Зібралися птахи із усіх кінців і розв'язали:
- Давайте виберемо царя, щоб він був найдужчим, самим розумним і самим довговічним серед нас.
Отут Галка пройшлася важливо й говорить:
- Я думаю, треба нам пануючи такого, щоб у нього хвіст був довгий і щоб шарф був на шиї. Засміялися птахи:
- Уж не тебе чи у царі вибрати? Образилася Галка:
- Раз ви смієтеся треба мною, полечу я від вас. Та полетіла. Пугач повертів головою у різні сторони й сказав:
- А по-моєму, цар повинен бути чуйний і щоб уночі міг бачити. Знову засміялися птахи:
- У тебе, Філін, вуха довгі, уночі ока зірке. Не чи ти цар? Образився Філін.
- Що ви смієтеся? Я вам не Галка-Вертихвістка. Полечу від вас у тайгу, але бережіться: усі ваші таємні мовлення підслухаю й цареві донесу.
Та полетів.
Піднявся з місця Кулик.
- Без голосу цар - не цар. Нам треба такого царя, щоб як крикне, так усім на душі відразу тужливо стало.
Пущі колишнього зареготали птаха:
- Кричати-Те ти майстер, Кулик! Так ось ростом невеликий! Не виніс глузування Кулик і полетів. Слово побрав Журавель.
- Я, дорогі птахи-сестриці, так думаю, що всі ці Кулики да Галки - сміх один. Ну що це за птаха, коли я їх переступити можу! Нам треба, я думаю, пануючи з довгими ногами, такими, щоб його ніхто переступити не міг! Отут усе птаха від реготу так і покотилися:
- Ех, Журавель, гарний ти мужик, так ось розумом невеликий. Іди-но ти на своє болото й командуй там над жабами.
- Та на тому спасибі, - відповів Журавель, - я й жабами ситий. Мені ваша слава ні до чого.
Та полетів.
Посміялися птахи, але Усе-таки сміх сміхом, а пануючи вибирати треба. Бачать: сидить осторонь Сокіл - ростом невеликий, але тілом міцний і гордий-прегордий.
- Ось Сокіл, він у царі підходить, - заговорили птаха.- У польоті він швидше вітру, грудьми міцніше каменю, око має зіркий. Чим не цар? Ворона й Сорока поруч із Орлом сиділи. Орел пташину балаканину не слухав, клював собі м'ясо, а Ворона й Сорока підбирали недоїдки, але за суперечкою стежили.
- Ор-Р-Рла, Ор-Р-Рла!-закричала Ворона. - Пр-Р-Равабоно, пр-р-равабоно!-підхопила Сорока.
Отут усе птаха на Орла глянули й вибрали його царем. А Сокіл від образи злетів нагору й став загрожувати:
- Ганьби цього я вам довіку не вибачу! Дістанеться від мене й онукам, і правнукам вашим!
Так з тих пір і живе Сокіл у злості на всіх птахів і мстить їм за образу. А Орла й нині пташиним царем називають. Та за послугу цю прикормлює він Воронові й Сороку недоїдками зі свого стола.