Жив колись один бідняк у служінні у багатія. Та був у цього багатія чудовий Будда із чистого золота. День і ніч думав слуга: «Ах, якби у мене був такий Будда! Може бути, він послав би мені кращу частку. Адже мій хазяїн завжди говорив, що немає на світі нічого сабоніше золота».
Але при його бідності це була порожня мрія.
Якось раз пішов слуга у гори рубати дрова й примітив опецьок, небагато схожий на статую Будди. Приніс він його у свою комірку й почав по три рази у день ставити перед ним столик зі стравою.
- Співай, мій чурбанчик, а я тобі розповім, як мені погано живеться.
Так робив слуга багато років, і усе у будинку потішалися над ним, а хазяїн більше всіх.
Слуга був чесним і роботящим. Став думати багатій, як би змусити його працювати усе життя даром, і раптом згадав про дерев'яного Будду.
- Придумав! - зрадів багатій і кличе слугу: — Слухай, улаштуємо сумо між твоїм божком і моїм золотим Буддою. Якщо опецьок буде переможений, то будеш ти мені служити без усякої плати до кінця своїх днів, а якщо мій золотий Будда дасть себе перемогти — я віддам тобі усе моє багатство.
Зібрав багатій усіх слуг і служниць і врочисто заприсягся перед ними, що стримає своя обіцянка.
Пішов бідняк у свою клетушку сам не свій і говорить опецьку:
-- Послухай, мій божок, яке лихо над нами струсила! Важке завдання задав мені хазяїн! Велить, тобі перемогти у боротьбі його золотого Будду, а то прийде мені даром служити усе своє життя. Краще я звалю тебе на спину й утечу звідси.
Божок йому у відповідь:
- Повно, не тривожся, не падай духом! Нічого страшного немає. Неси мене до хазяїна без страху. Спробую я здолати золотий Будду.
Квапить хазяїн слугу скоріше влаштувати сумо. Нема чого робити, поніс бідняк свій опецьок у парадні Спокої. Хазяїн теж приніс туди свого золотого Будду. Слуг і служниць зібралося там сила-силенна.
Звернувся багатій до божків з таким мовленням:
- Дав я клятву, що якщо ти, мій золотий Будда, переможеш, то буде мені служити цей працівник даром усе своє життя. Якщо ж переможеш ти, дерев'яний божок, то твій хазяїн одержить усе моє багатство! Помніть це ви обоє! - Та с цими словами, змахнувши своїм віялом, він подав знак починати боротьбу.
Та — про диво! - обоє Будди встали на. ноги, відійшли друг від друга й повільно, враскачку стали сходитися. Ось вони схопилися й сталі боротися у обнимку. Те один долає, то іншої. Цілих дві довгі години тривала боротьба! Глядачі кричали навперебій:
- Ара! Ара! Ну-но, чия побере?! Дивитеся! Дивитеся!
Слуги й служниці намагалися побадьорити дерев'яного Будду:
- Агов, чурбанчик, тримайся, не здавайся! Не здавайся! Не дай хазяїнові перемогти!
У хазяїна ока налилися кров'ю. Він теж увесь час кричав захриплим голосом:
- Золотий Будда, не здавайся! Золотий Будда, не відступай!
Із золотого Будди піт котиться градами. Став він рухатися-усе повільніше, із труднощами й, нарешті, захитався у знемозі.
У хазяїна теж заструменів піт по особі, він почервонів і заволав:
- Золотий Будда, не здавайся! Тримайся! Тобі чи не віддавали шану у моєму будинку, тобі чи не поклоня лисій? Невже ти піддасися простому опецьку, жалюгідній деревинці? Покажи всім, що немає на світі нічого сабоніше золота! Ах ти, жалюгідний боягуз!
Та у гніві хазяїн став паплюжити золотого Будду лайками, але чим більше він сварився, тим більше слабшав золотий Будда й, нарешті, голосно заплакав, застогнав і повалився на підлогу.
Обрадувалися слуги й стали обсипати золотого божка глузуваннями. Зажадали вони, щоб стримав багатій своя обіцянка. Нема чого робити, довелося багатієві вбиратися геть разом зі своїм золотим Буддою. Дісталося всі його багатство біднякові. Щедро обділив бідняк інших слуг, і пішли веселощі у будинку, де раніше лилися одні сльози.
Став багатій скитаться по світлі. Скоро у нього й мідного гроша не залишилося. Якось раз заночував він у відкритому полі й почав зі сльозами дорікати золотого Будду:
- Ех, золотий божок, навіщо ти дав себе побороти якомусь опецьку? Через твою малодушність я з ганьбою вигнаний зі свого будинку, і господарює у ньому злиденний шарпак. А я-те на тебе понадіявся! Хіба не відлив я тебе із чистого золота?
Золотий Будда йому у відповідь:
- Дарма ти мене виниш. Нарікай на самого себе! Згадай, як ти кормил мене! Тільки два рази у рік, по більших святах! А слуга ділився всім, чим міг, зі своїм простим опецьком. Ось і став опецьок сабоніше золота. Гірка моя доля, що мені такий хазяїн дістався! Одна у мене розрада: стукати тебе по спині на кожній купині. Довідаєшся, скільки важить золото!
Довелося хазяїнові злидарювати до кінця своїх днів та ще тягати на спині важкого золотого Будду.