За старих часів, у далеку старовину, жила одна дівчина по імені о-кйку. Якось раз гуляла вона, у поле за своїм будинком і раптом бачить: у землі більша яма чернеется. Ніколи такої ями тут не було. Та звідки тільки вона узялася?!
Нахилилася про-кику над ямою й заглянула у глибину. Темно там і нічого не видне. Розібрало дівчину цікавість. Спустилася вона у яму й потрапила у підземне царство. Іде про-киву по довгій, довгій дорозі, а уздовж дороги ростуть прекрасні, небачені на землі квіти. чи Багато, чи мало вона пройшла, раптом бачить — коштують чорні ворота.
Постукала про-кику у ворота: дон-дон-дон. Вийшов їй назустріч юнак, гарний собою, але блідий до синявого, у особі ні кровинки. Запросив він її зайти у будинок.
- Кличуть мене, - говорить, - Вогневий Таро, а це царство вогню. Батько мій був владикою цього царства, але він умер, і з тих пір чорти не дають мені спокою. Терплю я жорстокі борошна, і хто мене від них звільнить, не знаю...
Пошкодувала дівчина Вогневого Таро й залишилася з ним.
На інший ранок зібрався юнак іти й карає їй:
- Не здумай підглядати, куди я йду. Чекай мене тут, у цій кімнаті. Нікуди звідси не виходи.
Відсунув він фусума убік, знову за собою засунув і пішов у глиб будинку.
А у самих далеких спокоях хтось шумить, і галасує, і гримить залізом.
Не витримала про-кику, визирнула потихеньку. Та що ж вона побачила? Страшні чорти роздягнули юнака догола, розтягли на залізних ґратах і підвісили над величезним вогнищем. Корчиться юнак у полум'ї. Уже коли зовсім майже життя у ньому не залишилося, наказав старший чорт:
- На сьогодні досить. Вийняли чорти юнака з вогню.
Від жаху дівчина ледве розуму не втратилася. Засунула вона потихеньку фусума й повернулася назад у кімнату.
На інший ранок юнак сказав їй:
- Нині я знову проведу весь день у далеких спокоях будинку. Тобі, вірно, тужливо однієї... Погуляй у саду, там їсти чому помилуватися. Ось тобі тринадцять ключів від тринадцяти комор. Дванадцять комор можеш відімкнути, а у тринадцяту не входь. Ще мій покійний батько заборонив її відкривати. Я й сам ніколи там не бував. Чуєш? Не здумай відкрити тринадцяті двері!
Із цими словами Вогневий Таро вручив дівчині зв'язку чорних ключів, а сам знову пішов у внутрішні Спокої.
З тугою у серце вийшла про-кику на двір. Коштують у дворі рядком тринадцять кам'яних комор.
Захотілося дівчині подивитися, що у них заховане. Відімкнула вона ключем першу комору. А як побачила, що у ній, геть усе забула.
У першій коморі святкували Новий рік.
Безліч маленьких чоловічків у парадних накидках з гербами прикрашали новорічні сосни, а малюсінькі дівчинки у яскравих платтячках підкидали м'ячики з пір'ям. Весело там було й галасливо.
У другій коморі стояв лютий. Цвіли, пахнучи, зливи. Малюсінькі хлопчики пускали по вітру повітряні змії.
А що ж було у третій коморі? Там справляли Свято цвітіння персиків. Дівчинки, ростом з пальчик, ошатні й веселі, любувалися чудово вирядженими лялечками завбільшки горошину.
У четвертій коморі світило квітневе сонце. Сивобороді карлики, ведучи за руку своїх онуків, чинно йшли у храм із приводу дня народження Будди.
А у п'ятої коморі? Про-кику не терпілося заглянути у п'яту, комору.
Там стояв теплий травень. У синьому небі плавали, як живі, строкаті коропи, а малюсінькі хлопчики, весело розспівуючи, устеляли покрівлі будинків квітучими ірисами. У парадних спокоях красувалися ляльки-воїни з нігтик розміром.
У шостій коморі сонце сіяло жарче. На березі прозорої ріки турботливі хазяєчки-норлиці ретельно мили білизну. А за рікою виднілися рисові поля. Селяни й селянки, такі маленькі, що можна було кожний посадити на долоню, співали пісні, висаджуючи рядами зелені паростки рису...
Про-кику відімкнули двері сьомої комори й побачили ясне зоряне небо. Те був вечір «Зустрічі двох зірок». Діти карликів прив'язували до листів бамбука тоненькі смужки різнобарвного паперу з написом «Небесна ріка» і багато інших- прикрас.
Надивившись удосталь, про-кику відімкнули двері восьмої комори.
Там була ніч осінньої повні. Малюсінькі діти любувалися світлим місяцем, а перед ними на столиках лежали строкатими гірками яблука й груші, не крупніше лісової суниці.
Місяць, схожа на. велике кругле підношення, пабоно дивилася з неба на рисові колобки-данго.
