Не у наші дні, але й не у далеку старовину у підніжжя Чорної гори, близько Чорної ріки, жили три бездітні рибалки.
Одного разу рибалили вони, і як закинуть невід, так риби повно. До країв човен рибою завалили. Востаннє невід порожнім витяглися - ні однієї рибини, тільки виявили у ньому наглухо забитий барило. Стали ділити улов.
- Дайте мені це барило й більше нічого не треба, - сказав один старий.
Та коли віддали йому барило, він відніс його додому й обережно відкрив. У бочку виявилася дитина.
Ростив старий знайденого у бочку хлопчика, як рідного сина. Ріс хлопчик не щодня, а щогодини. Небагато часу пройшло, а він виріс у сабоного юнака. Став старий його із собою на роботу брати. Якось найнявся старий рибалити до царя і юнака із собою побрав.
Та ось трапилося так, що цар побачив юнака й став вимагати його у старого. Багато хліба, худоби й товарів пропонував цар замість, але старий від усього відмовлявся: дуже юнак йому полюбився, родней рідного став, Відібрав юнака цар силою, привіз у свій палац і всю роботу визначив робити; на побігеньках тримав так без усякого приводу стусанами нагороджував. А
Тим часом бачив царі, що юнак розумний і тямущий.
Одного разу у тій землі зникли місяць і сонце. У всьому царстві темно стало.
Цар викликав юнака, наказав йому:
- Іди місяць із сонцем шукати. Дивися, на землю без них не вертайся. Юнак заплакав і вийшов. Підбіг до нього чале лоша й запитує:
- Про що ти плачеш?..
Юнак розповів, яку службу задав йому цар. Лоша заспокоїло його:
- Якщо ми місяць із сонцем не знайдемо, то кому їх знайти? Іди попроси п'ять сажнів червоного матеріалу. По дорозі зустрінеться нам озеро. Біля озера - маленька хатинка. У тій хатинці живе мати сонця. Вона-Те нам усе, що треба, і розповість.
Побрав юнак у царя п'ять сажнів червоного матеріалу, сіл верхи на чале лоша й поїхав. Батогом не поганяє, приводом не керує, а лоша біжить куди треба.
Чи Довго, коротко, а доїхали до великого озера й маленької хатинки. Зайшов юнак у хатинку й побачив: на крамниці бабуся лежить - одне вухо під головою, а іншим вухом прикрита. Побачила баба юнака, запитала:
- Звідки й куди шлях тримаєш?
- Місяць і сонце у нашій землі пропали, шукаю їх, - відповів хлопчик.
- Іди розстели червону матерію на березі озера: сядуть на неї гусаки із золотим пір'ям на крилах. Ти піймай гусака, висмикни у нього золоте перо, зроби кільце й надягни на палець. Удома кинь кільце на землю, тоді місяць із сонцем у ваше царство повернуться, - сказала баба.
Сказане - зроблене. Розстелив юнак матерію на березі й сам під нею сховався, лежить, чекає. Прилетіли гусаки.
Приловчився юнак, піймав одного гусака й висмикнув перо. Приклав перо до пальця, а з нього саме по собі кільце зробилося. Зайшов юнак до матері сонця попрощатися.
- Ну як, висмикнув перо?- запитала вона.
- Висмикнув, - відповів юнак. Попрощався, сіл на чалого жеребця й поїхав у дорогу назад.
Недовго вони їхали, скоро додому приїхали.
- Знайшов те, за чому їздив?- запитав цар. Юнак зняв з пальця кільце й кинув його на підлогу.
Не встигнуло кільце впасти, як місяць із сонцем на небі з'явилися, тепло й світле стало.
Цар юнака хвалив, народ радів. Юнак і поїсти не встигнув з дороги - кличе його до себе цар і нову службу призначає.
- Іди, знайди мені дружину, так дивися, щоб гарна була, по душі мені довелася. Привезеш погану - уб'ю!
Вийшов юнак на царський двір, коштує плаче. Прибіг чалий жеребець, запитав:
- Про що плачеш?
- Як же не плакати? Цар послав дружину йому знайти, гарну й щоб по душі йому довелася.
- Не плач, - заспокоїв жеребець.- Якщо ми не знайдемо, кому ж знайти? Іди проси п'ять сажнів червоної матерії.
