У одного селянина було три сини. Старший був тихої й смирної вдачі, і усе у сім'ї вважали його простаком.
Говорить якось старий батько своїм синам:
- Роки мої вже похилі, пора мені призначити спадкоємця. Усі ви мені рівно дорогі, не прагну я нікого кривдити. Ступайте шукати щастя на чужій стороні. Кожному з вас я дам грошей, і хто через три роки наповнить комору найкращим товаром, той і буде моїм спадкоємцем.
Обділив старий синів грішми й відпустив на всі чотири сторони.
Молодші сини над старшим посміюються:
- Щось принесе наш простак додому!
На першому перехресті розійшлися вони у різні сторони. Молодші пішли у великі міста, а старший — куди ока дивляться.
Ішов, ішов, бачить: глибока річка, а мосту через неї немає — знесло його розливом. Зеленіють за річкою лугу й лісу, але не служать вони людям, тому що немає через річку переправи.
Та подумав тоді старший брат: «Треба міст полагодити, щоб земля за рекою даремно не пропадала. Нехай буде людям користь!»
Став він лагодити міст і трудився так усі три роки. Издержал усі батьківські гроші, і залишилося йому одне: вертатися додому голіруч. «Ось, думає, посміються треба мною брати!» Але робити нема чого. Ліг він спати востаннє на березі ріки. Та отут у сні з'явився йому сивобородий старець,
- Добре ти послужив людям, - сказав старець.- А ось про себе забув. Але не залишиться твоя праця без нагороди. Ось тобі вудка. Стань завтра на мосту й три рази закинь її у ріку. Перший раз піймаєш гаманець. Не простий це гаманець. Варто його труснути — і посиплються золоті монети. Другий раз піймаєш чарівний глечик. Нахилиш його — і поллється вино невичерпним струменем. Третій раз піймаєш мітелку. На вид вона проста, але є у неї чудесна властивість. Зроблена вона з гілок дерева, що росте на місяці. Від кожного удару цією мітелкою старі молодіють. Тільки помни: два-три рази вдар, не більше.
Ранком прокинувся старший брат і думає: «Що за дивний сон мені приснився! Привидиться ж таке!»
Дивиться, а поруч і справді вудка лежить. Зрозумів тоді старший брат, що приснився йому віщий сон. Став він на мосту й закинув вудку у ріку. Здригнулася вудка, немов риба клює. Вихопив він лісочку з води, а на гачку гаманець висить. Відкрив його, струснув — золоті монети посипалися. Закинув він вудку у другий раз і піймав глечик. Ллється з кувшинчика небувало смачне вино, - ніколи не доводило йому пробувати такого.
Тільки став закидати вудку втретє, а мітелка вже по хвилях пливе. Зав'язав він три скарби у хустку, надяг вузлик на ціпок і поспішив додому.
Бачить: по дорозі молодші брати їдуть, і з кожним три вози добра. Підняли його брати на сміх:
- Дивитеся, наш простак один худий вузлик несе! Так ми й думали! За три роки нічого не наторгував. Даремно прожив батьківські гроші!
Мовчить старший брат, тільки посміхається. Поїхали брати вперед, а він слідом за ними бреде по дорозі.
Старий радісно зустрів синів. Він уже приготував кожному по коморі. Усі родичи й односільчани зійшлися подивитися, чому ж наповнять комори сини старого.
Відкрили двері першої комори, а вона доверху повна добірного рису.
- Ось це добре! - говорить батько середньому синові.- Рис для селянина — перша справа.
Відкрили двері другої комори, а вона вся набита згортками шовку.
- Молодець! - говорить батько молодшому синові.- Велике багатство нажив.
А третю комору він і дивитися не став, повернув відразу до будинку.
- Що ж, батько! - викликнув старший син.- У мою комору навіть заглянути не прагнеш?
- А навіщо у неї заглядати? - відповідає батько.- Тільки перед гістьми осоромлюватися. Ти адже з одним вузликом прийшов!
- Не кривдь мене! Хіба я тобі не такий же син, як інші?
Робити нема чого. Знехотя відімкнув старий двері третій коморі. Та раптом звідти рікою заюшили золоті монети. Усе навіть замружилися — так яскраво вони блискали.
Дивляться гості, і від подиву ніхто слова вимовити не може. Отут старший син говорить їм:
- Беріть усе по жмені золота, прошу вас, не соромтеся! Там ще багато залишиться! А після підемо до нас бенкетувати!
Сіли гості бенкетувати. Старший син налив усім чудесного вина, і — пішли веселощі!
- Усі добре, одне тільки жалко! - ремствує батько.- Уж дуже я старий! Не те станцював би з радощів!
- Зараз я допоможу тобі знайти твої молоді ноги, - сказав старший син і вдарив раз-інший старого по спині мітелкою.
- Що ти робиш, нешанобливий син! - здивувалися гості. Тільки дивляться: старий батько із сивого став чорноволосим бадьорим чоловіком — більше тридцяти років ніяк не даси! Підхопився він і затанцював. Отут усі старі й баби давай просити, щоб їх теж мітелкою постегали. Старезна бабуся й та помолоділа. Уголос вона подякувала, але про себе гарчала:
- Пошкодував внучок мітли! Міг би зробити мене й ще помолодше, щоб виглядала я років на двадцять, або, того краще, на сімнадцять.
Усе пустилися у танок, тільки бабуся не стала танцювати, кудись зникла. Нарешті кинулися її, почали шукати: глядь, а від мітли одні зламані прути залишилися! Лежить поруч на підлозі порожній бабусин халат, а у одному його широкому рукаві борсається грудна дитина, плачем заливається.
Робити нема чого, довелося онукам няньчити власну бабусю. А мітла так і пропала. Ось чому тепер старі більше не молодіють.