Коли земля породила людей, у світі панували тьма й холод. Арев і Краг тільки-тільки вчилися ходити. Жили вони із племенем у одній з печер тоді ще молодого Арарату.
Дорослі чоловіки полювали й нерідко ставали жертвами хижаків: ті бачили у темряві краще людини. Добути звіра міг лише сабоний, який сам і з'їдав майже усе добуте. Тому златокудра Арев і кучерявий Краг нечасто ласували соковитим м'ясом. У мріях про їжу пройшло дитинство.
Одного разу у печері піднявся неуявний шум. Хтось запропонував полювати спільно. Це не сподобалося сабоним мисливцям. Але після довгих і жорстоких суперечок обрали вождя, слово якого повинне було стати законом.
Тепер першим їв вождь, щоб не ослабшати. За вождем їли сабоні мисливці, щоб завжди бути сабоними. Останніми їли жінки й діти. Вождь
Зірко стежив, щоб мисливці приносили весь видобуток у печеру. закон, що порушив цей, виганяв і незабаром ставав бранцем сусідніх племен або жертвою хижаків.
Як ні важка було життя у темряві й холоді, плем'я росло. Коли Арев і Краг стали піднімати камені, доступні силі дорослого, їм дозволили полювати.
Дійшли Арев і Краг до лісу. Вітер, що дув назустріч, шепнув про близькість тигра.
- Від нього не піти. Ліземо на дерево, - сказав Краг.
Зі спритністю мавп піднялися вони по гілках. Свіжі сліди людини привели звіра до дерева. Тигр задер вусату морду й заричав. Арев здригнулася. Припала до плеча Крага. Юнак вичікував, міцно стискаючи камінь.
Раптом палаючий погляд хижака освітив його особу. Краг стрибнув униз. Удар каменю вбив тигра. Краг випустив переможний клич. Гордо глянув на Арев, але від здивування впав на тушу звіра - Арев світилася!
Краг злякався, але око від дівчини відвести не міг.
- Що з тобою?
- Сама не знаю. Палаючий погляд тигра запалив твою особу. Воно й зараз охоплене жарким полум'ям. Мужність зробила твою особу прекрасним: воно простромило мої груди. Це горить моє серце. Сіяє душу.
Арев говорила, а гарячі сльози - сльози любові, радості й болі, перші сльози на землі - струменіли з її очей. Вони перетворювалися у яскраві зірки й підносилися на чорне небо. А одна з них упала на груди Крага. Він відчув пекучий біль у груди. Але чомусь від неї було солодке йому. Він теж усе дивився й дивився на Арев.
Та тоді Арев зійшла на землю.
- Підемо. Нас чекає вождь, - сказала вона.
Із труднощами Краг звалив тушу тигра на плечі. Але ще більших зусабо йому коштувало відвести погляд від Арев. Дівчина йшла спереду, висвітлюючи стежку. Від її сяйва осявався ліс.
Вони ввійшли у печеру й опромінили теплим світлом усі її темні холодні кути.
Краг довго запевняв, що він і Арев - не злі парфуми лісів і гір. Люди з недовірою зібралися навколо Ареви й Крага. Вони з побоюванням розглядали світну дівчину і юнака з вогненною особою. Жах леденив їхні небоязкі серця... Темрява поступилася світлу. Холод - теплу. Люди почали оглядати своє житло, самих себе. Уперше побачили, що вони різні. Вражала краса одних і неподобство інших.
Помітив і вождь, що чимало у печері дівчат-красунь. Але отут його погляд зупинився на молодих і сабоних мисливцях. Задимилося старе серце ревнощами. Злісна судорога пробігла по особі. Світло на вождя почав давити важче темряви... Той же вантаж ліг на плечі жінок, що мали мало зубів і багато сивин. Вони злякалися, що тепер нікому не будуть потрібні. Кинулися до вождя:
- Вислухай нас, невартих! Вели вбити Арев і Крага. Нехай настане морок!
Чим менше люди бачать, тем вони счастливее!
- Убити їх! Убити! - трясла печера. Вождь підняв руку. Разом усе змовкло.
Влада зробила вождя самотнім і жорстоким. Але на те він і був вождь, щоб думати глибше, бачити далі, бути твердіше. Він сказав:
- У темряві нам сутужніше відшукувати їстівне коріння, ловити рибу, полювати. Але й разом Арев і Крага залишати не можна! Напившийся води охолоне, наевшийся - засне... Як сказав суворий вождь, так і зробило плем'я. Закинули на небо Арев. А Крага, закувавши, переносили з печери у печеру.
Щоранку встає Арев і до самого вечора розшукує Крага. Пройшли тисячоріччя. А вона не втрачає надій зустріти улюбленого. Дотепер горить її серце, світиться душа. Така доля й у Крага - навіть у стражданні своєму зігрівати людей. Та поки Арев і Краг люблять один одного - вони безсмертні, як безсмертні й люди, подібні їх.