За старих часів, у далеку старовину, повстали один на одного два могутні роди: Минамото й Тайра. Рід Минамото винищив своїх ворогів. Деяким із прихабоників Тайра вдалося урятуватися. Зникли вони у далеких північних горах і жили там, удалині від чужих очей.
Коли ж нащадки їх стали нарешті з'являтися відкрито серед людей, те були вони недосвідчені у найпростіших справах. Тому траплялося з ними чимало смішного.
Якось раз один парубків з роду Тайра перший раз у своєму житті спустився у долину й потрапив у замкове місто Кумамото. Там уже й слідів колишнього не залишилося. Але, проходячи по одній з вулиць, раптом помітив він у крамниці дзеркал портрет свого померлого батька. Портрет був дивно схожий, але, як видне, намальований давно, коли батько ще був молодий.
- ПРО, яка радість! Я знову бачу мого батька! Не пам'ятаючи себе від щастя, парубок купив
Дорогоцінний портрет і дбайливо відніс додому. Удома він сховав його у шафу. - Щодня любувався він портретом, і той посміхався йому, як живий.
Але скоро дружина примітила, що чоловік часто підходить уводити, увести до ладу шафі, відкриває його й подовгу чимсь любується. Розібрало її цікавість. Висунула вона ящик із шафи, глянула — і ах! Звідти дивиться на неї якась красуня.
Сполотніла дружина, уся тремтить, і ридає у голос. Прибігла свекруха:
- Що з тобою, дочка? Що трапилося?
- Ах, матінка, матінка! Чоловік розлюбив мене, привіз якусь міську красуню й ховає її у нашому будинку.
- У чи своєму ти розумі! Де ховає? Покажи.
- Тут, у шафі, дивитеся самі. Подивилася свекруха й говорить:
- Ось ця, чи що? Не плач, донечка. Та стара вона, і дурна собою. Уже повір мені, він її скоро розлюбить.
Прийшла отут знайома черниця. Почула вона, яке лихо скоїлося у будинку, і теж захотіла глянути на розлучницю.
- Заспокойтеся, не плачте! Правда, на особі у неї написане, що була вона великою негідницею, але зате тепер покаялася й постриглася у черниці. Так що не про що вам більше тривожитися.