За старих часів під верандою будинку Идзумия у місті Комацу жив один борсук.
Хазяїн цього будинку дуже любив хокку. У ясні осінні ночі він, бувало, розсуне рами седзи у кімнаті для занять. А кімната ця дивилася прямо у сад. Читає хазяїн голосним голосом улюблені вірші, попиває вино й любується світлим місяцем. А борсук причаїться внизу й слухає, слухає...
Якось раз хазяїн одержав з Едо від свого друга — поета Сюка новий вірш:
Про квіти орхідей!
Як величаво
Ви розкрилися у тиші.
Хазяїн переписав ці рядки гарним почерком на тандзаку й кілька раз прочитав уголос, але у цей час його запросили у гості, і, ідучи, він забув поспіхом листок з віршами на столі. Тільки хазяїн пішов, як борсук пробрався у кімнату, схопив тандзаку й побіг у сад. Поклавши дорогоцінний листок під сосною, борсук став дивитися на повний місяць. Та раптом, надувши свій товстий живіт, давай бити від захвату по ньому лабетами, як по барабану, так що гул пішов колом...
На інший ранок кинувся хазяїн, що листок з віршами пропав. Обшукав він і будинок і сад, немає ніде, та й годі! Спалахнув він від гніву, як вогонь:
- Хто украв тандзаку з мого стола, зізнавайтеся!
Усі домашні у один голос відповідали:
- Не бачили ми ніякого тандзаку й знати нічого не знаємо!
А у хазяїна був пустотливий синок.
- Виходить, це ти, і ніхто інший! - закричав на нього батько.- Більше нікому. Та не смій відмикатися, бешкетник! Зараз же неси сюди тандзаку, а то я так тебе провчу, що надовго запам'ятаєш.
Та розв'язав тоді хлопчик підкараулити злодія, щоб виправдатися перед батьком. Щовечора він ховався у засідку біля веранди, але злодій усе не показувався.
Так пройшло кілька днів.
Раптом бачить він: вибігла з кабінету якась чорна тінь і кинулася у сад. Визирнув хлопчик через стовп. Що за чудо, так адже це борсук, і у зубах у нього тандзаку. Ось, виходить, хто вірші тягає.
А борсук поклав листок паперу у підніжжя сосни й почав щось бубонити собі під ніс, немов важкі знаки розбирає. А потім давай надуватися, так як застукає по своєму животу, начебто, по барабану!
Та відразу, як по команді, запекли, задзвеніли, цвіркнули у саду всі цвіркуни й цикади — не дати не побрати цілий оркестр заграв.
Хлопчик покликав батька. Прийшов батько й бачить: борсук-те не перший листок, що попався, паперу стягнув, а тандзаку з віршами.
- Виходить, і борсук може любити вірші, - викликнув хазяїн.- Хто б подумав! - Та він залишив листок з віршами борсукові — аматорові поезії.