Жив за старих часів один чудовий скульптор. Але ім'я його не було нікому відомо. Ніяк не міг він вибитися з убогості.
Якось раз помітив він, що на великому камені у його саду відіграє ящірка, хвіст у неї так і у'ється, сріблом на сонце відливає. Довго любувався скульптор ящіркою, око не могло відвести. Розв'язав він виліпити її подоба. Виліпив форму й відлив ящірку зі срібла.
«Сам бачу, що добре вдалося!» — подумав він і зніс срібну ящірку на продаж у крамницю торговця різним начинням.
Не пройшло й дня, як її купили.
Скоро посипалися замовлення: кожному хотілося мати таку ж.
Пройшла про срібну ящірку голосна слава. Усе називали її чудовим твором мистецтва.
Прославився скульптор і став багатіти. Скільки ящірок не відливав він зі срібла, вони й дня не лежали у крамниці.
Але ось що було дивне. Щораз, коли він виходив у свій сад, узимку або влітку, усе та ж сама ящірка завжди відіграла на тому ж камені, і у літню жару, і взимку, коли всі навколо було занесено снігом.
Спочатку йому невтямки це було, але потім примітив скульптор, що тільки він один і бачить ящірку, а інші її не зауважують. Моторошно йому стало. Нарешті він зібрався з духом, побрав камінь — і вбив ящірку.
Але з тієї самої години його виробу втратили колишню красу. Ніхто більше не купував срібних ящірок. Та за короткий час скульптор знову впав у безвісність і вбогість.