Кажана із Чайкою раптом Спало купцями стати сам-друг. Ведуть летюхи розмову Та містять договір.
Але ось лихо: немає ні гроша, - Адже це сором для торгаша, - Біжать до Шипу вони, поспішаючи.
Та, вексель давши, Та підрахувавши Відсотки із суми, що він дав, Беруть неабиякий капітал.
Миша будинок, як сторож, стерегла, А Чайку гроші забрала, Сівши на корабель, серед безодень Пливе у Мсир, у Чинмачин, Та у Фарсистан, Та у Индостан.
Там, навантаживши судно добром, Знову пливе морським шляхом, Прагне весело у свій будинок!
Ось дорогі шалі отут, Ось перли, лал і смарагд, Фісташки, фініки, мигдаль, - Усього не перерахувати мені, жалко...
Усі, усе, що сподобалося їй Із прикрас і ласощів. Але страшний шквал На море встав.
Товари бура віднесла, Та Чайку життя ледь урятувало, Своєю збережена долею. Але як повернутися їй додому? Що кредиторові їй сказати? Як перед приятелем стати?
Там у порога Миша сидить, Там на дорогу Миша дивиться, Уважає дні: коли ж, коли ж Повернеться у будинок торговець наш?
Їй довго чекати Та тужити, Та бачити сни, боячись, тремтячи, Що близький час платежу...
Та ось на покрівлі Шип коштує, Та, з векселем у руках, кричить:
"Агов, чому ви зайняті, друзі?
Забули, як допоміг вам я?
Ділки за здорово живеш, Настав час зробити платіж! Коли вексель дали - знайте строк, Безсоромність, - це ль не порок! Адже отут грабіж серед білого дня, Адже це загибель для мене! Своє ж золото віддати Та не зуміти назад побрати?!
Ось і спробуй отут допомогти, Прохача не вигнати ладь!" Так Шип кричав на весь квартал, Сердито боржників лаяв. А хто чув, Той повторював: "Ай, Миша! Ай, Чайку! Ай-ай-Ай!
Не соромно ль чути вам? Ай-Ай!..
Купці зовсім з недавніх пор, Та раптом - у справах така ганьба!
Миша із Чайкою, ай, - Ай-Ай, ай-ай!" А Миша летуча - слухай!
Піти куди Їй від сорому?
Плювалася, плакала, кляла:
"Ах, Чайку, щоб ти померла!
Щоб ти зотліла під землею!
Ну, що ти зробила із мною?
Адже ти мене, ох, як осоромлюєш!.." Та знову, і знову просила Миша:
Шип, не гнівайся, Не квапся.
Ти довго чекав. Почекай трохи.
Учора прийшов лист, що у шлях Пустилася Чайка. Ну, ось-ось З тобою здійснимо розрахунок, Який-Що накинемо поверх того..." "Ну, ні, не потрібно нічого, Поберу лише те, що я вам дав, Я Та відсотки підрахував.
Призначали ви самі строк, - Прошу платити, коли він минув, А зайве нейдет мені взапас..." " Ні, пан, Розрахунки один:
Сповна усе виплатимо тобі.
Відсотки самі по собі - Та дяка буде тож, Повір... Адже люди ми... Не неправда...
Адже треба бога забути, Щоб так нечесно зробити". Бедняжка - так, бедняжка - сяк... Не виправдатися їй ніяк!
Та кредиторові набрехала, Приятельку усе чекала.
Підступної Чайки немає як немає.
"Що за напасть! Не милий мені світло!
Адже ось нещастя, ось лихо, Я осоромилася назавжди:
Не вилізти мені, як з вогню, З боргу. Хто врятує мене? Що мені сказати?
Чого мені чекати?" Довелося по будинкові усе зібрати Та усе до ниточки віддати. А що за користь? - Залишився борг.
Ну, отут уже стало їй невмочь На крилах полетіла ладь, Зникла, сгинула, щоб їй - Банкрутові, що стала всі убожій, - Уж не бути на ганьбу Перед кредитора грізний погляд.
З тих пір, гнана соромом, Вона вуж не літає днем.
Коли нічна ляже тишу, Тоді літає наша Миша, - У тьмі укритися легше їй Від кредитора й друзів.
А Чайку... ах, Кричить у хвилях, То раптом пірне, То знову спливе, Уся тріпотячи Та всі шукаючи:
Раптом у глибі вод Товар знайде!
А Шип з образи й туги Усе точить злобливо коготки, Та якщо повз хто йде - Його за підлоги він бере, Кричачи: "Агов, ти не бачив, слишь, Безстидниць - Чайку або Миша?"...Ті дні пройшли. Проходять дні.
А усе не зустрілися вони.