Жила стара людина, по імені Такетори. З очерету й бамбука він майстрував гарні циновки, кошики й продавав їх на базарі. Одного разу Такетори приніс, як завжди, з гаю у'язку бамбука, сіл у куточок і прийнявся за роботу. Раптом він почув, як хтось вимовив тоненьким-тоненьким голоском:
- Здрастуйте!
- Здрастуйте! - відповів Такетори й став оглядатися по сторонах. Але скільки він не оглядався, нікого у хатині не побачив. Мабуть, почулося, - розв'язав Такетори й знову прийнявся за роботу. Побрав він бамбукову трубочку й тільки зібрався зігнути її, як почув зовсім поруч той же голосок:
- Здрастуйте!
Подивився Такетори у трубочку й побачив там малюсіньку дівчинку. Поставив Такетори дівчинку на долоню, намилуватися не може - яка гарна!
- Звідки ти узялася? Чому ти така малень-ноя? - запитує майстер. Дівчинка відповідає:
- Тому що я народилася на місяці. А на місяці усе дівчинки такі маленькі. Зате ми дуже швидко ростемо. Скоро я буду зовсім великий.
- Так як же ти сюди потрапила? - знову запитує Такетори.
- А я гуляла по місячній стежці, оступилася й упала на землю. Добре ще, що догодила у бамбукову трубочку, а то б, вірно, зовсім розбилася.
- Що ж мені із цієї крохой робити? - подумав уголос Такетори.
- Побери мене у дочці, - відгукнулася дівчинка. - Я буду допомагати тобі плести циновки, підтримувати вогонь у вогнищі, лагодити одяг, доглядати за квітами у саду...
- Добре, залишайся, - говорить Такетори. - Будеш мені дочкою. А називати я тебе стану Тростинкою.
Та залишилася Тростина жити у хатині Такетори.
Як обіцяла дівчинка, так і трапилося. Росла вона не щодня, а щогодини, допомагала батькові плести циновки, збирала хмиз для вогнища, лагодила старому одяг.
Пройшло кілька місяців, і Тростина перетворилася у теперішню красуню.
А неподалік від хатини Такетори жив коваль. Це була весела й сабона людина. Искусніше його не було нікого у всій провінції. Він міг змайструвати будь-яку річ із золота, срібла, заліза й навіть із дорогоцінних каменів. Цілими днями працював коваль у своїй кузні, голосно розспівуючи пісні.
Одного разу коваль побачив Тростину й полюбив її. Та Тростина теж полюбила
Веселого коваля.
Коваль сказав:
- Тростина, вийди за мене заміж. Тростина відповіла:
- Прийди завтра до мого батька, попроси, щоб він віддав мене тобі у дружин. Як батько розв'яже, так і буде.
Поки Тростина розмовляла з ковалем, до хатини Такетори під'їхали три знатні правителі близьких провінцій. Першим у хатину ввійшов правитель Исидзукури й сказав старому:
- Прагну одружитися на твоїй дочці. Якщо не віддаси мені її у дружин, накажу кинути тебе у море на поживу акулам. Завтра я приїду за відповіддю. Сказав так і вийшов з хатини.
Слідом за ним увійшов правитель Курамоти й сказав:
- Якщо не віддаси мені у дружин свою дочку, накажу кинути тебе на поживу тиграм. Завтра я приїду за відповіддю.
Та із цими словами вийшов з хатини.
Останнім до Такетори ввійшов правитель Миуси й сказав:
- Віддай мені у дружин свою дочку. Не віддаси - накажу відрубати тобі голову. Завтра я приїду за відповіддю.
Прийшла Тростина додому, розповів їй про усе старий.
- Що будемо робити? - запитує Такетори. Відповідає Тростина:
- Не бійся. Завтра я сама зустріну правителів, сама буду з ними розмовляти.
Та ось настав ранок. Першим до хатини Такетори під'їхав Исидзукури. На порозі його зустріла Тростина й сказала:
- Чула я, що ви прагнете на мені одружитися. чи Правда це?
