Жив-Був хлопець-сирота. Погано жив, від дня на день ледве перебивався. Одного разу сказав він сам собі: " Піду-но я куди-небудь, наймуся у працівники. Може, добре жити почну". Та ось пішов. Попалася йому річка, і він направився уздовж неї по берегу. Ішов, ішов і бачить: під ногами батожок валяється - гарний. Хлопчик побрав його й пішов далі. Підійшов до розвилки. Одна дорога йде ліворуч, інша - праворуч. Подумав хлопчик і розв'язав праворуч іти, а батожок говорить:
- Не ходи по правій дорозі: смерть тобі зустрінеться. Якщо підеш по лівій дорозі, баючи із сьома дочками зустрінеш.
Хлопчик пішов по лівій дорозі. Незабаром байське житло попалося. Заходить хлопчик і бачить: сидить товстий бай із дружиною й сьома дочками. Бай із дружиною старі, а дочки молоді й гарні.
- Куди йдеш, що треба?- запитав бай.
- Іду, роботу шукаю.
- Наймайся до мене. Є у мене робота. Але одна умова тобі ставлю.
Якщо попораєшся з роботою, скільки прагнеш плати проси. А не попораєшся, я тебе поб'ю й вижену.
Нікуди хлопчикові подітися. Погодився він рік у бая працювати. Хлопчикові у всім батожок допомагав. Що б не сказав бай, усе робилося. Молодша дочка дуже хлопчикові сподобалася, і він по душі їй довівся. Рік пройшов. Прийшов час плату одержувати. Бай запитує хлопчика:
- Що дати - грошей або одягу?
- Віддай мені на роботу свою молодшу дочку, - відповів хлопчик. Розсердився бай, наказав хлопчика побити й ня із чим вигнати. Хлопчик побрав свій батожок і пішов правду шукати. По дорозі зустрів старезного старого. Іде старий, спотикається, а зуби у нього у роті молоді, як у вовка.
- Що ти, дідусь, і куди йдеш?
- ПРО, про, хлопчик, я Смерть. Іду до богів, щоб довідатися, кого мені є.
- А де вони - боги?- запитав хлопчик.
- Дуже далеко боги. Утомився я, поки йду, а ще й половини не пройшов.
Треба всі прямо по цій дорозі йти, поки сходи на небо не зустрінеться. Ці сходи прямо до богів і приведе. Але й по ній шлях довгий. Дуже вона висока, не знаю, як і доберуся.
- А навіщо тобі йти, мучитися? Ти сідай і відпочивай. Я за тебе збігаю.
- Добре, синок, сходь...
Пішов хлопчик, і усе так було, як Смерть розповіла. Піднявся він на небо й бачить: усі там, як на землі, тільки тепліше. Трава цілий рік зелена й не у'яне, листи з дерев не падають, білі квіти ростуть, і юрти більше, чим на землі. Зайшов хлопчик у саму ошатну юрту й бачить: сидять за столом десять богів і більші книги переглядають.
- Мене до вас Смерть послала. Кого їй є, запитує, - сказав хлопчик.
- Нехай три роки їсть вона худих старих, - відповіли боги й відпустили хлопчика.
Шкода стало хлопчикові старих. "Раз старий худий, виходить, бідний, - подумав хлопчик, - навіщо бідної людину життя позбавляти?" Спустився хлопчик на землю й пішов. На батожок обіпреться - відразу п'ять земель за спиною залишає. За один день хлопчик у обоє кінця збігав. Прийшов до Смерті й говорить:
- Боги сказали, щоб ти три роки деревну кору у тайзі їла. Повздихал старий - робити нема чого. Відправився у тайгу.
Через три роки хлопчик знову Смерть зустрів. Іде старий ледь живий. Побачив хлопчика, заохав, став скаржитися:
- Зуби я про цю кору обламав, живіт зіпсував... За що боги на мене розсердилися?
- Нічого, дідусь, може, цього разу боги доголи будуть. Ти посидь, відпочинь, я до них збігаю.
