Жив у селі Качане селянин із дружиною. Була у них дочка-добра, весела дівчинка.
Та ось одного разу мати дівчинки важко занедужала й умерла. А через рік батько одружився на злій, некрасивій сусідці.
Мачуха не злюбила свою пасербицю, постійно лаяла її й змушувала робити найважчу роботу.
Якось улітку мачуха наказала дівчинці просапати залите водою рисове поле. Коли дівчинка підійшла до поля, вона побачила, що якийсь хлопчисько піймав сачком у'юна й збирається нести його додому.
- Навіщо тобі ця рибка?-запитала дівчинка.
- А я скормлю її кішці.
Дівчинці стало шкода у'юна, і вона попросила:
- Віддай його мені.
- Бач ти яка, - розсердився хлопчисько.- Не для того я ловив у'юна, щоб віддати його тобі.
- Ну, не прагнеш віддати, тоді поміняємося, - запропонувала дівчинка. - Я тобі дам жменя бобів, а ти мені у'юна.
- Згодний, - сказав хлопчик.- Давай боби, одержуй рибешку. Та вони помінялися.
Дівчинка побрала вмираючого у'юна й пустила його у струмок. У'юн же ожив, поворухнув вусиками й опустився на саме дно.
Незабаром мачуха знову відправила дівчинку просапувати поле. Але як тільки дівчинка наблизилася до струмка, вона побачила врятованого нею у'юна. Він весело плавав у берега, вискакував з води, поринав і знову з'являвся на поверхні. Дівчинка кинула йому горсточку рису й пішла далі. З тих пір так і повелося. Щодня дівчинка приходила до струмка й кидала у'юнові полгорсточки рису.
Одного разу мачуха побачила, що пасербиця кидає у'юнові рисові зерна.
- Ах ти, негідна! - закричала вона.- Я тобі покаджу, як скармливать рис якійсь виродливій рибі!
Та вона відразу на березі струмка так побила дівчинку, що та довгий час не могла піднятися на ноги.
У'юн усе це бачив. "Зла жінка через мене покарала дівчинку, -
Сумно міркував він, лежачи на дні.- Тепер я ніколи більше не побачу її".
Як же здивувався у'юн, коли через кілька днів до нього на світанку прибігла дівчинка, кинула у струмок кілька зерен і проговорила:
- Не гнівайся, але більше у мене немає. Мачуха дає мені тепер одну горсточку на три дні.
Мабуть, мачуха розв'язала вморити дівчинку голодом. Але дівчинка збирала на поле їстівне коріння і їла їх уночі, коли засипала мачуха. Тоді мачуха розв'язала позбутися пасербиці іншим способом. Вона знала, що за далеким лісом є глибокий вир, на дні якого живе лютий річковий дракон.
Та ось мачуха сказала ласкавим голосом:
- Послухай, мила, я адже дуже люблю хризантеми. За далеким лісом на березі виру ростуть прекрасні квіти. Яких там тільки немає квітів! Прошу тебе, нарви мені букет червоних хризантем. А по дорозі назад купи собі шовкове кімоно. Ось тобі гроші.
Відправилася слухняна дівчинка до виру. Шлях її лежав через ліс. Коли дівчинка ввійшла у ліс, вона побачила мисливця. Мисливець цілився з лука у маленьку мавпочку, що сиділа на вершині хи-ноки.
- Не вбивайте її, не вбивайте! - закричала дівчинка.
- Ось ще! - сказав мисливець.- За шкіру вбитої мавпи мені дадуть гроші.
Дівчинка поспішно дістала свої гроші й простягнула їхньому мисливцеві.
- Ось вам, тільки не торкайте бідну мавпочку!
- Це інша справа! - сказав задоволений мисливець і відправився додому. А дівчинка помахала мавпочці рукою й пішла далі - до виру. Ще бачили побачила вона на березі виру безліч квітів. Червоні хризантеми росли у самої води.
А лютий дракон тільки й чекав, коли на поверхні тихого озера з'явиться людська тінь.
Та ось дівчинка підійшла до самого виру. Ще секунда - і тінь її впаде на воду. Та тоді ніхто не врятує її від дракона.
