Сам знаю

Давним-давно жила у одному селі лиса по імені Ямада. Дуже вона любила пустувати так пустувати. Ось і доводилося людям її піддобрювати: те по дорозі з міста насолод кульок на узбіччі залишать, то після весілля або поминок частування принесуть. "Це лисиці Ямада на забаву", - говорили у селі. Жив у тому селі один старий - чесний, покладливий. Тільки ось лихо - лівим оком зовсім не бачив. Траплялося йому нерідко у місто на базар ходити. Бувало, продасть старий там городин так усяку всячину, що у горах збере, і купить своїй бабі свіжої рибки поласувати. Дуже вже його баба рибу любила. Ось якось раз у базарний день ішов старий по дорозі, у місто поспішав. А дорога та була старої, вузької, травою зарослої - мало хто по ній ходив. Іде старий і бачить: на узбіччі у траві лиса спить. "Ось так на! - здивувався старий.- Перший раз бачу, щоб лисиця серед біла дня на дорозі спала. Вірно, перевертень це!" Підняв старий великої кому землі так на лисицю замахнувся. - А ну, ладь звідси! - крикнув. Прокинулася лисиця, злякалася. На старого злобливо вп'ялася. А старому-те й не страшно зовсім. - А ну, киш, киш! - закричав він і засміявся. - Добре, добре, - засичала лиса, - однаково вертатися будеш. Отоді й потягаємо! Фиркнула лиса, хвостом ударила й у гори побігла. "Нехай старий іде собі на базар, - думає, - а я тим часом до баби його сходжу, поморочу небагато". Зупинилася лисиця, навколо себе обернулася й миттю у старого перетворилася. Глянеш - не відрізниш. Ну точнісінько старий! Тільки ось невдача: дивилася вона старому на дорозі ока у очі, ось і не зміркувала, що на ліве око старий сліпий був. Сама на правий осліпла. Пішла лисиця у село, знайшла будинок старого й кричить: - Агов, баба, я з базару повернувся! - Щось рано ти сьогодні, - здивувалася баба.- Може, трапилося що? Вийшла вона старому назустріч, бачить - у те праве око сліпої. " Як же це можливо?-задумалася баба.- Ранком ішов - лівим оком не бачив, а зараз-правим. Може, це й не мій старий зовсім. Може, лисиця Ямада мене морочить". Догадалася баба, але виду не подала. - Ну, розповідай, що трапилося, - говорить. - Рибки-Те купив? - А як же, купив, - відповідає їй лисиця. Та простягає торбинку з рибою, що у дверях прихопила. - Що за рибка! - стала нахвалювати баба.- Свіжа! Жирна! Тільки вид у тебе після базару втомлений. Не треба було тобі сьогодні у місто ходити. - Сам знаю, що не треба було ходити! - відповідає лисиця. - А раз так, то повинен сказати: "Утомився я, баба, прагну поспати!"- Сам знаю, що повинен говорити, - знову відповідає лисиця. - Коль знаєш, додай: "Будинку у нас, баба, не пекуче зовсім, ось засну-ноги змерзнуть. Принеси-но солом'яний мішок так ніжки мої вкутай!"- Сам знаю, що ноги гріти треба! - розсердилася лисиця.- Неси мішок, стара! Побігла баба, мішок принесла, а у мішок-сіно. - Агов, старий, - говорить, - треба б тобі у мішок по пояс забратися, сіно тебе й зігріє. - Сам знаю! - говорить їй лисиця.- Я завжди люблю ноги у мішку із сіном гріти. Допомогла баба лисиці у мішок залізти й знову вчити стала: - Послухай, старий, тепер ти мені повинен сказати: "Зав'яжи мені, баба, ноги солом'яною мотузкою, а то вітер продувати буде!"- Сам знаю! - відповідає їй лисиця.- Не прагну я, щоб вітер мене обдував. Схопила баба солом'яну мотузку й ноги старикови від верху до низу обв'язала. - Спи, - говорить, - старий, відпочивай! А лисиця-те й насправді зігрілася, її до сну й потягнуло. Отут саме теперішній старий повернувся. Той, що на ліве око сліпим був. - Агов, баба, - кричить, - я з базару прийшов! - Що за чудеса сьогодні діються! - сплеснула руками баба.- Обоє на одну особа! Тільки у те праве око не бачить, а у цього - лівий! - Про що це ти говориш? - здивувався старий. Побрала його баба за руку й у будинок повела. Увійшов він і бачить - спить у кімнаті лиса, мотузками перев'язана. Довідався її старий і говорить: - Ось безсоромна лисиця! Помститися мені надумала за те, що злякав її сьогодні. Почула лисиця голосу, прокинулася. Зрозуміла, що у сні знову свій лисий вигляд прийняла. Прагла було підхопитися, так не може - міцно мотузки тримають. Рвонулася вона вправо, рвонулася вліво - так куди там! Заблагала тоді лисиця: - Відпусти мене, старий, відпусти мене, баба! Не буду ніколи вас більше морочити! - Добре вуж, - зглянувся над лисицею старий.- Іди ладь, так іншим разом думай, перш ніж з людьми змагатися. Розв'язали вони лисові й відпустили. З тих пір ніхто у селі лисові Ямада не бачив. Пішла вона з тих місць. А разом з нею лиха й напасти пішли.