Віддавна вважаються кішка з вороною заклятими ворогами. А трапилося це ось чому.
Жила на світі одна ворона. Пристрасть як любила вона всякі речі тягати так у затишному місці приховувати. Сховає, а потім сама ж знайти не може.
Дуже засмучувало це воронові. Ось і пішла вона до кішки порадитися.
- Допоможи мені, кішка, - стала просити вона. - Чому не можу я знайти свого добра?
- Розкажи мені, ворона, куди ж ти накрадене ховаєш?- запитала кішка.
- ПРО! - викликнула ворона.- Ховаю я його у саме надійне місце! Під хмарами! Бачу гарну хмару пливе, я його зауважую й під ним де-небудь у кущах добро своє залишаю.
- Ну й дурна ж ти, ворона! - засміялася кішка.- Хіба ти не знаєш,
Що хмари на місці не коштують, а по небу пливуть! Пропливла хмара й усі! Якщо по хмарах свої схованки зауважувати будеш, ніколи нічого не знайдеш! Задумалася ворона й говорить:
- Не мороч мені голову! Куди це ще хмари спливають? Усе це ти, кішка, придумала, щоб самої моє добро роздобути!
Так вона розумній кішці й не повірила. Як і колись, крадені речі під хмари ховала.
Довідалися звірі про дурість ворони, стали над нею посміюватися:
- Ну й вморила ти нас, ворона!
- Знайшла місце - під пливучими хмарами! Ще більше розсердилася ворона на кішку.
- Я думала, ти мені подруга, - гарчала вона.- А ти побрала й усім розповіла, де я добро своє зберігаю.
З тих пір розладналася у ворони з кішкою дружба. Літає тепер ворона по світлі й кричить у усі горло: "Кішка, віддай моє добро!"