Давним-давно на дні моря у прекрасному палаці жив морський Дракон зі своєю дружиною. Правил він усіма рибами, і не було у море нікого, хто б не визнавав його влади. Але ось трапилося так, що ні з того ні із сього занедужала дружина Дракона й злягла у постіль. Уже як не намагалися лікарі, яких тільки ліків не давали їй - нічого не допомагало.
Танула дружина Дракона на очах, і ніхто не знав, чи доживе вона до завтра.
Дракон зовсім втратив спокій. Скликав він своїх підданих і став радитися, як бути далі. Але всі тільки здивовано переглядали. Вийшов тоді вперед восьминіг-пустельник, поклонився морському цареві й говорить:
- Бував я скрізь, знаю багато й про людей, і про звірів, що на суші живуть.
Отож, чув я, що при такій хворобі найкраще допомагає печінка живої мавпи.
- Де ж її роздобути?
- До півдня звідси є острів Саругасима, що означає мавпячий острів. Живе на цьому острові безліч мавп. Ось і потрібно послати туди кого-небудь піймати мавпу.
Стали судити так ворожити, кого послати за мавпою. Отут морський окунь і говорить:
- З такою службою найкраще, мабуть, медуза впорається. Вона хоч на вид і потворна, так є у неї чотири лабети.
А треба сказати, що у ті далекі часи медуза була зовсім не такий, як сьогодні. Були у неї й кістки й сабоні лабети, і могла вона не тільки плавати, але й по землі плазувати, як черепаха.
Покликали негайно ж медузу й наказали їй відправлятися на мавпячий острів.
Медуза серед морських жителів не дуже-те виділялася своїм розумом. Наказав їй Дракон дістати мавпу, а як це зробити - вона поняття не мала.
Прийнялася медуза зупиняти всіх без розбору так розпитувати:
- Скажіть, яка на вид ця мавпа? Говорять їй риби:
- Це звір із червоною мордою й із червоним задом, добре лазает по деревах і дуже любить каштани й хурму.
- А як же піймати цю мавпу?
- Потрібно обдурити її.
- А як обдурити?
- Говори про те, що мавпі найбільше подобається, а після скажи їй, що у палаці у Дракона повно всяких смачних речей. Розкажи мавпі що-небудь таке, щоб їй захотілося з тобою поїхати.
- А як же я її довезу до підводного палацу?
- Повезеш на собі.
- Мабуть, важко буде.
- Нічого не поробиш, прийде потерпіти. Такий наказ Дракона.
- Добре, я постараюся, - сказала медуза й поплила до острова Саругасима.
Скоро вдалині здався якийсь острів.
- Не інакше як Саругасима, - розв'язала медуза. Підплила вона, вилізла на берег, огляділася навколо й бачить: неподалік на галузях сосни гойдається якесь чудовисько із червоною мордою й червоним задом.
Отож вона яка, ця мавпа! - подумала медуза.
Як ні у чому не бувало підповзла вона не кваплячись до дерева й говорить:
- Здраствуй, мавпа. Чудесна сьогодні погода.
- Гарна! - відповідає мавпа. - Тільки я тебе начебто не примічала раніше на нашому острові. Звідки ти узялася така?
- Кличуть мене медузою, я піддана його величності морського Дракона. Сьогодні вже дуже День погожий, ось я й прийшла сюди погуляти. Правду говорять: Саругасима - чарівний куточок!
- Так, тут непогано. Та місце гарне, і каштанів і хурми досхочу. чи Навряд де найдеться стільки, - сказала мавпа й гордо подивилася зверху на медузу.
Вислухала медуза мавпу й навмисно так голосно розреготалася, начебто й насправді було над чим сміятися.
- Звичайно, що й говорити, Саругасима містечко гарне! Так тільки куди
Йому до палацу Дракона. Ти там не була, ось і хвастаєшся своїм островом. Ех, прагла б я показати тобі наше підводне царство. Палац там увесь із золота, срібла й дорогоцінних коралів, а у саду цілий рік повнісінько каштанів, хурми й інших різних плодів - бери скільки прагнеш! Слухає мавпа, а сама усе ближче до медузи спускається. Нарешті, злізла з дерева й говорить:
- Так, у такому місці і я б не ладь побувати. Справа, здається, іде на лад, - подумала медуза.
- Що ж, якщо прагнеш, можу побрати із собою, - сказала вона мавпі.
- Так я ж не вмію плавати!..
