Жили-Минулого чоловік із дружиною. Були вони дуже бідні. Була у них усього одна курка, але така забіяка, що якщо попереду зайти - дзьобом б'є, а якщо позаду - те лабетами. Наказав їм староста курку цю зарізати, а їм шкода було різати її. Замкнули вони її у комору, закрили вікна й забули про неї.
Чоловік одного разу згадав про курку й говорить:
- Дружина, підемо на курку подивимося, що з нею стало?
- Добре, - говорить дружина, - підемо подивимося.
Пішли вони у комору й бачать, що вся вона доверху набита яйцями. Побрали вони ці яйця, запрягли биків, поклали яйця на віз, а самі зверху сіли. Яєчна шкарлупа стала лопатитися, стали з яєць виходити праворуч - петушки, а ліворуч - курочки.
Раптом з одного яйця гусак вискочив. Вискочив і побіг. Погнався за ним хазяїн, а його вже інша людина изловил і на току молотити змусив. Побрала ця людина й дала хазяїнові на додачу до гусака два мішки зерна. Навантажив той мішки гусакові на спину й погнав його додому.
Удома бачить: мішки гусакові спину натерли. Сказав йому один лікар:
- Помасти гусака горіховим маслом, ранка заживе.
Ходив-Ходив хазяїн, ніяк горіхів знайти не міг. Зрештою зустрів одну бабусю.
- Послухай, матінка, - говорить, - дай мені небагато горіхів, мені гусака треба вилікувати.
- Коли я була дитиною, - говорить баба, - мій батько з Індії привіз горіхи. Ми всі горіхи з'їли, а один під тахту закотився. Дайте мені паличку, я пошарю.
Побрали чоловік із дружиною вирвали дерево з коренем, дали його бабі, а вона з-під тахти горіх викотила. Роздавили вони цей горіх, змазали спину гусака, а у нього на спині через місяць горіхове дерево виросло. Коли гусак на лузі пасся, пастухи й хлопці кидав у нього грудки землі, камені й ціпка, щоб горіхи збити. Усе це між галузями застрягло, і став у його галузях зелений луг. Люди залізли на дерево, розорали луг, посіяли пшеницю й жито, а пастухи стали там пасти биків, овець і ягнят.
Одного разу одна людина зірвала у цьому саду кавун, праг його розрізати, так ніж у нього у кавуні застряг, застряг ніж і провалився. Роздягнулася ця людина й залізла у кавун. Довго він там бродив, ніяк ножик знайти не міг. Раптом бачить: іде чабан з кийком на плечі.
- Агов, братик, - запитує чабан, - що ти за людей, що робиш у кавуні?
- Ножик мій упав сюди, - говорить, - шукаю, може, знайду.
- Ех, даремно сподіваєшся, - говорить чабан.-Ось уже рівно два роки у мене пропала тут ціла череда овець. Я вуж шукати утомився, а ти говориш - ніж!
Не сподобалися ці слова хазяїнові ножа, і він стукнув чабана. А чабан його кийком уперіщив, і почалася отут така бійка, що кавун звалився на землю, а з нього вискочив заєць, виплюнув заєць папірець, а на ній написане: Усе це теперішня нісенітниця.