Колись, давним-давно, у маленькому будиночку за горою жив самотній дроворуб. Він був дуже бідний, рубав у лісі дерева й тем перебивався від дня на день. Одного разу ввечері повз його халупу, тільки-но волочачи ноги й опираючись на ціпок, проходив втомлений мандрівник. - Вибачте, будь ласка. Мені дуже ніяково просити вас, але я заблудився й не знаю, як бути. Не чи пустите ви мене переночувати? - попросив мандрівник дроворуба. Дроворуб глянув на нього й побачив, що мандрівник, очевидно, прийшов здалеку - увесь покритий пилом, знеміг і ледве коштує па ногах. Дроворуб зглянувся над ним і сказав: - Так, так, я бачу, що ви дуже утомилися.
Якщо вас не лякає моя бідна халупа і вам тут подобається, будь ласка, залишайтеся у мене без усякого стиснення. Мандрівник зрадів й увійшов у будинок. Дроворуб висипав із шухлядки залишки рису, приготувала вечеря й запропонувала мандрівникові. Приправою до рису було тільки мисо ( Мисо - густа маса із соєвих бобів; служить приправою.), але гість кілька раз наповнював свою чашку й весело присуджував: - Ах, як смачно! Як смачно! Так він з'їв увесь рис, що був у казанку. Дроворуб же тільки попив нишком води, тому що у казанку нічого для нього не залишилося. - Я дуже зобов'язаний вам.
Ви допомогли мені повернути сили. Спасибі! Я ніколи не забуду вашого благодіяння, - сказав мандрівник дроворубові на інший ранок. Тут у горах є ставок; якщо коли-небудь вам доведеться туго, приходите до цього ставку й тричі лясніть у долоні: хлоп, хлоп, хлоп! Та щораз ви будете одержувати святкове частування. Тільки обов'язково повертайте столик і посуд. На самому-те справі я - старий короп і живу у цьому ставку.
Та, вимовивши ці дивні слова, мандрівник відразу кудись зник. Трапляються ж такі незвичайні речі! Дроворуб почував себе так дивно, немов його зачарувала лис-перевертень. - Як це він сказав: " Біля ставка тричі лясни у долоні. Тоді з'явиться святкове частування"? Невже правда?! Дроворуб ущипнув себе за щоку, щоб переконатися, що усе це не сої. "Чому міркувати, піду й спробую один раз", - розв'язав він нарешті й відправився до гірського ставку. Вода у ставку була, як завжди, блакитна й прозора; у ній відбивалися дерева й хмари. Нічого незвичайного тут не було. "Уже не подшутил чи треба мною гість?" - подумав дроворуб, але розв'язав Усе-таки перевірити слова старого й лунко ляснув три рази у долоні: хлоп, хлоп, хлоп! А-а-Ах! До його несказанного подиву, вода у ставку забурлила, і на її поверхні здався гарний лакований столик. На столику було розкладено чудове частування, і підплив він прямо до дроворуба, що стояв на березі. - Правда! Правда! Ось чудеса-те! Ось чудеса! Дроворуб від радості навіть підстрибнув.
Він відніс столик додому й з'їв смачні страви. А потім, як йому було ведено, відніс столик назад до ставку. Столик відразу поринув на дно. Розповідають, що з тих пір бідний дроворуб з гір став багатим, як князь. Коштувало йому проголодаться, він три рази ляскав у долоні й завжди одержував прекрасне частування. - Навіщо ж мені трудитися не покладаючи рук? Це нерозумно, - говорив він і тільки й робив, що спав. Поспавши, він наїдався, а наситившись, знову засипав. Та став він дуже-дуже товстим. - Ах, приємно, приємно! Ось і цього разу дроворуб із задоволенням їв частування, принесене їм з гірського ставка, і розглядав чудові чашки із червоного лаку. Раптом він подумав: "Добре б мати будинку хоча б одну таку чудову чашку! Правда, мені сказане, щоб я обов'язково їх повертав... Е, так чого там, поберу-но я одну чашечку. Ніхто й не помітить. Усе буде у порядку, зійде!" Він украв одну гарну чашку й сховав її у шафу. Потім, спритно розставивши на столі всі по-іншому, як ні у чому не бувало повернув столик.
Наступного дня, проголодавшись, дроворуб, як звичайно, пішов до ставку й ударив у долоні: хлоп, хлоп, хлоп! - Ось так штука! Вода у ставку залишалася зовсім спокійної, і ніщо не спливло на її поверхню. Хлоп! Хлоп! Хлоп! Дроворуб, розсердившись, щосили став ударяти у долоні, ще й ще, так що навіть руки у нього занедужали, але на воді як і раніше не з'явилося жодного міхура. - Чорт побери! Він Усе-таки довідався, що я украв чашку! Дроворуб з досади затупотів ногами, але змінити нічого не міг. "Ну, добре! Одну-те чашку я Усе-таки украв. Продам її лахмітникові. Вона, напевно, грошей коштує", - розв'язав він. Але у цей вечір у будинку дроворуба із шафи раптом вирвалося полум'я, і весь будинок у одну мить згоріла дотла. Згоріла, звичайно, і червона чашка. Навіть слідів від неї не залишилося. - Ох, бачили дурня? - зітхав дроворуб, риючись у попелі пожарища.