- Нічого, я звезу тебе. Давай сідай до мене на спину.
- Ах ось як! Ну що ж. спасибі.
Піднялася мавпа медузі на спину, і поплили вони по морських хвилях. Пропливли небагато, мавпа й запитує:
- Скажи, медуза, далеко ще до палацу Дракона?
- Так порядно...
- Уж дуже нудно так їхати!
- Ти сиди там сумирно так тримайся міцніше, а то, чого доброго, у море звалишся.
- ПРО, прошу тебе, будь обережніше, не пливи так швидко!
Так переговорюючись, плили вони й плили. А медуза, мало того, що розумом слабка, була ще й балакуча. Не витерпіла й запитує:
- Послухай, мавпа, а що, є у тебе живаючи печінка? Що за дивне питання, - подумала мавпа.
- Звичайно, є, так навіщо вона тобі раптом знадобилася?
- А як же! У печінці вся суть...
- Яка суть?
- Так я просто так говорю...
Але стривожена мавпа усе приставала з розпитами. Медузі здалося це дуже забавним, і вона прийнялася жартувати над мавпою. А мавпа із тривогою усе запитувала:
- Послухай, медуза, скажи, у чому справа?
- Ну, що мені з тобою робити! Сказати або не сказати?
- Не дражни, говори скоріше!
- Так уже й бути, скажу. чи Бачиш, недавно важко занедужала дружина
Дракона. Говорять, що врятувати її можна тільки живою печінкою мавпи. Ось я й приплила на острів, щоб заманити тебе. Тепер тобі ясно, чому я говорила, що вся суть у печінці?
Почула це мавпа й затряслася від страху. А сама думає: Поки я на море, скільки не шуми, усі рівної нічого не зробиш! Ось вона й говорить:
- Ах ось воно що! Ну, якщо від моєї живої печінки дружина Дракона поправиться, будь ласка, беріть скільки завгодно. Тільки що ж ти не сказала про це раніше? Я адже нічого не знала й усю свою печінку залишила на острові.
- Що? Залишила печінку?
- Ну так! Висить вона на галузях тієї сосни, де я сиділа. чи Бачиш, печінка це така штука, що її потрібно час від часу витягати й просушувати гарненько.
Сказала це мавпа, а медуза просто у розпачі.
- Та потрібно ж такому трапитися! Як же я повезу тебе у палац Дракона? Кому ти потрібна там без печінки?!
- Та й мені самої теж якось незручно: іду у палац, і без подарунків.
Ти вуж вибач, прийде тобі потрудитися. Відвези-но мене назад на острів, я заберу свою печінку, тоді й попливемо у палац Дракона. Поворчала, поворчала медуза, але робити нема чого, поплили вони назад до острова. Тільки підплили до берега, зіскочила мавпа зі спини медузи й моторно піднялася на дерево. Так так і залишилася там.
- Послухай, мавпа, ти що там сидиш? Скоріше забирай свою печінку і йди сюди! - закричала медуза. А мавпа сидить на дереві й презирливо сміється:
- Та не подумаю. Убирайся-но геть! Вистачить із мене морських прогулянок! Медуза ледве не лопається від досади:
- А як же твоя обіцянка?
- Дурна ти, медуза! Хто ж це віддасть тобі свою печінку? Печінка віддай,
А сама з життям попрощайся? Немає вуж, вибач! Втім, якщо тобі так хочеться одержати мою печінку, полезай сюди. Що? Влізти не можеш? Ех ти дурна. Із цими словами повернулася мавпа до медузи спиною й поплескала себе по червоному заду.
Зрозуміла медуза, що залишилася у дурнях, так робити нема чого, довелося їй вертатися у палац Дракона ні із чим.
Припливає медуза у палац, а там усі її чекають не дочекаються. Побачили, оточили юрбою й запитують:
- Ну, що, де мавпа? Дістала ти живу печінку? Нема чого робити, довелося медузі розповісти один по одному всі, як була справа.
У сказ прийшов морський Дракон.
- Ах ти дурне створення! Щоб надалі була тобі наука, переламайте їй усі кістки! Агов, хто там! Бити цю тварину доти, поки у ній костей не залишиться.
Накинулися отут усі жителі моря на медузу й почали її бити як потрапило:
- Одержуй, балакуха! Одержуй, роззява!
Били її, били, переламали всі кості, і стала медуза з тих пір такий, який ми її бачимо сьогодні.