У одному великому улусі жив жадібний і злий бай по імені Хара-Хан. Він обкладав народ даниною, розоряв. На іншому кінці цього улусу, у благенькій юрті, жив сирота мисливець. Нічого у нього не було, крім лука, з якого бив він звірів, так ігреневої конячки, на якій він їздив на полювання. У лютому - місяці "запасу" - багато добував мисливець хутра, тому що був сабоним і спритним.
Не злюбив бай мисливця, тіснив його, забирав увесь видобуток. Чим удачней бувало полювання, тем більшу данину накладав Хара-Хан. Час ішов. Трапилося так, що не зміг мисливець заплатити данини. Тоді бай забрал у нього ігреневий коня. Зовсім стало важко жити.
Була у улусі у бідних старих дочка. Дуже любив її мисливець, і вона його любила. Розв'язали вони одружитися, піти з улусу й жити у тайзі. Так і зробили. Поставили юрту у глухому місці. Мисливець б'є звірів і птахів, додому їх на собі носить, живуть спокійно. Дружина мисливця була дуже гарною. Одного разу син бая Хара-Пидекей поїхав у тайгу. Наткнувся на житло
Мисливця. Під'їхав байський син до юрти й кинув у димохід стрілу. Почекав небагато й говорить:
- Винесіть мені стрілу.
- Зайди й побери, - відповіла у юрті дружина мисливця. Сам хазяїн на полюванні був.
Хара-пидекей зліз із коня, увійшов у юрту за стрілою й зупинився: око від жінки відірвати не може. Потім побрав стрілу й вийшов.
Сіл байський син на коня й про полювання забув. По дорозі у улус лаяв себе:
Де раніше ока були, таку дівчину прогледів!
Удома Хара-Пидекей сказав батькові:
- Побери дружину мисливця для мене.
- Коня ми у нього за ясак відняли, а ось як зкеиу побрати?- відповів Хара-Хан.
- Ти - бай, ти - начальник, як прагнеш, так і відбери.
Мисливець увечері повернувся додому. Дружина йому нічого не сказала про зустріч із байським сином. Прийняла видобуток, нагодувала чоловіка й лягла спати. Ранком приходить у юрту слуга Хара-Хана й говорить:
- Бай велів до нього з'явитися.
- Добре, прийду, - відповів мисливець. Слуга пішов, а мисливець запитує дружину:
- Навіщо мене Хара-Хан кличе?
- Піди - уенаешь, - сказала дружина.
Прийшов мисливець у улус. Відкрив двері у байську юрту - привітався, переступив поріг, поклонився.
- По якій справі викликав, начальник мій?- запитав мисливець.
- Будеш із моїм сином у прятки відіграти. Завтра, як прийдеш ранком, шукай його. Не знайдеш - голову відрубаю, - відповів бай.
Вислухав мисливець і пішов додому. Сидів у юрті повеся голову. Дружина запитала:
- По якій справі бай викликав?
- У прятки зі своїм сином змушує відіграти. Голову грозить відрубати, якщо сина не знайду. А до чого зто - не зрозумію.
Дружина відразу зміркувала, у чому отут справа, сказала:
- Ти не засмучуйся. Лягай спати. Ранком я навчу, як у прятки відіграти. На світанку вона розбудила чоловіка й, поки він їв, повчала:
- Ти, як зайдеш у будинок баючи, не здоровайся. Есе, що є у будинку, перевертай. Посуд на підлогу скидай - нехай б'ється. У усі кути заглядай. Коли усе перевернеш нагору дном, іди у двір. У конов'язі побачиш трьох однакових коней під сідлом. Ти на них уважно подивися - у одного коня буде ліве око ледве прикрите, а кінець вудив іржавий. Ти на цього коня сідай, посабоней привід смикай, рота до крові йому роздери й батогом по очах, не жалуючи, бий.
