За старих часів, у далеку старовину, жив один бідний юнак. За що він не брався, у всьому зазнавав невдачі.
Пішов він помолитися богині Каннон у той її храм, що перебуває у селенье Хасе провінції Ямато.
З ранку до вечора й з вечора до самого ранку просив він богиню: «Допоможи мені, зглянься наді ною, пішли щастя у житті!»
Багато ночей провів він у храмі, але богиня жодного разу ле з'явилася йому у сні. і не подала ніякого знака..
Але юнак усе не йшов. Скінчилася у нього їжа, вийшли всі гроші. Примітили ченці, що він нічого не їсть, і стали між собою радитися: «Негарна слава про нас піде, якщо ми дамо людині вмерти на наших очах. Та храм буде опоганений». Почали вони годувати юнака. Так пройшло ще багато днів.
Одного разу на світанку юнак раптом побачив бажаний сон. Із глибини святилища вийшла сама богиня й сказала йому:
- чи Довго ти будеш, упертюх, докучати мені невідступними проханнями! Усі ви, люди, однакові: просите собі готове легке щастя не по заслугах. Ти багато грішив у своєму колишньому житті, за це й терпиш. Даремні всі твої моленья. Але мені жалко тебе. Одне, саме маленьке щастя я Усе-таки має право тобі послати. Упустиш його, нарікай на себе. Помни ж: перша річ, що тобі у руки попадеться, коли ти вийдеш ранком із храму, це і є твоє щастя. Іншого не буде.
Прокинувся юнак і стрімголов кинувся із храму. Не терпиться йому добути своє щастя. Але похапцем спіткнувся він про камінь у воріт і впав особою у пил.
Устав юнак із землі й раптом бачить, що ненавмисно затис у руці соломинку. Отож він, дарунок богині Каннон! Стислося серце у юнака, але вдачею був він упертий і соломинку Усе-таки не кинув.
Подумав юнак, подумав і пішов у столицю. День стояв весняний, теплий. Звідки не візьмися прилетів джміль, у'ється над самою головою юнака. Щоб як-небудь розсіяти своє горе, піймав він джмеля й прив'язав травинкою до соломинки. Гуде й б'ється джміль, а юнак із соломинкою у руках іде собі далі.
Раптом попалася йому назустріч багатий візок, запряжена биком, а навколо неї скакають кінні слуги. Це їхала на богомілля знатна пані зі своїм маленьким сином.
Скучив хлопчик і визирнув через фіранки. Помітив він джмеля на соломинці й підняв лемент:
- А-А, прагну геть це, дайте, дайте, дайте!
Отут один з кінних слуг підскакав до юнака й говорить:
- Нашому молодому панові сподобалася твоя соломинка. Не чи подаруєш йому на забаву?
- Соломинка моя не проста, її послала мені у дарунок сама богиня Каннон, - відповідає юнак.- Але не можу я відмовити дитині. Поберіть її.
Почула ці слова пані.
- Спасибі тобі, - говорить.- Але чим мені тебе віддячити? Ось хіба що у тебе, може, у горлі пересохнуло від пилу, так на, побери.
Загорнула вона у білий папір три апельсини й подала юнакові. «Що ж, - думає він, - для початку непогано. Багато часу не пройшло, а вуж одна-єдина соломинка звернулася у три апельсини».
Пішов юнак далі по дорозі, а сонце піднімається усе вище й вище. Раптом бачить він: лежить у узбіччя молода жінка. Біля неї розгублено слуги метушаться:
- Ось адже лихо яка. Захотілося нашій пані пити, украй сомлела. Агов, перехожий! чи Немає отут де-небудь поблизу води?
- Як не бути, є й колодязь і струмок, але до них ще далеко. Краще поберіть ці три апельсини, нехай ваша пані освіжиться. Може, їй і полегшає.
Вичавили слуги сік з апельсинів і напоїли жінку. Отямилася вона й говорить:
- Велике тобі спасибі. Якщо б не ти, довелося б мені, вірно, умерти на великій дорозі. Ось побери це на подяку. Невеликий подарунок, але іншого у мене нічого немає під рукою.
Дістала вона з дорожнього вузла три згортки полотна й віддала юнакові.
Заткнув він згортки за пояс і пішов далі, радісний. Почало смеркти. Раптом скакає йому назустріч самурай на чудовому коні, а позаду слуга трусит на конячці.
«Ех, бувають же на світі такі красені коні!» — подумав юнак. Порівняв з ним самурай, і у ту ж мить могутня кінь упав, як убитий блискавкою. Сабоно засмутився самурай. Пересів він на коня слуги, а йому велів залишитися й доглянути за конем. Зник пан удалечині, а слуга присів навпочіпки біля коня й міркує сам із собою: «Лихо яка! Не витримав він далекого шляху... Продати, чи що, шкіру хоч за безцінь».
Отут підійшов до нього юнак.
- Є у мене із собою згорток гарного полотна. Прагнеш, побери, адже усе краще, чим нічого.
Побрав слуга полотно й пустився доганяти свого пана.
Зрадів юнак: «Ось і день ще не скінчився, а соломинка вже звернулася у чудового коня. Тепер я вірю у своє щастя! Кінь неодмінно оживе».
Та правда, кінь відкрив мутні очі й ворухнувся. Змочив юнак йому голову водою й потягнув за вуздечку. Піднявся кінь на ноги, тремтячи всім тілом.
«Побачать мене з таким конем, - подумав юнак, - ще скажуть, що украв». Завів він коня у хащу лісу й прив'язав до дерева, а самсбегал у сусіднє село й виміняв інші дві "штуки полотна на овес і сіно так на саму благеньку кінську збрую.
Три дні доглядав юнак за конем, поки той не оправився від хвороби, а потім сіл на нього тайкома й поскакав під покривом ночі.
Рано ранком на інший день приїхав юнак у столицю. Побачив він, що біля одного великого будинку у передмістя йдуть дорожні збори. Люди вьюки погоджують, кличуть один одного, метушаться. Видне, хтось усією сім'єю відправляється у далекий шлях.
Зупинив юнак свого коня у воріт:
- Агов, хазяї! Не купите чи у мене мою конячку?
Вийшов отут з будинку хазяїн і викликнув:
- Ах, що за кінь! Що за красень! Купив би я його, так грошей у мене у обріз. Але, якщо прагнеш, побери у промен рисове поле так на додачу можеш жити у
Моєму будинку, поки я не повернуся. Він у мене порожнім залишився... А якщо що із мною трапиться у дорозі, будинок буде твій.
Так і вирішили. У той же день виїхав хазяїн разом зі своєю сім'єю у далекі краї на Схід.
Пройшов рік, і інший, і третій. Не повернувся хазяїн із чужини. Дісталися юнакові й будинок і поле. З тих пір зажив він добре, ретельно обробляючи землю. А коли зостарився, то не раз говорив внучатам: «Тому, хто вірить у своє щастя, і проста соломинка допоможе».