За давніх часів жив у одному селі старий. Пристрасть як любив він рибу вудити. Тільки ось невдача - рибалка-те він був ніякою. Цілий день у моря сидить, а пійманих рибок і на вечерю не вистачає. Думав старий, що йому робити, і придумав: " Піду-но я на риболовлю вночі. Навколо - нікого, та й риба сонна, тиха, либонь, мені й повезе".
Ось якось раз уночі відправився рибалка до моря. Знайшов місце безвітряне, у самої скелі, вудку закинув - чекати став. Раптом бачить - сидить за скелею інший рибалка.
Розсердився старий. "Та вночі спокою ні, - думає.- Навіщо він на моє місце вудити прийшов?" Праг було він тому рибалці сказати, щоб він ладь ішов, так роздумав - розв'язав його ліпше розглянути.
Подивився він уважніше, так від страху зовсім дарунок мовленню втратив - сидить за скелею чудовисько, що на великому шовковичному дереві живе: особа червона, волосся червоні, у різні сторони стирчать. Злякався старий, стисся весь, ледве дихає. Зовсім про рибу забув. А у чудовиська-те риба тільки й робить, що клює. Так вони до світанку й просиділи.
"Тільки б ранку дочекатися, - думає старий.- Ось сонечко зійде, чудовисько й зникне. Ніколи більше вночі рибалити не піду!" А отут і світати стало. Піднялося чудовисько, потягнулося й запитує:
- Агов, старий, ти чого такий неговіркий? Боїшся мене, чи що? Не бійся, я тебе не трону. Бачу я, ти теж аматор ночами рибу ловити. Дуже це мені подобається, а то нудно одному ночі коротати.
- Не знав я, - відповідає старий, - що чудовиська люблять рибою ласувати. Ось би ніколи не подумав, що ти рибалити ходиш.
- Та не люблю я рибу зовсім, - поморщилося чудовисько. - Подобаються мені тільки риб'ячі очі, а саму рибу я й не торкаю.
- А куди ж ти її запроторюєш? - здивувався старий.
- Викидаю, - відповіло чудовисько.- Але ти, якщо прагнеш, собі її побрати можеш.
Коштує старий, не знає, що робити: боязно у чудовиська рибу брати.
- Чого задумався? - засміялося чудовисько.- Бери - не пошкодуєш. Риба як риба.
Побрав старий ту рибу, додому відніс і юшку зварив. Славна юшка вийшла. З тих пір так і повелося. Тільки місяць зійде, бере старий вудку й на риболовлю поспішає, а чудовиська його вже у воріт чекає.
- Здраствуй, старий, - говорить.- Тепла ніч нині видалася, чую я, гарний лов буде.
Прийдуть вони на берег, у скелі сядуть і до ранку рибалять. А як зоря займатися стане, вийме чудовисько у пійманої риби по лівому оку й з'їсть, а решта старому віддасть.
Великий улов був у чудовиська. Став старий багато риби додому приносити - одному вже й не з'їсти. Надумав він тоді рибою торгувати. Та треба ж, розкуповували ту рибу безоку у одну мить!
Розбагатів старий. Лінь йому стало щоночі із чудовиськом на риболовлю ходити. Ось і надумав він від друга свого позбутися. Пішли вони якось раз рибу вудити, старий і говорить:
- Ось ти, чудовиська, таке на риболовлі щасливе, напевно, немає на світі нічого, що б ти не міг зробити.
- Так, мабуть, - погодилося чудовисько.- Багато чого мені під силу.
- Невже ти нічого на світі й не боїшся? - здивувався старий.
- Злякати мене важко, - засміялося чудовисько.- Є, щоправда, дві речі, які мені зовсім не по душі. Нікому я про них не говорив, але тобі, як другові, скажу. Дуже не люблю я слизьких восьминогів, та ще півнів, які про початок дня возвещают.
Добре запам'ятав старий слова чудовиська й розв'язав того, будь-що-будь, налякати.
Дочекався старий ночі, надяг солом'яний плащ, каптур на голову натягнув і на дах свого будинку забрався - чекає, коли чудовисько за ним прийде. А чудовисько й не відає, що старий недобре задумав, іде по стежці, вудкою розмахує й пісеньку наспівує. Підійшов до воріт, так як укопаний і зупинився. Бачить - сидить на даху великий півень, крабоми махає. Здивувалося чудовисько: "Що це півень серед ночі на даху робить?" Побачив старий, що чудовисько його помітило, і давай ще швидше руками махати, немов крабоми, так кричати у усі горло: "Коккекко! Коккекко! Швидке сонце зійде! Швидке сонце зійде!". Злякалося було чудовисько, назад позадкувало, так зупинилося. "Дивний якийсь голос у цього півня, - думає, - на стари-ковий схожий". Догадалося воно, що старий його провести розв'язав, розсердилося.
- Де ж, старий, твоя дяка? - запитує.- Я с тобою дружити праг, а ти...
Заплакало чудовисько, особа руками закрило й ладь побігло, так у воріт
Восьминога побачило - слизького, противного. Закричало чудовисько, затремтіло, так у темряві й пропало, начебто й не приходило зовсім.
Зрадів старий, що від нечистої сили позбувся. "Не треба мені тепер на риболовлю ходити, - думає.- Буду будинку сидіти, грошика підраховувати, так на сонечку грітися".
Але не вийшло так, як старий праг. Прокинувся він зранку - отут болить, там болить. Поохав, поохав, та й помер.
Кажуть старі люди, що це чудовисько його покарало за те, що вдячним бути не вмів.