Прийшов хлопчик до богів і говорить:
- Смерть від старих сама ледве не вмерла. Зуби обламала, живіт зіпсувала. Кого їй тепер є?
- Нехай вона тепер три роки дітей їсть, - сказали боги й відпустили хлопчика.
Шкода йому стало дітей, повернувся він до Смерті й сказав їй:
- Я передав богам скаргу. Вони сказали, щоб ти три роки водорості їла. Вони м'які й соковиті.
Пройшли й ці три роки. А разом шість років минуло, і ніхто з людей у степу не вмирав. А хлопчик ходить собі з батожком, усе правду шукає. Усю землю обійшов - немає правди. Ось на дорозі знову старого зустрічає. Іде старий, розпухнув увесь, позеленів від водоростей. Побачив хлопчика, став скаржитися:
- Зовсім мене боги розв'язали вморити. Сил більше немає. Видне, мені прийшов час умирати...
- Ти посидь, на сонечку погрійся, а я на небо збігаю, твої скарги передам, - сказав хлопчик, а сам подумав: "Правди я не знайшов, так хоч Смерть із-ееду".
- Ні, - відповів старий. - Я сам до богів сходжу. Нехай подивляться, який я став.
Пішов старий по дорозі, а хлопчик поперед нього відправився. Дійшли до сходів, стали наверх підніматися. Проповзе Смерть небагато й сидить відпочиває. Коли Смерть відпочивала, хлопчик теж зупинявся. Була у нього табакерка з тютюном. Як зупиняться вони, так хлопчик тютюн нюхає.
Старий запитує:
- Що ти їж, хлопчик?
- Так ось отут у мене сушене людське м'ясо. Я й закушую потихеньку.
- Дай мені поїсти. Зовсім я ослабнув...
- Дати можна. Чому не дати! Але ж ти, дідусь, не дістанеш так,
Як я у тебе пальці товсті. Звернися у комара, залізь у табакерку і їж скільки прагнеш.
Старий так і зробив. Вліз у табакерку, а хлопчик її кришкою закрив і спустився на землю. Сіл і думає, що далі робити. Батожок йому говорить:
- Іди тепер до хана. Там у нього всі баї бенкетують, і твій колишній хазяїн з ними. Там ти свою правду знайдеш.
Пішов хлопчик до хана. Обіпреться на батожок - відразу десять земель за спиною залишає. Прийшов він у улус хана, у саму більшу юрту. Бенкет у хана багатий був. Товстий бай теж бенкетував. Побачив хлопчика й зашептав ханові:
- Жени це чортеняти. Від нього горя наберешся.
Старий у табакерці почув запах їжі, завозився, пищить тонким голоском так, що один хлопчик чує:
- Випусти мене поїсти, - я для тебе що прагнеш зроблю. А хан тим часом грізно хлопчика запитує:
- Ти хто такий? Звідки прийшов?
- Прийшов я до тебе як до головного у степу - правду шукати. Обдурив мене
Ось ця людина.- Хлопчик на товстого бая рукою показав.- Накажи йому заплатити за мою роботу тим, що я сам вибрав.
Розсердила хана зухвалість сироти, наказав він гнати його й ціпками бити. Тоді хлопчик зашептав у табакерку:
- Я тебе, дідусь, випущу, тільки ти всіх товстих людей, яких побачиш у юрті, повинен з'їсти.
- Знімання, знімання... усіх знімання, - застогнав старий. Кинулися ханські слуги до хлопчика, а він открилтабакерку, вилетів з неї комар, ударився про підлогу й звернувся у Смерть.
Кинулася Смерть підряд жирних баїв ковтати. Ханові першому кінець прийшов. Багато було батраків у хана. Хлопчик усіх відпустив. У кого не було одяги - того одяг. У кого не було грошей - тому дав гроші. Уся ханська худоба нарівно поділила. З тих пір почалася у степу щасливе життя.