Про-кику заглянула у дев'яту комору. Там усе було червоне й золоте. Карлики, опираючись на ціпок, неквапливо гуляли по горах. Те піднімалися вони по крутому схилу, то спускалися у глибоку долину, любуючись осінніми кленами.
Прийшла черга десятої комори. Там стояв жовтень. Карлики, піднявшись на дерева, трясли із усієї сили галузей, і на землю градами сипалися спілі каштани. Весело було дивитися, як діти збирають їх у кошики.
Про-кику відкрила одинадцяту комору. Назустріч їй потягнуло холодним вітром. Уся земля була покрита дрібним розсипом першого інею. Під кожної застрехой висіли сушена хурма й редька. Малюсінькі селяни молотили рис, радіючи багатому врожаю.
У дванадцятій коморі було царство снігу. Куди не глянеш — глибокі замети. Діти веселяться, відіграють у сніжки, ліплять сніжних чоловічків...
Ось і ще одна комора. Але Вогневий Таро суворо-пресуворо заборонив відмикати тринадцяті двері. Тримає про-кику чорний ключ у руці... Та не велено входити, а хочеться.
Думає дівчина: відкрити або не відкрити, а сама крок за кроком, крок за кроком, усе ближче до дверей, немов тягне її щось...
Вклала дівчина ключ у замкову щілину, пробує повернути, але заіржавів замок, не піддається. Насилу-Те насилу відімкнула вона двері й увійшли у комору.
Ця комора не хода була на всі інші. Не було у ній ні карликів, ні святкових видовищ. Потрапила про-кику у багато прибраний спокій. Оглянулася вона навколо й бачить: на поличці у парадній ніші коштує скринька, покрита чорним лаком. Захотілося про-кику подивитися, що у ній заховане. Відкрила дівчина кришку й заглянула.
Лежать у скриньці дві червоні кулі. Немов з. скла вони зроблені, так тільки м'які. Що б це могло бути? Сунула про-кику скриньку за пазуху й вибігла з комори. А сонце вже високо піднялося. Захотілося дівчині пити. Бачить вона: у саду біжить струмочок. Нахилилася про-кику над струмком, пригорщу води зачерпнула.
У чистій воді, як у дзеркалі, були видні прибережні дерева, а на одному з них щось строкате ворушилося... Підняла вона голову. Величезна змія оповилася навколо гілки сосни й дивиться на неї, блискаючи очима.
Не пам'ятаючи себе від страху, перестрибнула про-кику через струмок і кинулася бігти. Та у той же сама мить відкрила у неї за пазухою скринька, викотилася звідти одна куля й упала у струмок. Але дівчина з переляку нічого не помітила.
Вбігла вона у будинок, а назустріч їй іде Вогневий Таро.
Розповідає вона йому, які чудеса бачила у дванадцятьох коморах, а про тринадцяту ні слова.. Слухає її юнак і посміхається.
Раптом пролунав тупіт і гамір. Висипала із глибини будинку ватага чортів.
Затряслася від страху про-кику, а чорти низько їй поклонилися й говорять:
- Добрий вечір! Завдяки вам знайшли ми одне око нашого головного воєначальника. Змія всі нам розповіла... Наш воєначальник повелів, щоб стали ви обоє перед його особою.
Повели чорти юнака з дівчиною до свого ватажка. А у того лише один-єдине око блискає у чолі червоним вогнем, замість іншого — порожня очниця.
- Велике вам спасибі! - схилив головний чорт свої роги перед ними.- Тому вуж кілька десятків років, як покійний батько твій, юнак, розгнівався на мене за одну недобру справу й позбавив обох очей. З тих пір я довгі роки ходив сліпим. , щоб відомстити за це я й мучив тебе немилосердно. Але сьогодні у мене більша радість, одне око найшлося. Віддайте ж мені й другий. Я більше нічим вас не потривожу. Якщо будуть у мене обоє ока, мені й скарбів ніяких не треба. Усі вам подарую, тільки поверніть мені друге око!
Слухає Вогневий Таро й нічого не розуміє. Запитав він у дівчини:
- Ти від мене нічого не сховала?
- Так, правду сказати, я порушила твою заборону, відімкнула тринадцяту комору, А у їй стояла скринька із двома червоними кулями... Не знала" я, що це ока чорта. Поклала я скриньку собі за пазуху, так побачила змію біля струмка й, сама не знаю як, упустила одна кулю у воду.
Зрадів воєначальник чортів:
- Ось, ось, це саме око. Віддай же мені іншої, прошу тебе!
Вийняла дівчина через пазуху скриньку й віддала чортові друга червона куля, а чорт зараз же вставив його собі у порожню очницю. Заблискали обоє його ока, немов два вогні.
З радощів обдарив він про-кику й Вогневого Таро незліченними скарбами.
Одружилися юнак з дівчиною. Весело їм жилося, адже вони щодня могли любуватися всіма порами року.
Бажаю щастя! Бажаю щастя!