Далі сам побачиш, що буде. Тільки дивися - бей посабонее. Прийшов мисливець у юрту Хара-Хана. Не здраствуй, не вибачай не говорить. Мовчачи всі нагору дном перевернув, увесь посуд переколотив і на двір вийшов. Надворі прямо до конов'язі пішов. Коштують у конов'язі три коні один на інший схожі. Мисливець уважно подивився й бачить: око у середнього коня століттям наполовину прикритий, а кінець вудив іржавий. Сіл мисливець верхи на цього коня. Рве привід, б'є щосили батогом по очах. Кінь під ним закрутився, дибки встав і раптом у сина Хара-Хана звернувся - ока у нього розпухнули й з рота кров іде.
- Ось він, твій син, - сказав мисливець Хара-Ханові.
- Добре, ступай додому. Завтра мій син прийде тебе шукати. Якщо знайде, я тобі голову відрубаю.
Прийшов мисливець додому невеселий. Дружина стала розпитувати. Розповів їй усі, як було.
- Не засмучуйся завчасно. Сідай поїж і спати лягай.
На інший ранок прокинулися, чують кінський тупіт. Забігав мисливець: де у юрті сховаєшся? А син Хара-Хана вже з коня злазить. Дружина, нічого не говорячи, перетворила чоловіка у ножиці, побрала у руки й щось ріже. У юрту ввійшов байський син, усе перевернув - немає нікого. Розгубився. Коштує, по сторонах дивиться.
- Знайшов?- запитує його дружина мисливця.
- Ні, не знайшов, - відповів Хара-Пидекей.
Коли він відвернувся, дружина ножиці упустила. Оглянувся Хара-Пидекей, а мисливець посередині юрти коштує й разом із дружиною над ним сміється. Повернувся Хара-Пидекей до батька й говорить:
- Ти тут найголовніший. Як прагнеш, а дружину мисливця забери, інакше я тобі не син, ти мені не батько.
Хара-Хан знову мисливця викликав і сказав йому:
- У чорній тайзі живе чорний ведмідь. Піди до цього ведмедя й запитай, скільки йому років.
Повернувся мисливець додому, голову повісив. Дружині говорить:
- Розв'язав мене бай життя позбавити, до чорного ведмедя посилає.
- Нічого, лягай і відпочивай, а я у улус сходжу, - сказала дружина.
Пішла у улус, зібрала на смітнику різних шматочків від шкір і повернулася у тайгу. Усю ніч просиділа,
З ганчір'я сім шапок зшила. На світанку розбудила чоловіка, сказала:
- Ось тобі сім шапок. У чорній тайзі побачиш три тополі. Під ними
Буде лігвище ведмедя. Ти підійди без страху, ляж на спину. Дві шапки надягни на ступні, дві - на коліна, дві - на руки й одну - на голову. Так і лежи, і дивися, що буде.
Мисливець зібрався й пішов. чи Довго, чи мало йшов, дійшов до чорної тайги. Іде по тайзі й бачить три тополі. Підійшов до них, ліг на землю перед барлогом і зробив усі так, як веліла дружина.
Вискочив з барлога ведмідь, заричав. Ніяк не може зрозуміти, що за семиголовое чудо перед ним лежить. Ходить навколо, сам із собою міркує:
- Триста років коштують тополі. Я під ними у барлогу шістдесят років прожив, а такого ще не бачив.
Подумав ведмідь і втік у ліс подалі від лиха. Прийшов мисливець до Хара-Ханові.
- Довідався, що я тобі велів?- запитав Хара-Хан.
- Довідався, - відповів мисливець.- Тополі над барлогом триста років коштують. А ведмідь шістдесят років на світі живе.
Побрав Хара-Хан чорну книгу, розкрив її й читає. Усе виявилося так, як сказав мисливець.
Пішов мисливець додому, а Хара-Хан почав сина вмовляти:
- Навіщо тобі обов'язково дружина мисливця знадобилася? Побери іншу - дівчину. Хіба мало їх?