- Звичайно, правда, я за тим сюди й приїхав. Тоді Тростина сказала:
- Прагну знати, чи сабона твоя любов, чи велика хоробрість твоя. Привези мені на весілля з Індії залізну чашу, наповнену алмазами. Чашу ту сторожить восьмиглавий людожер. Так помни: викувана чаша із заліза тонше прозорого крила бабки. Привези ту чашу, і повірю я, що ти любиш мене. Буду чекати тебе сто днів.
- Я вб'ю людожера й привезу тобі чашу з Індії, - сказав Исидзукури й вийшов з хатини.
По дорозі він зустрів правителя Курамоти й правителя Миуси.
- Тростина погодилася вийти за мене заміж! - закричав задоволений Исидзукури. - Запрошую вас через сто днів на своє весілля. Почув таке, Курамоти й Миуси повернулися у свої володіння, а Исидзукури, від'їхавши небагато від хатини Такетори,, сказав собі так: Не стану битися з людожером. Вистачить у мене й своїх алмазів, щоб наповнити ними залізну чашу. Ну, а чашу мені зробить будь-який коваль.
Так розв'язавши, Исидзукури дав слузі монету й сказав:
- Ступай до коваля, накажи йому викувати для мене залізну чашу. Так скажи, щоб залізо було тонше прозорого крила бабки.
Зробив коваль залізну чашу небаченої краси. Побрав її слуга, а монету ковалеві не віддав, собі привласнив.
Ось на сотий день Исидзукури нарядився у святкові одяги, наповнив прозору чашу із заліза алмазами й відправився до нареченої.
Поклав правитель провінції до ніг Тростини весільний подарунок і почав хвастатися:
- Сорок днів плив я у Індію, на сорок перший пристав мій корабель до берега. На березі побачив я жахливого людожера. У нього було чотири шиї й на кожній шиї по дві голови. Оголив я свій меч і вступив з людожером у бій. Багато днів тривав цей бій, сто раз був я на волосок від загибелі. Але я не відступив, не злякався й убив людожера. Потім я побрав залізну чашу, наповнену алмазами, і привіз її тобі. Тепер прагну, щоб сьогодні ж було наше весілля.
Вислухала Тростина оповідання Исидзукури, згадала про коваля, заплакала. Такетори говорить:
- Шляхетний правитель довів свою любов і хоробрість. Піду кликати гості на весілля.
Але він і кроку не встигнув зробити, як у хатини з'явився коваль. Коваль поклонився Исидзукури й сказав:
- Слушний пан, твій слуга ошуканець. Обіцяв мені дати монету, якщо я зроблю для тебе ось цю залізну чашу, що коштує зараз у ніг Тростини, а сам нічого не заплатив. Та виходить, що ця чаша не твоя, а моя! Із цими словами коваль висипав на землю алмази із чаші, а чашу простягнув дівчині й сказав:
- Дарую тобі її.
Та відправився до себе у кузню. Пригорнула Тростина чашу до грудей і сказала володареві провінції:
- Ніколи я не буду дружиною ошуканця! Ступай ладь!
Осоромлений Исидзукури, ховаючи за віялом особа, поспішив ладь від хатини Такетори.
Ледь він зник, як у хатини здався Курамоти.
- Я прийшов до Исидзукури на весілля, - сказав він.
- Исидзукури боягуз і ошуканець! - викликнула Тростина. - Та я ніколи не буду його дружиною. Зрадів Курамоти.
- Виходи заміж за мене. Я хоробрий і завжди говорю правду. А не вийдеш, - кину твого батька тиграм на поживу!
Відповіла Тростина:
- Прагну знати, чи сабона твоя любов, чи велика твоя хоробрість. Є у океані плавуча гора Хорай. Росте на плавучій горі чудесне вишневе дерево. Корінь у нього срібний, стовбур золотий, ягоди перлові. Важкий шлях до тієї гори. Якщо любиш мене, добудь до весілля гілку з перловими вишнями.
- Я знайду гору Хорай у океані й привезу тобі гілку з перловими вишнями, - сказав гордо Курамоти. - Через сто днів скликайте гості на весілля.