Побрав юнак матерію, сіл на чалого жеребця й відправився у шлях. Їхали, їхали й доїхали до тієї ж хатинки. Переступив юнак поріг, мати сонця на крамниці лежить. Привіталися.
- По якій справі?- запитала бабуся. Юнак розповів про усе.
- Іди до того ж місцю, - говорить бабуся, - добудь золоте перо. Сказане - зроблене. Розстелив юнак матерію на березі озера й сам під неї сховався, лежить, чекає. Прилетіли гусаки. Вирвав юнак у одного перо золоте, обмотав його навколо пальця, перо у кільце обернулося. Подякував юнак бабусю, попрощався з нею й поїхав додому. Приїхав додому, пішов у палац і кинув кільце на підлогу. Піднялася з підлоги красуня краше місяця й сонця. Пішла по залу. У дверях зупинилася й сказала цареві:
- Якщо привезеш мій золотий гребінь, стану твоєю дружиною.
Знову задав цар юнакові службу - погнав золотий гребінь шукати. Вийшов юнак на царський двір, коштує плаче. Прибіг жеребець, запитав:
- Про що плачеш?
Розповів юнак. Послав його жеребець до царя за мотком біло-блакитних ниток. Приніс юнак нитки, і відправилися вони у дорогу-дорогу. Скакає жеребець, юнака повчає:
- Зустрінемо ми у пустельному степу модрину, вершиною вона до неба виросла. На неї без щасливих біло-блакитних ниток не залізеш. Є на цій модрині гніздо білого гусака. Ти підкараулиш його й висмикнеш із крила золоте перо, це й буде дівочий гребінь.
Доїхали вони до модрини. Обв'язався юнак ниткою й поліз. Добрався він до гнізда, сховався й чекає. Недовго сидів - бачить: летить білий гусак у гніздо, а сам плаче, голосить:
- Уж якщо побрали мою дочку, навіщо ж гребінь її золотий не побрали? Ходить вона тепер, і нема чим їй голову розчесати.
Сіл гусак у гніздо, а юнак вирвав із крила золоте перо й почав униз спускатися...
- Так буде міцний сучок, на який ти ступиш, так буде твердо, як залізо, місце, де ти ногою впрешся. Дожити тобі до білих волось, до жовтих зубів! - закричав обрадуваний гусак.
Не встигнув юнак додому повернутися, а вуж цар його до себе призвав, кричить у гніві:
- Знайшов гребінь?
- Знайшов, - відповів юнак. Кинув на стіл кільце, глядь, а на тому місці гребінь лежить. Цар схопив його й підніс красуні.
Побрала вона гребінь і говорить цареві:
- Коль зумів гребінь знайти, так ще одне прохання виконай: знайди живу й мертву воду, тоді піду за тебе заміж.
Послав цар юнака живу й мертву воду шукати. Вийшов юнак на царський двір, коштує плаче. Прибіг чалий жеребець, запитує:
- Про що горюєш? Тому гіркими сльозами плачеш? Розповів юнак, у чому справа. Задумався жеребець і говорить:
- Важке завдання. Опікують живу й мертву воду сорок голодних вовків. Повз них нікому не пройти, здолати їх мало кому під силу. Ну, так робити нема чого, підемо... Тільки дві пляшки вогьми: одну - білу, іншу - чорну. Поїхали вони до того місця, де живаючи й мертва вода зберігалася. Напустив жеребець на три дні такий мороз, що скелі на вершинах гір затріщали, колом хуртовина замела, по лощинах туман піднявся. Забігали сорок вовків, місця собі не знаходять. А потім жеребець на три дні такої жари напустив, що забилися вовки у тінь так еаснули. Юнак набрав у білу пляшку живу воду, у чорну - мертву й поїхав додому.
Прокинулися вовки, а юнак уже далеко було, тільки вовче виття здалеку почуло.
Приїхали у палац. Юнак пляшки з водою паную віддав, а цар - красуні. Побрала вона пляшки. На юнака живою водою бризнула, а на царя - мертвої. Цар умер не сходячи з місця, а юнак став ще сабоніше, ще гарніше, чим раніше.
Вийшла за нього красуня заміж, і стали вони жити й поживати.