За старих часів, у далеку старовину, жив один князь. Була у нього законна дружина, але він про неї й думати забув з тих пір, як побрав собі молоду наложницю. Дні і ночі проводив князь у спокоях своєї улюбленої, а покинута дружина обливалася сльозами. Тільки й утіхи їй було, що відіграти на цитрі.
Але ось одного разу з'явився до дружини князя посланий від наложниці із проханням дати на час цитру. Слова не сказала дружина, віддала свою улюблену цитру й стала відіграти на простому сямисене. Добре вона відіграла, заслухаєшся.
Довідалася про це наложниця й позаздрила. Послала вона слугу за сямисеном. Віддала дружина й сями-сен. Тільки й радості у неї залишилося: горщик хризантем. Були ці хризантеми Біліше першого снігу. Цілий день любувалася на них покинута дружина, утираючи сльози.
Але незабаром з'явився посланий від суперниці: просить вона віддати їй горщик хризантем. Відіслала дружина князя квіти разом з таким віршем:
Я цитру свою віддала, Я віддала сямисен, Улюбленого віддала я. Так чи стану я жалувати Вас, білі хризантеми?
Зрозуміла наложниця всю низькість своєї душі, і стало їй соромно. Покинувши будинок князя, зникла вона кудись, а князь знову повернув свою любов дружині.