Одного разу відправилися три прочанина на поклоніння у храми Исе. По дорозі вони заспорили.
- Якщо ми знайдемо на дорозі тридцять золотих, - говорить один, - треба розділити гроші нарівно, по десять монет на кожний.
Немає! - кричить іншої.- Хто перший помітить,
Той нехай і бере собі більшу частку.
- Несправедливо це! - заперечує третій.- Треба ділити нарівно, щоб нікому не було образливе.
- Так адже є ж такий звичай на оленячому полюванні: хто перший потрапить у оленя стрілою, той і бере рє-бе його голову. Та отут те ж саме: хто перший помітить гроші, той нехай і бере собі більшу частку.
Сперечаються прочани, сваряться, кричать!
Попався їм назустріч торговець маслом. Почув він їх суперечка, поставив на узбіччя дороги глечик з маслом і узявся їх розсудити:
- Ось. що, дорожні люди, треба зробити - так. Насамперед покладете сюди знайдені гроші.
А прочани тим часом уже бійку затіяли. Ціпки так і замигтіли у повітрі. Отут і торговцеві потрапило, і глечик його перекинули, усе масло на дорогу витекло.
- Стійте, стійте! - кричить торговець.- Давайте сюди ваші тридцять золотих! Ви мені масло розлили!
- Які тридцять золотих? - здивувалися прочани.- Так адже ми їх ще не знайшли!
Віддихавшись, вони пішли далі. З тих пір торговець маслом закаявся лізти у чужу справу, не розібравшись доладно, про що суперечка йде.