Але ледь дівчинка підійшла до виру, як на поверхні води з'явилася зграя у'юнів. Вони снували у берега, били хвостами по воді, піднімали із дна іл і каламутили воду. Прозора вода стала такою чорної, що на поверхні виру нізащо не можна було розрізнити тінь дівчинки.
А дівчинка, навіть не підозрюючи про небезпеку, початку не поспішаючи рвати хризантеми. До вечора вона була вже будинку.
Мачуха побачила, що дівчинка повернулася живий, і від злості зовсім втратила розум. Та тоді розв'язала вона отруїти свою пасербицю. Через кілька днів спекла мачуха нигиримеси, поклала у кожний колобок крупинку отрути й сказала ласкавим голосом:
- Мила дочка моя! Зовсім я розхворілася. Не знаю, доживу чи до ранку. Ти
Одна можеш урятувати мене. На південному схилі гір ростуть цілющі трави. Збери й принеси мені пучок цілющих трав. Нигиримеси - колобки з рису.
Не втрачаючи часу, дівчинка почала збиратися у гори. Коли вона вже зав'язала на поясі бант, мачуха сказала:
- Шлях твій довгий. Я спекла тобі у дорогу нигиримеси. Коли відчуєш голод, з'їж їх.
Дівчинка подякувала мачусі й пішла у гори. Опівдні вона нарвала пучок цілющих трав і поспішно відправилася додому. Вона так квапилася, що навіть і не помітила, як виявилася у тому самому лісі, де зовсім недавно врятувала від мисливця маленьку мавпочку. До будинку було ще далеко, і дівчинка
Дуже проголодалась. Але вона згадала про хвору мачуху й подумала: "Поїм, коли прийду додому, а зараз треба квапитися. Нап'юся й втечі скоріше!"Дівчинка підійшла до лісового струмка, нагнулася й... побачила свого старого знайомого - у'юна. У'юн широко роззявив упасти й не спускав з дівчинки очей.
- Ти, видне, зовсім голодний. Чим би мені погодувати тебе?- запитала дівчинка.
Отут вона згадала про нигиримеси й кинула їхньому у'юнові. Колобки спокійно почали опускатися на дно, а у'юн навіть не доторкнувся до них. Він тільки радісно вдарив по воді хвостом і сплив кудись. Коли дівчинка напилася зі струмка, їй раптом захотілося спати. Віка її так і сліпалися. "Відпочину одну хвилиночку", - розв'язала вона й села під дерево. Та тільки вона притулилася до дерева, як у те ж мить заснула. Прокинулася дівчинка від якогось приємного дзенькоту. Вона відкрила очі й побачила, що з дерева, під яким вона заснула, сиплються жовті листи. Падаючи на землю, листи перетворювалися у золоті монети й дзенькали. Здивована дівчинка підняла нагору очі й помітила на дереві маленьку мавпочку. Виявляється, це мавпочка скидала до ніг своєї рятівниці жовті листи.
Дівчинка побрала кілька монет, знову помахала привітно мавпочці рукою й пішла додому.
Коли мачуха побачила, що дівчинка коштує перед нею жива й непошкоджена, вона побіліла від злості й запитала:
- Ти нигиримеси з'їла?
Отут дівчинка згадала, як побила її мачуха за те, що вона кидала у'юнові рисові зерна. Тому дівчинка не зважилася зізнатися, що вона скормила колобки рибі, і сказала:
- Нигиримеси я з'їла.
- Ну й що з тобою було потім? - нетерпляче запитала мачуха.
- Потім я напилася зі струмка, села під дерево й заснула. А коли прокинулася, то вся земля під деревом була посипана золотими монетами. Я навіть захопила кілька таких монет. Ось вони... Мачуха схопила монети, а сама подумала: "Якщо з'їсти отрутний колобок
І запити водою з лісового струмка, те й живий залишишся, і багатої станеш". На інший же день зла жінка спекла отрутний рисовий колобок і відправилася у ліс. Прийшовши до струмка, вона з'їла колобок, напилася води зі струмка, села під дерево й заснула.
Так міцно заснула, що ніколи вже більше не проснуласьлась.