За давніх часів жила у одному селі добра бабуся. На вид – не дати не побрати тростина, але сила у ній була богатирська. Та ось чудеса: роки
Ішли, а сили у неї не убувало.
Жила вона одна-самісінькай усе по будинкові сама робила: цілісінький день на рисовому полі працювала, а ранками у гори ходила - пні старі для топлення корчувала.
Ось якось раз по осені відправилася бабуся у ліс, тільки за пень могутній ухопилася, чує - кличуть її:
- Бабуся, бабуся, допоможи! Кінь, мішками з рисом навантажена, з мосту у ріку впала! Бачить - поспішають до неї із села люди.
- Кінь у гарних хазяїв з мосту не падає, - відповіла бабуся. - Добре вуж, пособлю. Кинула вона вирваний пень і із селянами разом у деревчю побігла. Дивиться - борсається під мостом кляча. Стрибнула
Бабуся у воду, підняла конячину й на міст поставила.
- Одержуйте свій коня цілої-непошкодженої, - говорить, - так надалі дивитеся краще, коли вона по хибкому місткові йде.
Доброї була та бабуся. Ось і чулося колом: Виручи, бабуся! Допоможи, бабуся!
Скінчилася осінь. Новий рік не за горами. Стали селяни до свята готуватися - рисові коржі-моти пекти. У всіх будинках робота кипить,
Спориться. Хто пестом рис у ступці відбиває, у кого млин дзижчить-співає.
Радісно у людей на душі. Бабуся теж тісто намісила й рум'яних моти наробила. А потім по сусідах відправилася - може, кому допомога потрібна: не жартівна справа пестом бити або млин крутити - отут сила потрібна! Багатьом допомогла бабуся - і їй радісно, і людям приємно.
Рознісся звук пестов і млинів далеко по окрузі, навіть у самому пеклі його почули. Сидить у підземному царстві головний міністр демонів так прислухається:
- Що це за дивний звук із землі доноситься? - запитує.
- Те селяни пестами рис відбивають - до Нового року готуються, - відповідають йому вельможі. Задумався головний міністр і говорить:
- Щось цього року мало людей на землі поумирало. А то, бувало, покійному у дорогу стільки частувань усяких приготують! А ось нині ніхто нам моти із землі не принесе, як ми будемо Новий рік зустрічати?
Зітхнули вельможі - що отут поробиш? Думав-Думав головний міністр, де рисові моти дістати, і, нарешті, говорить:
- Киньте клич по всьому пеклу! Нехай демони сюди поспішають! Справа я для них придумав! Зібралися за наказом головного міністра демони, від мала до велика.
- Залишилися ми цього року без новорічних моти, - поскаржився їм
Головний міністр і наказав: - Відправляйтеся-но ви на землю й добудьте нам із владикою пекла Еммою рум'яних моти. Негоже без них на свято залишитися!
- Слухаємося, - відповіли демони й негайно пустилися у шлях. Вибралися вони на землю й по різних краях розбрелися. Був серед тих демонів один силач, нікого йому по силі рівного у всьому пеклі не було. Та трапилося так, що потрапив він саме у те село, де бабуся-богатирша жила.
Піднявся демон на гору, у підніжжя якої село розкинулося, так як закричить:
- Агов, ви, людишки, тріпотіть! З'явився до вас із пекла демон-силач! Злякалися люди, по будинках поховалися.
- Урятуй нас, доля, - молять. Спустився демон у село - нікого. Довелося йому у вдома стукатися.
- Не бійтеся мене, - говорить, - не трону я вас. Не за цим прийшов. Виходите скоріше так моти новорічні виносите! Здивувалися люди:
- Навіщо тобі моти? Невже й у пеклі Новий рік зустрічають? А потім запитують:
- Як же ми тобі їх віддати можемо? Адже свято скоро, не встигнемо ми нові приготувати.
- Яке мені справа?! - відповів демон. - Сказано нести, виходить, несіть! Стали люди демонові рисові моти виносити, а хто не вийшов, до того демон сам у гості подарував. Дійшла черга й до бабусі. Заглянув демон до неї у вікно, бачить - сидить бабка, маленька-премаленька, тоненькая-претоненькая.
- Агов ти, стара, - загуркотів демон, - є у тебе новорічні моти?
- Хто це такий нечемний у чужий будинок уривається? - відгукнулася бабуся.
- Як хто? - не зрозумів демон. - Я ж на гору забирався й усім говорив, що я демон-силач із пекла! Глуха ти, чи що?
- Ніяка я не глуха, - образилася бабуся, - і нема чого під вікном у мене стояти й кричати-надриватися, а то я й насправді оглухну. Обімлів демон - ніхто ще з ним на землі так змело не розмовляв.
- Агов ти, бабка, - знову закричав він, - є у тебе новорічні моти?
- Звідки у мене можуть бути моти? - здивувалася бабуся. - Нині неврожай рису був.
- Брешеш! - розлютив демон. - У усіх у селі - урожай, а у неї однієї, чи бачите, неврожай!
- Невже тобі невідомо, - посміхнулася бабуся, - що новорічні
Моти своїми руками готовити треба, а не по чужих дворах силою віднімати? Моїх моти ти не одержиш, та й усі інші повернеш!
- Ну, це ми ще подивимося! - засміявся демон.
Піднялася бабуся так ближче до вікна підійшла. Отут демон її за руку як схопить! А ручка-те тонюсенькая, тільки що не прозора!
- Га-Га-Га! - загримав де-мон. - Куди тобі, бабка, із мною змагатися! Коштуєш - колишешся. Зламаю тебе, як кволу соломинку!
- Ніхто мене ще кволою соломинкою не називав! - розсердилася тепер і бабуся. - Силу мою довідатися прагнеш? Давай потягаємо!
- Давай, - погодився демон. - Ось тільки не придавити б тебе! Сказав і руку у вікно просунув. Схопила бабуся демонову руку так як стисне! Демон навіть поморщився.
- Бачу, що є у тебе деякі силоньки, - говорить.
А бабуся усе сабоніше руку демона стискає. Виступила у того на чолі крапелька поту.
- Ну що, демон, чи так я слабка? - запитує бабуся.
- Ні, не слабка ти, - відповідає демон, а у самого вже сльозинка у оці з'явилася.
А бабуся ще сабоніше руку демонові стисла. Не даремно вона щодня пні старі у лісі корчувала. Це-Те потрудней работка буде, чому з демоном змагатися!
Борються бабуся з демоном хвилину, борються дві... А як п'ять пройшло, заблагав демон:
- Почекай, дай передохнути!
- Чого чекати-те? - відповіла бабуся. - А відпочивати у пеклі будеш.
Не витримав отут демон, заплакав:
- Добре, бабка, перемогла ти мене. Відпусти руку, а то й зовсім вирвеш!
- Ось це так! - здивувалася бабуся. - Скільки років на світі живу,
Ніколи не бачила, щоб демони плакали! Треба б і справді тебе відпустити, а то до будинку не доберешся. Залишай-но ти наші моти і йди з миром. Зітхнув демон: що він тепер владиці Еммі скаже? Так тільки своє життя дорожче!
Залишив він торбинку з новорічними моти під вікном у бабусі й ладь побрів.
Роздала бабуся селянам рисові коржі й відправилися вони по будинках Новий рік зустрічати.