Трапилося це давним-давно. Жив у одному селі старий, і було у нього три дочки.
Ішов якось раз старий повз занедбаний колодязь. Раптом бачить - піймала змія жабу, того дивися проковтне. Шкода стало старому жабу, підняв він із землі камінь, на змію замахнувся й крикнув:
- Агов, змія, відпусти-но ти жабу, я тобі за це дочку у дружин віддам. Повернула змія до старого голову, мовою прищелкнула, а потім швидко у траву уползла.
- Ну, жаба, скакай додому скоріше! - засміявся старий і далі пішов, а про обіцянку своє й думати забув.
Тільки, ось, увечері постукався у будинок старого незнайомий юнак і говорить:
- Прийшов я, старий, за твоєю дочкою. Обіцяв ти мені її, пам'ятається, у дружин віддати.
Обімлів старий, коштує - слова від страху вимовити не може. "Що ж я за дурень такий, - думає.- Як же я не зрозумів, що не проста це змія була, а змій підступний!"Зібрався старий з духом і відповідає юнакові:
- Пам'ятаю я, добра людина, про свою обіцянку. Тільки ось невдача-дочок-те у мене три. Не розв'язав я поки, яку з них тобі у дружин віддати. Приходь-но ти краще у ніч повні, тоді й поговоримо.
- Добре, - погодився юнак, - домовилися. Як більший місяць над горою зійде, так я й прийду.
Сказав і зник, начебто й не приходив зовсім. Засмутився старий не на жарт, цілісінький день думи тяжкі думає: як дочок своїх від змія вберегти. А місяць усе яскравіше ночами світить - призначений строк наближається. Покликав тоді старий дочок своїх і говорить:
- Вибачте мене, нерозумного. Пообіцяв я по недомислу одну з вас змієві у дружин віддати. Прийде він завтра. Що нам тепер робити?
Почули дочки отцови мовлення, сполотніли від страху.
- Не піду я за змія заміж! - сказала старша дочка.
- Та я не піду, - сказала середня.
А молодша промовчала, що робити, не знає: і батька шкода, і до змія йти боязно. Подумала вона, подумала й говорить:
- Не засмучуйся, батько, піду я за змія заміж, раз вуж ти обіцянку дав. Заплакав старий сльозами горючими.
- Вибач мене, дочка, за мою дурість, - говорить. Скорилася бідна дівчина долі, села у вікна, чекати стала, коли змій за нею з'явиться. Раптом чує-скребеться хтось за дверима. Вийшла вона, бачить-сидить у будинку жаба.
- Здраствуй, красуня, - говорить жаба.- Чула я, що виходиш ти заміж за змія підступного. Не по любові, мабуть, виходиш. Так ти не бійся, я тобі допоможу, як твій панотець мені у занедбаного колодязя допоміг. Тільки, коли до нареченого своєму підеш, захопи із собою гарбуз-горлянку так тисячу голок.
Настала, нарешті, ніч повні. Зійшла над горою більший місяць, і у ту ж мить з'явилася на стариковом дворі юнаків-змій.
- Ну що, старий, розв'язав, яку дочку мені у дружин віддаси?- запитує.
- Молодшу віддам, - відповідає старий.
Попрощалася дівчина з батьком і сестрами й разом з нареченим своїм у шлях відправилася. Довго йшли вони лісом, у гори піднімалися, поки не прийшли, нарешті, до великого ставку.
- Отут я й живу, - сказав юнак. - Стрибай у воду! Подивилася дівчина у ставок, злякалася: тванню зеленої прудзатянут, звідусіль зміїні голівки стирчать-дівчину розглядають.
Згадала вона жабині наставляння й говорить:
- Перш ніж увійду я у будинок твій, утопи-но ти у своєму ставку мій гарбуз-горлянку, так голки мої на дно вилучи.
- Добре, давай сюди своє придане, - погодився юнак. Кинув він гарбуз у воду, топить її, топить, а потопити не може, усі вона на поверхні плаває. Розсердився тоді юнак-змій і висипав голки на дно. А дно-те мулисте. Застромилися голки у іл вістрям нагору. Юнак-Змій на них і настав! Завив він злобливо від болю й умить свій дійсний вигляд прийняв - перетворився у величезного страшного змія. Засичав змій:
- Ах ти, негідна! Обдурити мене здумала! Не чекай тепер пощади! Закричала дівчина й ладь по стежці подалі від ставка побігла.
Бачить - коштує серед дерев маленька кумирня. Сховалася там дівчина - ледве дихає від страху.
Підповз змій до кумирні, так як зарегоче:
- Знайшла, де від мене сховатися! Роздавлю тебе, як яєчну шкарлупку! Оповив він кумирню щільним кільцем, усе міцніше й міцніше стискає. Захрумтіла кумирня, ось вуж і дах звалився, і стіни гойдаються.
"Немає мені тепер порятунку, - думає дівчина.- Задушить мене змій!" Зібрала вона останні сили й ледве чутно прошептала:
- Допоможи мені, лягушечка, урятуй мене!
Та у ту ж мить усі навколо стихло. Перестали стіни гойдатися, не чутно зміїного реготу. Відкрила дівчина ока, бачить - з'явилося казна-звідки ціле море жаб, сила-силенна. Сіли вони на спину змієві підступному й давай його топтати й покусувати. Топтали, топтали, поки дух з нього зовсім не вибили.
Вийшла дівчина зі свого вкриття, жабам поклонилася.
- Спасибі вам, - говорить, - якщо б не ви, не мабуть мені більше неба синього й місяця ясної.
Повернулася дівчина додому жива-непошкоджена на радість батькові й сестрам. А потім за гарного хлопця заміж вийшла й жила довго й щасливо.