Трапилося це дуже-дуже давно. Жив у одному селі багатій. Грошей у нього було так добра всякого сила-силенна. Та усе б було нічого, якби не був той багатій скнарою, яких світло не бачило.
Ось якось раз у самий переддень Нового року постукав до нього у будинок сивоволосий мандрівник.
- Пусти мене погрітися, - попросив він.- Змерзнув я, та й голодний. Пусти переночувати.
- Переночувати?-розсердився багатій.- Не личить мені всяких бурлак у будинок пускати, та ще перед Новим роком. Усякий знає: хто першим у твій будинок увійде, таким і весь рік буде. Мені тільки жебрака й не вистачало! Іди, старий, ладь!
Покликав багатій слуг. Схопили вони ціпка, побили мандрівника, а потім за ворота виштовхнули.
Зітхнув старий і далі побрів. Бачить - стоїть на краї села будинок - халупа халупою. Постукався мандрівник:
- Пустите, добрі люди, на нічліг. Не дайте змерзнути. Відкрили мандрівникові двері старий з бабою, старезні-престарезні, років сто, почитай, на світі живуть.
- Заходь, погрійся, - говорять, - тільки не осуди: вуж дуже ми бідні. Почастувати тебе нема чим.
Увійшов мандрівник у будинок, оглянувся. "Ось бідність-те", - думає. А старі знову за своє:
- Вибач нас, вуж дуже у нас неприглядно, бідно. Може, тобі краще до багатія сходити, там, мабуть, сьогодні знатне новорічне частування готовлять!
- Почастували мене у тому будинку ціпками так лайкою, - відповів мандрівник. - Дозвольте у вас залишитися, бачу я, дружно ви живете.
- Що правда, то правда, - посміхнулися старі.-Грошей немає-не лихо, зате ми один одному у всьому допомагаємо, жалко тільки, що старими стали.
- Новий рік скоро прийде. Давайте чай пити, - заметушилася баба. Принесла вона окріп так усім розлила. Напився гість чаю й говорить:
- Пора тепер і мені вас почастувати. Неси, старий, хмиз, а ти, баба, казанок, так побільше.
Здивувалися старі: чого це мандрівник задумав, що варити зібрався? Але сперечатися не сталі, усі, як він велів, виконали.
Розпалив мандрівник вогонь, казанок поставив, рукою по ньому провів, глядь - а у казанку рис із червоними бобами! Так так багато - до самого верху! Підхопилися старі, очі витріщили, слова вимовити не можуть.
- Сідаєте, покуштуйте моє частування, - засміявся мандрівник.- Мене після розглядати будете.
Наїлися старі до відвалу, гостюючи подякували й спати лягли. Ранком устали - немає мандрівника.
- Слухай, баба, - говорить старий, - не простий це мандрівник був. Думаю я, що сам Бог Нового року до нас приходив.
- Ось адже дожили! - сплеснула руками баба.- Із самим божеством рис їли!
Подивувалися старі й до божника направилися, помолитися, щоб Новий рік не гірше старого був. Тільки підійшли - заблискав божник, засяялася. Глядь - сидить на ній учорашній гість, привітно посміхається.
- Поздоровляю вас із Новим роком, - говорить. - Не довідалися ви мене давеча - а я Бог Нового року і є.
- Вибач нас, що бідністю тебе зустріли, - стали вибачатися старі.
- Не бідністю, а теплом і добротою, - відповіло божество.- Дуже мені у вас сподобалося. Знайте ж, що приходжу я до людей, щоб злих карати, а добрих захищати. Розв'язав я виконати будь-яке ваше бажання. Говорите, чого від мене одержати прагнете.
- Так що ти, Бог Нового року, - замахали руками старі, - нічого нам не треба!
- Зовсім нічого? - здивувалося божество.
- Зовсім, - кивнули старий з бабою. - Усе у нас добре, тільки ось здоров'я обмаль: ноги зовсім не ходять.
- Знаю я, як вас віддячити, - сказав Бог Нового року.- Верну я вам молодість. Живете щасливо й радісно.
Підкликав він бабу, руку їй на голову поклав, і у ту ж мить перетворилася старезна баба у юну дівчину, ставну й особою пригожу. Підкликало божество старого, глядь - коштує поруч із красунею юнак - волосся як смоль чорні, ока веселощами світяться. Засміялися хлопець і дівчина, один на одного дивлячись. А потім до божника повернулися - немає старого. Пропав, як не було.
Рознеслася звістка про чудесне перетворення по всьому селу. Довідався багатій, розсердився:
- Ви що, негідні, зрозуміти не могли, що не жебрак до нас приходив, а сам Бог Нового року? - став лаяти він слуг.- Ідіть куди прагнете, але старикашку цього хоч з-під землі дістаньте й сюди приведіть!
Побігли слуги по околишніх лісах і селам-ніде знайти старого не можуть. Раптом бачать - сидить він під більшим деревом, відпочиває.
- Пан Бог Нового року, подаруйте до нас у гості, - стали зазивати його слуги.- Дуже наш хазяїн радий буде вас бачити.
- Добре, так і бути, зайду до вашого хазяїна, - погодилося божество. - Правда, у мене дотепер боку нам'яті.
Тільки ввійшов Бог Нового року у будинок багатія, кинувся хазяїн йому у ноги.
- Вибач, - говорить, - що не пустив я тебе ночувати, я ж не знав, що ти божество. А тепер, раз прийшов, омолоди мене скоріше, та й дружину мою теж.
- Добре, - посміхнулося божество.- Клич усі, хто у будинку є. Зрадів багатій, домочадців своїх зібрав, та й слуг не забув. Погладив Бог Нового року багатія і його дружину по голові й почали вони вовною покриватися, поки у більших мавп не перетворилися. Закричали мавпи: "кя, кя, кя!" - і у гори втекли. А слуг багатія перетворило божество у мишей. Розбіглися миші по кутах.
Спорожнів будинок багатія. Пішов Бог Нового року до бідняків і говорить:
- Немає більше у того будинку хазяїв. Ідіть туди й живете. Дозволяю я вам
Побрати худобу й поля, які раніше багатієві належали. Трудитеся старанно й живете у згоді.
Сказав і зник. Переїхали бідняки у будинок багатія. Тільки ось лихо: стали мавпи ночами з гір прибігати так кричати злобливо.
Набридло божеству слухати, як багатій і його дружина по-мавпячі лаються.
Розвів він на доріжці із гравію вогонь. Прибігли мавпи, перед будинком сіли,
Зад собі й обпалили. Злякалися вони, закричали й ладь утекли.
Стали бідняки жити спокійно й щасливо. А у мавп із тих самих пор зади червоними залишилися, начебто обпаленими.