Сказав так і відправився до себе. Небагато відійшов він, побачив кузню, а у кузні - коваля за роботою. Запитав Курамоти коваля:
- Що ти вмієш робити?
- Що накажеш, усе зроблю.
- Тоді зроби мені таку вишневу гілку, щоб вишні на ній були перлові. А я тобі за це подарую шовкове кімоно. Погодився коваль, прийнявся за роботу. Багато днів не вгасав вогонь у горні, багато днів не залишав коваль своєї кузні й у призначений день приніс правителеві Курамоти вишневу гілку з перловими вишнями. Схопив Курамоти гілку й поспішив до Тростини.
Забув він від радості, що обіцяв подарувати ковалеві за роботу шовкове кімоно.
Прийшов правитель до нареченої, бачить - сидять у хатини Такетори й Тростина, плетуть із бамбука циновки.
Поклав Курамоти до ніг Тростини весільний подарунок, став брехати.
- Нелегко дісталася мені ця гілка. Тридцять днів плив я на кораблі по океану. Вітер зірвав на кораблі вітрила, смерч зламав щогли, але я не повернувся назад, а плив усі вперед і вперед. На сорок перший день прибило мене до берега. Але ледь ступив я на берег, як побачив величезне страховиська. Голова у страховиська була тигряча, лабети мавпячі, з пащі чорний дим виривався, з очей летіли іскри. Помітило мене страховисько, проревело: Вертайся додому, або я тебе розтерзаю! Не злякався я, відповів: Краще загину, чим повернуся,
Не виконавши наказу Тростини. Накинулося на мене страховисько. До самого вечора бився я з ним, до вечора відрубав чудовиську голову й поїхав далі шукати у океані плавучу гору Хорай. Та ось побачив я, що назустріч кораблю пливе гора така висока, що вершина її ховається у хмарах. Висадився я на гору Хорай, став шукати чудесне дерево. Знайшов його на самій вершині гори. Опікували те дерево три тигри. Не злякався я їх. Одному тигрові відрубав голову, іншому - лапу, а третій піджав хвіст і втік. Тоді я зірвав вишневу гілку з перловими вишнями, сіл на корабель, і попутні вітри пригнали мене до нашого острова. Виконав я твій наказ, тепер прагну, щоб сьогодні ж було наше весілля. Такетори говорить:
- Хоробрий Курамоти довів свою любов і хоробрість. Піду кликати гості на весілля.
Тільки зібрався він іти, як у хатини з'явився коваль. Відважив коваль
Уклін Курамоти й сказав:
- Пан мій, ви обіцяли мені шовкове кімоно, якщо я зроблю вам цю гілку з перловими вишнями.
Чому ж ви порушили своє слово?! Та виходить, що ця гілка не ваша, а моя!
Підняв коваль із землі гілку, простягнув її Тростині:
- Дарую тобі її.
Та відправився до себе у кузню. Сказала Тростина володареві острова:
- Ніколи я не буду дружиною ошуканця! Ступай ладь! Осоромлений Курамоти, закривши віялом особа, поспішив ладь. Ледь він зник, як у хатини здався Миуси.
- Я прийшов на весілля, - сказав Миуси. - Але чому я не бачу знатного нареченого? Де гідний правитель Курамоти?
- Курамоти боягуз і ошуканець! - викликнула Тростина. - Та я ніколи не буду його дружиною! Зрадів Миуси.
- Виходи за мене заміж. Я хоробрий і завжди говорю правду. Не погодишся - накажу відрубати голову твоєму батькові. Відповіла Тростина:
- Прагну знати, чи сабона твоя любов, чи велика твоя хоробрість. Добудь
Мені з Китаю золотий птаха. Птах та - не більше нігтика на мізинці, але на кожному крабоці її десять тисяч перинок. Тільки знай, що золотий птаха стереже лютий морський дракон. Якщо любиш мене - привези до весілля золотий птаха з Китаю.
- Привезу, - сказав Миуси й пішов ладь. Ранком правитель сіл на корабель і поплив у Китай.