Син на своєму вперся:
- Який же ти бай, якщо не можеш змусити мисливця віддати дружину? Махнув рукою Хара-Хан, сказав:
- Добре, завтра знову його викличемо.
Ранком мисливець з'явився до Хара-Ханові. Двері відкрив - привітався, через
Поріг ступив - поклонився, запитав:
- Навіщо кликав, начальник?
- З тих пір, як умерли мої мати й батько, пройшло тридцять років, - сказав Хара-Хан.- Коли вмер батько, я надяг на нього чорну шубу. Коли вмерла мати,
Я покрив її чорною шовковою хусткою. Ти сходь у царство диявола Ерлик-Хана, розшукай батька з матір'ю - нехай віддадуть хустка із шубою. Якщо за полмесяца не попораєшся, голову відрубаю.
Повернувся мисливець додому, голову повісив, не їсть, не п'є. Дружина його прийнялася розпитувати. Розповів їй чоловік усі, як було.
- Ти ось що зроби, - сказала дружина. - Знайди череп собаки, побери ось
Цей клубок ниток і кинь перед собою. Клубок покотиться, а ти за ним іди. Він тебе дуже далеко заведе. Потрапиш у темряву. Страшно тобі стане. Ти кинь череп собаки й далі йди. А там сам побачиш, що треба робити. Ну йди, дорогою.
Кинув мисливець перед собою клубок. Клубок покотився, а він за ним пішов. чи Довго, чи мало йшов, покотився клубок у печеру. Колом темрява, страшно стало. Мисливець кинув череп собаки й далі пішов. Ішов, ішов, і раптом здалося йому, що бродять колом якісь тіні. Потім голос чує:
- За чи справою ти прийшов, сирота? Розповів мисливець, за якою справою він прийшов. Тоді одна з тіней говорить:
- Жадібний Хара-Хан. Ми йому залишили худобу, багату юрту, гроші. Усі йому мало. Тепер остання хустка й шубу у матері й батька вимагає. Іди до нього й скажи: " Через свою жадібність перетворися у чорного дятла. Дружина твоя Кокей-Пурчун нехай звернеться у синього дятла. День і ніч довбаєте дзьобами чорне дерево. А син ваш Хара-Пидекей нехай перетвориться у сороку й риється у гної. Передай: так побажали твої померлі батько з матір'ю. По дорозі назад собачий череп не забудь. Він день і ніч гавкає, спокою нам не дає".
Пішов мисливець додому. Повз череп пройшов, але брати його не став: "Нехай гавкає".
Чи Довго, чи мало йшов, дійшов за клубком до свого будинку. Дивиться: порожня юрта - одна зола так попіл у вогнищі. Побіг мисливець до Хара-Ханові. А у улусі ханський син на його дружині одружиться, весілля збираються справляти. Зайшов мисливець потихеньку у юрту до Хара-Ханові, чує, дружина говорить:
- Почекайте, строк адже ще не вийшов...
- Він однаково не прийде, - відповів ханський син.
- Я вже прийшов, - сказав мисливець.
Хара-Хан оглянувся. Бачить: мисливець цілий і непошкоджений коштує.
- Прийти-Те ти прийшов. А чи приніс, що я тобі велів?- запитав Хара-Хан.
- Я тобі приніс привіт від батька з матір'ю, - відповів мисливець.- Сказали
Вони так: "Нехай Хара-Хан через свою жадібність звернеться у чорного дятла, а його дружина - у синього дятла. Нехай обоє день і ніч довбають чорне дерево. Син Хара-Хана нехай звернеться у сороку й усе життя риється у гної". Тільки він так сказав, як Хара-Хан із дружиною звернулися у дятлів, а син їх - у сороку. Усі троє полетіли з юрти.
Багаті гості Хара-Хана злякано розбіглися, а мисливця бідняки вибрали на місце Хара-Хана й уся байська худоба поділили між собою.