За старих часів сова літала днем де прагла й нічого не боялася. У ті часи була вона фарбарем. Прилітали до неї різні птахи, і вона їх красила, у який тільки колір вони побажають: у червоний, синій, бірюзовий, жовтий... Побачив це ворон і позаздрив. Був він більшим чепуруном, і хотілося йому, щоб сова пофарбувала його у найкрасивіший колір. Полетів він до сови:
- Пані сова! Пані сова! Пофарбуй мене, будь ласка, у який-небудь особливий, небувалий колір, якого немає ні у якого іншого птаха. Я прагну усе світло вразити своєю красою!
- У-Гу, у-гу, добре! - погодилася сова. Довго ламала вона собі голову,
У який же колір ворона пофарбувати! Нарешті посадила вона ворона у горщик з найкращої чорної- чорною тушшю. Потім витяглася сова ворона з горщика й говорить:
- Ну, тепер немає тобі рівного серед птахів! Зрадів ворон, поспішив до дзеркала помилуватися, у який же колір його пофарбували. Подивився, так так і ойкнув. З голови й до самого кінчика хвоста став він чорним-чорним, і не розбереш навіть, де ока, де ніс! Озлився ворон:
- У який це ти колір мене пофарбувала, негідниця? Стала сова виправдовуватися:
- Ти ж сам праг, щоб я тебе пофарбувала у небувалий колір, якого немає ні у одного птаха!
- Перегоди ж, перегоди! Тепер ми кревні вороги! злобливо закаркав ворон. - Я тобі помщуся!
З тих пір сова вже не літає при світлі. Боїться сова помсти ворона, того й ховається днем.