Море було гладке й спокійне. Два дні плив Миуси по спокійному морю, на третій расхвастался:
- Нікого я не боявся й морського дракона не злякаюся. Знайду його, відрубаю голову, а птаха золоту заберу собі!
Тільки він так сказав, піднялися вітри, страшні хвилі погнали корабель прямо на скелі.
Догадався Миуси, що слова його почув морський дракон. Затремтів він від страху, заволав не своїм голосом:
- Вибач мене, володар! По дурості я расхвастался! Де мені, незначному, боротися з тобою! Залиши мене у живих, і я усе життя стану прославляти твою доброту. А про Тростину й думати більше не буду. Почув дракон боягузливі слова правителя, зглянувся над ним. Розсіялися
На небі хмари, заспокоїлися хвилі, а вітри погнали корабель у іншу сторону. До ночі прибило корабель до якогось берега. Зійшов Миуси на землю - оглядається, де він. У цей час через гору здався місяць і правитель побачив, що вітер пригнав корабель до того самого селища, де жили Такетори й Тростина.
Згадав отут Миуси про золотій пташці, яку обіцяв привезти нареченій. Що він тепер скаже Тростині? Як зізнається, що злякався злих вітрів, що відрікся від своєї любові до неї? Не вийде вона за такого боягуза заміж! Раптом правитель почув далекий стукіт молота.
- Це коваль працює! - догадався Миуси. - Сонце ще не зійшло, а він уже трудиться... Та правитель поспішив у кузню.
- Зроби мені до полудня золотий птаха, - наказав він ковалеві. - Та щоб був той птах не більше нігтика на мізинці. Так запам'ятай: на кожному крабоці її повинне бути десять тисяч перинок. Якщо зробиш, як наказав, - одержиш у нагороду шовкова парасолька й нова гета! Погодився коваль, став працювати.
Опівдні прийшов правитель у кузню, а золотий птах уже готовий: сама
С нігтик, на кожному крабоці десять тисяч перинок. Сидить птах на долоні у коваля як живаючи, ось-ось полетить.
Схопив Миуси чудо-птахів, побіг до хатини Такетори. У хатини побачив він старого з дочкою, поставив до ніг дівчини подарунок, сказав:
- Виконав я твій наказ, тепер прагну, щоб сьогодні ж було наше весілля. Такетори говорить дочок:
- Шляхетний правитель виконав свою обіцянку. Тепер ти повинна своє виконати.
- Я свого слова не порушу, - сказала Тростина. - Тільки прагну довідатися, як хоробрий правитель добув у морського дракона золотий птаха. Принизив правитель свою честь неправдою, став розповідати:
- Десять днів носили вітри по морю мій корабель. На одинадцятий день побачив я у берега десятиглавого дракона. Почалася у нас битва. Відрубав я дев'ять голів у чудовиська, праг відрубати десяту, заблагав боягузливий дракон: Побери золотий птаха, тільки не лишай мене життя! Зглянувся я, залишив у живих дракона. А золотий птахів привіз тобі у подарунок.
Вислухала Тростина оповідання, зітхнула сумно й раптом побачила, що до хатини біжить коваль.
- Безчесний правитель! - закричав коваль. - Я зробив усі, як ти сказав: викував тобі золотий птаха завбільшки з нігтик і на кожному крабоці зробив десять тисяч перинок. Але ти нічого не дав мені за мою роботу. Виходить, і птах ця не твоя, а моя!
Сказавши так, коваль простягнув Тростині золотий птаха:
- Дарую її тобі!
Підійшла Тростина до коваля, устала поруч із ним, сказала суворо володареві:
- Не буду я дружиною ошуканця! Ступай ладь! Осоромлений Миуси поспішив зникнути. Засміялася радісно Тростина, сказала ковалеві:
- Усі знатні правителі виявилися ошуканцями й трусами. Тільки ти один зумів зробити усе, що мені хотілося. Нехай батько призначає день весілля, я буду твоєю дружиною.
Та тільки вона сказала так, відразу ж померкло сонце й на чорному небі зійшов величезний червоний місяць.
