За старих часів, у далеку старовину, жили на світі два брати. Старший був багатий, а молодший бідний. Ось якось раз під Новий рік пішов бідний брат до багатого попросити у борг мірку рису.
Нічого не дав йому багатий брат, наговорив багато образливих слів і прогнав. Що робити? Побрів молодший брат додому ні із чим. Раптом зустрів йому на плаї старий з білими, як сніг, волоссями.
- Куди йдеш? - запитує у нього старий.
- Так ось сьогодні переддень Нового року, а у мене у будинку навіть горсточки рису ні, щоб піднести у дарунок богу — подавцеві новорічного щастя. Даремно тільки ходив я до свого брата, не дав він мені нічого. Іду додому голіруч.
- Ну, якщо так, я тобі допоможу. Побери цей мандзю й ступай до лісової кумирні. Є за нею пе щера. У тій печері карлики живуть. Стануть вони у тебе мандзю просити, будуть обіцяти за нього гори золота, але ти не бери. Скажи, що поміняєш мандзю тільки на ручний млин.
Із цими словами дав старив бідному братові маленький пирожов — мандзю.
Пішов бідний брат у лісовій кумирні. Насправді, за нею печера у горі видна. Метушиться біля - її безліч малюсіньких чоловічків. «Що вони там роблять?!» — подумав він. Дивиться, а вони, спотикаючись і падаючи, усією юрбою одну тоненьку камишинку -тягнуть.
- Стійте, я підсоблю, - говорить бідний брат. Побрав він камишинку й відніс до печери. Раптом у нього під ногами немов комар запищав:
- Допоможіть, розбій! Людину вбили} Здивувався бідний брат, глянув собі під ноги.
Бачить: ледве не задавив він одного карлика. Потрапив карлик між підставками сандалії, б'ється, кричить, кличе на допомогу. Нагнувся скоріше бідний брат і обережно, двома пальцями витягся карлика.
А той пищить:
- Ну й сабоний же ти, велетень! На що я важкий, а ти мене, як пушинку, підняв.
Отут помітив він у руці у бідного брата пиріжок. - мандзю й почав просити:
- Дай нам цей пиріжок. Ми за нього нічого не пошкодуємо.
Стали карлики носити з печери золото. По піщині, по піщині цілу купу наносили. Але згадав бідний брат, чому його старий учив, і став відмовлятися.
- Не поберу я золота, дайте мені замість ручний млин.
Бачать карлики, що його не переспориш, і повели у печеру. Коштує там у куті ручний млин з кам'яними жерновами.
- Цей млин — найдорожчий наш скарб! - говорять карлики.- Шкода нам з нею розставатися, але вуж дуже нам твій пиріжок сподобався. Бери млин, так і бути! Покрути жернов вправо, намеле вона тобі усе, що тільки побажаєш. Покрути вліво, перестане млин молоти. Не забудь же, уліво покрути, а то вона довіку не зупиниться.
Поніс бідний брат млин додому. А будинку дружина його заждалася. Не встигнув він здатися на порозі, як дружина закричала:
- Ну що, дістав хоч небагато рису?
- Не запитуй ні про що, - відповідає, - а стели скоріше на підлогу циновку.
Кинула дружина на підлогу циновку. Поставив на неї бідний брат ручний млин і повернув жернов вправо, присуджуючи:
- Млин, намели нам рису, млин, намели нам рису.
Та раптом посипався на циновку великий білий мал.
- Млин, намели нам сьомги, млин, намели нам сьомги.
Отут упало на циновку кілька більших солоних рибин. Багато ще намолов млин різної смачної їжі. Лише тоді бідний брат повернув жернов уліво, коли вуж нічого більше придумати не міг. Зупинився млин, а чоловік із дружиною, радісні, сіли вечеряти.
На наступний ранок говорить він дружині:
- Досить ми з тобою скитались по чужих халупах. Пора й нам пожити у своєму куті, як люди живуть.
Велів він млину:
- Млин, намели нам новий гарний будинок із просторими коморами й великою стайнею, так щоб стояли у стайні на прив'язі сімдесят чотири коні. А потім намели побільше рисових коржів і смачного вина.
Скликав молодший брат усіх сусідів і родички. Те-Те вони здивувалися. Останній у селі бідняк усіх на бенкет скликає. Не обійшов він запрошенням і старшого брата.
Прийшов старший брат, дивиться, очам не вірить. Молодший брат тільки вчора ввечері захід рису у нього вималивал. А зараз він перший багатій на селі. « Як це можна за одну ніч так розбагатіти! Звідки що узялося! Живий не буду, думає, а довідаюся, у чому отут справа».
Бенкетує з гістьми старший брат, а сам зірко так по сторонах поглядає. Стали гості додому збиратися. Захотілося молодшому братові обділити їх на прощання подарунками. Пішов він потихеньку у іншу кімнату, де млин стояв, і став крутити її вправо, присуджуючи:
- Млин, млин, намели мені ласощів для всіх моїх гостей.
А старший брат усе у щілинку й побачив.
- Га-Га, тепер-те я довідався, звідки у цього голиша багатство узялося!
Проводили хазяї гостей і вляглися спати. Стало у будинку тихо. Отут старший брат прокрався у будинок і сунув млин у мішок, заодно й різних ласощів прихопив із собою. Вийшов старший брат на берег моря, а там, по щастю, човен стоїть на приколі. Кинув він у неї мішок і поплив у відкрите море.
«Спливу я на який-небудь далекий острів, нехай чудесний млин меле для мене одного, - думає він.- Тоді я стану багатше всіх на світі».
Довго плила по морю човен. Прийшов час обіду. Отут старший брат кинувся, що у мішку у нього ласощів багато, а корж-те всього одна. Подивився він на неї, подивився й до смерті захотілося йому солененького.
- Попрошу-но я у млина насамперед солі. Посолю корж.
Повернув він жернов вправо й наказав:
- Агов, млин, намели мені солі. Посипалася сіль із млина широкої білої
Струменем. Та оком він моргнути не встигнув, а дно човна суцільно зіллю покрите. Загруз у ній старший брат по щиколотки. Захотів він зупинити млин, а млин усе вертиться.. Не знав старший брат, що" треба вліво жернов повернути.
- Агов, млин, зупинися, досить! Стій, проклята, стій! - кричить старший брат. Сіль йому вже по коліно, човен по краї у воду пішла, а млин усе меле й меле. Пішов човен до дна разом із млином. Втопив з нею й старший брат.
Лежить млин на дні моря, сиплеться з неї сіль без зупинки. Та буде сипатися довіку. Ось чому вода у море така солона.