За старих часів жили у підніжжя однієї гори старий з бабою. Серце у них було добре, жалісливе.
Одного разу у сніжний зимовий вечір пішов старий у ліс за дровами.
- А ти, дружина, залишайся будинок сторожити так мене чекати.
Нарубав старий більший оберемок дров, звалив на спину й почав спускатися з гори. Раптом чує він поблизу жалібний лемент. Глядь, а це журавель попався у сільце, б'ється й стогне, немов на допомогу кличе.
- Ах ти бідолаха! Ну нічого, потерпи небагато... Зараз я тобі допоможу.
Звільнив старий птаха із сільця. Змахнув журавель крабоми й полетів ладь. Летить і радісно курличе.
Настав вечір. Зібралися старі сісти за - вечерю. Раптом хтось тихенько постукався до них.
- Хто б це міг бути у таку годину? Визирнув старий за двері. Коштує за порогом гарна дівчина, уся запорошена снігом.
- Заблудилася я у горах, - говорить.- А, на лихо, сабоно мете, дороги не видне.
- Заходь до нас, - запрошує баба.- Ми гості раді.
- Надворі лютий холод. Видне, ти змерзла. Обігрійся у вогню, - підхопив старий.
Зайшла дівчина у будинок до старих, села біля вогнища.
- Ось мені й тепло стало. Прагнеш, бабуся, розімну тобі плечі?
- Ось спасибі, донечка. Як тебе по імені кличуть?
- Кличуть мене о-цуру.
- Про-Цуру, Журушка, гарне ім'я, - похвалила баба.
Довелася старим по серцю привітна дівчина. Шкода їм стало з нею розставатися. На інший ранок збирається про-цуру у шлях-дорогу, а старі їй говорять:
- Ми самотні, немає у нас дітей. Залишися з нами назавжди.
- З радістю залишуся, я адже теж самотня... А на подяку за вашу доброту натчу я для вас гарного полотна. Про одне тільки прошу, не заглядайте у кімнату, де я ткати буду.
Узялася дівчина за роботу. Тільки й чутно " у сусідній кімнаті: кирикара тон-тон-тон.
На третій день винесла ощуру до старих згорток візерункової тканини.
- Краса-Те яка! - ойкнула баба.- Чудо!
Старий подивився на дівчину й стривожився:
- Здається мені, Журушка, що схудла ти. Щоки у тебе геть як упали.
Отут саме прийшов торговець Гонта. Ходив він по селах, скуповував полотно. Запитує:
- Ну що, бабуся, є полотно на продаж?
- До речі ти подарував, пан Гонта, - відповідає баба.- Ось взгляни-но. Це наткала дочка наша о-цуру.- Та розгорнула перед Гонтою на всю довжину шматок м'якої пухнатої тканини.
- ПРО, прекрасна робота! Чудесний візерунок! Дочка твоя, я бачу, майстриня! - Гонта відразу поліз у гаманець і щедрою рукою відвалив кілька монет.
- Червінці! Цілих десять червінців! - заахали старі. Уперше на своєму столітті бачили вони золото. Як яскраво блискає воно на сонце! А яке жовте, желтее квітів суріпиці!
- Спасибі тобі, Журушка, спасибі! - від усього серця подякували дівчині старий з бабою.- Заживемо ми тепер по-новому.
Настала весна. Пригріло сонце, зійшли снігу. Що ні день, прибігають до будинку старих сільські діти:
- Сестриця Журушка, вийди до нас. У що будемо сьогодні відіграти?
- Сьогодні? Сьогодні ми підемо по плаю у "царство небесних фей.
Піднімуть двоє дітей руки, зображуючи ворота, а Журушка запече дзвінким голосом: У царство фей ми йдемо Нагору по вузькій стежці...
Стануть діти проходити у ворота веселою низкою й старих покличуть:
- Дідусь, підемо з нами відіграти, бабуся, підемо играти
- Га-Га-Га, так не тягніть нас за руки так сабоно! Добре було дітям відіграти з Журушкой.
Але ось якось раз знову подарував Гонта.
- Здраствуй, дідусь! Не найдеться чи у тебе знову такого ж полотна, як минулого разу? Продай мені!
- Ні, і не проси. Дочці моєї про-цуру не можна ткати, дуже вона від цього утомлюється.
Але Гонта ледве не силою всунув старому у руки гаманець, доверху набитий червінцями.
- Я заплачу тобі ще дорожче! Але вуж якщо ти не згодний, уперед не скаржся! Не буду більше купувати полотно у твоєї баби, так і знай, - пригрозив злісний Гонта й пішов ладь.
- Лихо, лихо! Як же тепер бути? г-г - стали радитися між собою старий з бабою.
Про-цуру почула за стіною їх розмова.
- Дідусь, бабуся, не тривожтеся, заспокойтеся. Я знову натчу полотна. Але вуж це буде востаннє. Прошу вас тільки, не заглядайте у ту кімнату, де я буду працювати.
Пішла дівчина у ткацьку кімнату й зачинила наглухо. Незабаром почувся за стіною швидкий-швидкий стукіт: кирикара тон-тон-тон, кирикара тон-тон-тон.
День, і інший, і третій стукає ткацький верстат.
- Журушка, кінчай скоріше, буде тобі! - тривожилися старий з бабою.- Як би собі не ушкодила...
Раптом почувся голос: — Ну як, готове полотно? Покажіть мені. Це був Гонта. -
- Ні, показати не можна. Про-цуру заборонила до неї входити.
- Ого! Ось ще вигадки! Ну, а я запитувати у неї не стану!
Та Гонта навстіж розгорнув двері.
- Ой," там журавель, жу-жу-равль, - злякано замурмотав він.
Насправді, коштує за ткацьким верстатом журавель.
Широко розкрив він свої крила, вискубує у себе дзьобом самий ніжний м'який пух і тче з нього полотно: кирикара тон-тон-тон, кирикара тон-тон-тон.
На інший ранок прибігли діти кликати про-цуру:
- Журушка, вийди до нас. Багато снігу випало... Можна у сніжки пограти.
Але у ткацькій кімнаті усе було тихе.
Злякалися старий з бабою, розсунули седзи, бачать: нікого немає. Лежить на ткацькому верстаті прекрасне візерункове полотно, а колом журавлине пір'я розсипане...
Надвечір закричали діти у дворі:
- Дідусь, бабуся, ідіть сюди скоріше! Вибігли старі, дивляться... Ах, так адже це
Журавель. Той самий журавель! Курличе, кружляється над будинком. Важко так летить, пір'я-те майже усе у нього вищипані.
- Журушка, наша Журушка! - заплакали старі.
Зрозуміли вони, що це журавель, урятований старим обернув дівчиною... Так не зуміли вони її удержати.
- Журушка, повернися до нас, повернися!
Але усе було даремне. Смутно, смутно, точно прощаючись, крикнув журавель востаннє й зник у західному небі.