Якось раз видалося небувало жарке літо. Сонце пекло день за вдень, а дощу усе не було. Настала жорстока посуха. Пересохнув навіть старий колодязь у Кіото, де жила одна жаба. Думала вона, думала, як їй бути, і розв'язала переселитися у інше місце.
- Осака, говорять, веселе, шумне місто, і море там близьке! Хочеться мені подивитися на море.
Та відправилася жаба з Кіото у Осака.
Але у Осака теж стояла посуха. Вода пересохнула навіть у Лотосовому ставку. Жаба, що там жила, цілими днями дивилася на безхмарне небо й нарешті сказала з досадою:
- Не можна більше залишатися у Осака! Кіото — столиця Японії, у ній живе сам Син неба. Уже напевно, там є на що подивитися.
Та жаба з Осака відправилася у Кіото.
Між Кіото й Осака — цілих, десять ри. Обидві жаби немов зговорилися, вийшли у шлях рано ранком у те саме час: одна з Кіото у Осака, інша з Осака у Кіото. Швидко застрибали вони по дорозі.
Довго стрибали жаби й до полудня дуже зголодніли, поперек у них розламало, від утоми вони ледве рухали лапками.
Нарешті досяглися вони гірського перевалу й отут зустрілися. А треба сказати, що гора Теннодзан коштує саме на півдороги між Осака й Кіото.
Окликнули один одного жаби, привіталися й познайомилися.
Жаба з Кіото стала розповідати жабі з Осака про столицю. Жаба з Осака стала розповідати столичній жабі про своє місто. Жаба з Кіото жахливо засмутилася, довідавшись, що й у Осака теж немає дощу. Жаба з Осака страшно засмутилася, довідавшись, що й у столиці посуха. Але обидві розв'язали подивитися власними очима, чи так це.
- Ну-но, я подивлюся з вершини гори на Кіото, - сказала жаба з Осака.
- Та я теж подивлюся на Осака. Мені так хочеться побачити море! - відгукнулася жаба з Кіото.
Отут обидві жаби піднялися на задні лапки й давай витріщати свої більші очі.
Жаба з Кіото намагалася ліпше розглянути Осака, а жаба з Осака прагла побачити столицю.
Раптом жаба з Кіото сердито крикнула:
- Що таке! Це хвалене місто Осака схожий на Кіото як дві краплі води! Бовтали: «Там море, там море!» А моря й не мабуть!
Жаба з Осака теж заволала:
- Що таке! Який обман! Бовтали: «Ах, Кіото, ах, столиця!» Я-Те думала, що там гарні сади, чудесні будинки, і що ж! Кіото просто другий Осака.
- Ну, якщо Кіото так схожий на Осака, що ж у ньому цікавого?
- Ну, якщо Осака так схожий на Кіото, що ж у ньому гарного?
Обидві жаби розв'язали, що далі йти не варто. Жабі з Кіото треба йти у Кіото, а жабі з
Осака треба повернутися у Осака. Крикнули жаби один одному «вибачай» і застрибали геть.
Але на самому-те справі жаба з Кіото побачила зовсім не Осака, а своє рідне місто, і жаба з Осака теж побачила не столицю, а старі місця. Ока у жаб на спині, і коли вони піднялися на задні лапки, те, звичайно, стали дивитися не вперед, а назад.
Повернулася жаба з Кіото додому у свій колодязь і прийнялася розповідати подружкам:
- Ніякого моря на світі немає! Усе це порожня балаканина!
А жаба з Осака знову поселилася у Лотосовому ставку й з тих пір наставляла своїх дитинок:
- Кіото що наш Осака! Одна слава, що столиця, а на ділі такий же курний містечко!