Сплеснула у жаху руками Тростина, залилася сльозами:
- Знаю я, чому у ясний полудень зникло сонце й зійшов місяць на чорному небі! Це розгнівався місячний цар за те, що полюбила я на землі людини. Тепер він забере мене до себе на місяць.
- Не віддам я тебе місячному цареві! - закричав коваль і змахнув молотом. - День і ніч буду опікувати я твою хатину!
Нічого не сказала у відповідь Тростина. Тільки покачала горестно головою й пішла у хатину разом з батьком.
Залишився коваль сторожити хатину. Але могутній місячний цар сковзнув своїми променями по очах коваля, і коваль заснув. Опівночі володар місяця послав за Тростиною своїх слуг. Опустилися слуги місячного царя на хмарі до хатини, розсунулися перед ними двері, увійшли вони до Такетори. Тростина говорить:
- Вертайтеся на місяць без мене! Я люблю коваля й не розстануся з ним!
Тоді хитрі слуги місячного царя сказали:
- Славний правитель місяця надіслав тобі весільний подарунок, дивися.
Та вони відкрили ларчик, а у ларчике лежало кімоно такої краси, що його не соромно було б носити й дружині імператора.
Обрадувалася Тростина, надягла на себе кімоно.
Не знала вона, що вбрання цей зачарований: хто надягав його, той відразу ж
Забував про свою минулой життя. Тільки сонячні промені могли зруйнувати
Чаклунську силу місячного вбрання.
Надягла Тростина кімоно, забула й про батька своєму - старому Такетори, і про нареченого своєму - самому митецькому на землі ковалі.
Посадили місячні жителі Тростину на хмару, і поплила хмара у небо. У те ж мить опам'ятався коваль, кинувся у хатину, а там тільки Такетори. - немає Тростини.
Розповів Такетори, як слуги місячного царя обдурили його дочка, як відвезли її на хмарі.
Глянув коваль у небо, схопив молот, побіг слідом за хмарою. Багато годин біг він, поки не зупинилася хмара над вершиною високої гори. Піднявся коваль на гору, закричав:
- Я тут, Тростина, я врятую тебе!
Але, як тільки він викликнув так, хмару піднялося й поплило до місяця. Не пам'ятаючи себе від горя, коваль із такою силою вдарив молотом по горі, що вершина її разверзлась, із тріщини гори зметнувся нагору вогненний стовп і огорнув хмару. Станула хмара від вогню, згоріли у полум'ї слуги місячного царя. Тільки одна Тростина залишилася непошкодженої, тому що її захищало чарівне кімоно.
Опустилася Тростина на вершину гори, жива й непошкоджена. Радісно закричав коваль:
- Біжимо скоріше, сховаємося, поки місячний цар не послав за нами погоні! Але на бідній Тростині було зачароване кімоно; вона дивилася на коваля й не пізнавала його.
- Підемо ж, підемо звідси скоріше! - квапив коваль. Але Тростина як і раніше не пізнавала свого нареченого.
- Хто ти такий? - сердито запитала вона. - Ступай ладь, я не знаю тебе! Та вона відіпхнула коваля. Тоді нещасний коваль викликнув:
- Для чого мені жити, якщо ти розлюбила мене?! Та с цими словами кинувся у ущелину гори. У ту ж секунду зійшло сонце, промені його освітили зачароване кімоно й чарівна сила місячного вбрання пропала.
Відразу ж Тростина усе згадала: як викрали її слуги місячного царя, як урятував її коваль, як вона відіпхнула його і як він кинувся у ущелину гори.
Тоді й вона викликнула:
- Я залишуся назавжди з тим, кого любила!
Так викликнувши, Тростина кинулася слідом за ковалем у ущелину. Десять тисяч років пройшло з тих пір, як зникли із землі Тростина й коваль. Але люди у Японії дотепер пам'ятають про них. Багато же запевняють, що Тростина й коваль не загинули й живуть у підземному палаці, ховаючись від гніву місячного царя. Та коли вони розлучають своє вогнище, то з ущелини до місяця піднімається стовп вогненного диму.
Та з тих пір японці назвали цю гору Фудзи-Сан, що значить Гора безсмертя.