікуди. Не чи притулиш ти мене, хазяїн?

- Ось воно, виходить, яка справа, - став міркувати бондар.- Ну що ж, мені саме потрібний працівник. Будеш ободи на бочки набивати.

Почав Тораян набивати бамбуковий обід на бочку, але був він роззява, на руку неприкладистий. Зігнув обід

У коло, так не удержав. Пин! - клацнув обід, і полетів Тораян нагору, немов стріла, спущена з тятиви. Хлоп! Упав він на землю у дворі одного зонтичних справ майстри на Вулиці парасолів.

- Ай, ай, ай, боляче! - закричав Тораян, підстрибуючи від болю й потираючи свій двічі забитий зад.

- Ти звідки такий узявся, з молотком у руці? - здивувався хазяїн.- Яким вітром тебе занесло?

- Служив я у одного бондаря, набивав ободи на бочку. А один обід так сабоно клацнув мене,

Що злетів я під самі небеса... Соромно мені тепер до бондаря вертатися, не чи притулиш ти мене, хазяїн, у себе?

- Що ж, добре! Натягай папір на парасолі, якщо зумієш.

Узявся Тораян за справу. Натягнув папір на величезний парасоль і поніс його показувати хазяїнові. Раптом звідки не візьмися налетів вихор. Не випустив роззява вчасно парасоль із рук, і поніс його вітер, закрутив, як пушинку. Усе вище й вище летить Тораян крізь хмари й опинився на самому небі.

Бачить він: коштує якийсь будинок. Покликав Тораян хазяїв, і вийшла до нього дивовижного виду жінка. Ока у неї так і блискають. Замружився Тораян, а вона говорить:

- Ти як потрапив до нас сюди, людей? Це ж будинок громовиков, а я — Вогненна блискавиця.

Підкосилися ноги у Тораяна. Насилу-Те насилу зійшло у нього з мови:

- Відніс мене парасоль на саме небо. Куди я тепер подіюся? Пошкодуй мене, дай мені притулок.

Отут саме йдуть величезні чорти, стукаючи у барабани. Це й були громовики. Розповів їм Тораян про своє лихо.

- Ну що ж, мабуть, - говорять.- Допоможеш нам. Як ударимо ми у свої барабани: горо-горо-горо, ти відразу лий воду із глечика.

- Уж постараюся.

Став Тораян служити громовикам. Вони б'ють у барабани, а він ллє воду з величезного глечика. А як гляне вниз на землю,.так сміх його й розбирає:

- Ось сміх - те, весела работенка! Ой, ось потіха!

Ллє Тораян, не жалує води, а на землі метушня, люди бігають, як стривожені мурахи, білизна з тичин знімають, парасолі розкривають, ховаються хто куди. Задивився Тораян, зазівався, раз! - і посковзнувся. Полетів з неба нагору тормашками, та й догодив у саму середину Осакского затоки. Плюх! Пішли кола по воді.

З великої висоти летів Тораян і у один мить опинилася на дні.

Коштує під водою чудовий палац, так і блискає всіма квітами веселки.

- Ой, що це? Ніяк, палац Володаря драконів?

Вийшла до Тораян у Отохиме, прекрасна дочка морокого пануючи, і проводила гостя у палати. Подали йому багате частування, а потім почалися у палаці веселі танці. Розвеселився Тораян, а Отохиме йому карає:

- Дивися ж, гість, якщо спуститься, зверху які-небудь смачні ласощі, не поласься на нього — лихо трапиться.

Через якийсь час вийшов Тораян у сад погуляти. Раптом спускається звідкись зверху шматочок м'яса, так такий на вид ніжний і смачний. Бовтається від перед самим носом Тораяна. Був Тораян ситий до відвалу, але отут не встояв, піймав принаду ротом, так як заволає:

- Ай, коле, коле! Боляче!

М'ясо-те було на рибальський гачок насаджене. Проколов гачок губу Тораяну. Почуває Тораян, тягнуть його догори. Як виставив він голову з води, рибалки на човні лемент підняли:

- Чудовисько, чудовисько! Піймали ми на гачок чудовисько морське!

Тораян їм у відповідь зі сльозами:

- Так яке я чудовисько! Такий же людина, як і ви! Урятуйте, допоможіть!

- Та правда, начебто людей! Виходить, хлопці, ми людини вивудили!

Витріщаються рибалки на Тораяна у здивуванні.

- Звідки ти узявся такий? Якого роду-племені? Де живеш?

- Живу я у Темма, отут неподалік.

- Ось так штука, виходить, піймали ми на вудку хлопця із кварталу Темма! Куди тільки наш брат не забереться!

Звалили вони Тораяна на плечі й понесли його додому до строгої матінки на розправу.

Зараз ви читаєте казку Дивна подорож роззяви Тораяна