Жили-Минулого семеро братів. А сестри у них не було. Якось зібралися вони на полювання й говорять:
- Якщо народиться у нас сестричка, поставте на дах веретено. А якщо брат - те плуг. Якщо побачимо плуг - ми додому не повернемося, підемо у чужі краї щастя шукати. А якщо буде у нас сестричка, то ми прийдемо на неї подивитися.
Народилася у них сестричка, так хтось помилково поставив на дах плуг. Брати побачили бачили, говорять:
- Не варто вертатися.
Та пішли. А сестричка виросла, стала великою дівчинкою.
Якось у однієї з її подружок пропав клубок ниток. Вона стала всіх обвинувачувати, що його украли. Усе дівчинки своїми братами заприсяглися, що не бачили її клубка, а ця дівчинка заприсяглася своєю собачкою.
Подруги стали глузувати з неї:
- Що ж ти своєю собачкою клянешся, адже у тебе є брати, цілих сім.
Побігла дівчинка додому до матері, запитує:
- чи Правда, що у мене є брати? Мати говорить:
- Правда. Тільки вони пішли у чужі краї.
Розв'язала дівчинка піти відшукати своїх братів. Устала вона рано-рано й відправилася у шлях. чи Мало пройшла, чи багато, про те їй краще знати; дійшла
До дрімучого лісу. Бачить: у лісі коштує будиночок. Зайшла у нього. Нікого там немає. Вона усе прибрала-підмела, сім постель застелила, сім чашок вимила, на семеро обід приготувала, а сама сховалася.
До вечора повернулися хазяї. Здивувалися вони: хто так чисто прибрав? Хто такий смачний обід приготував?
А жили у цьому будиночку - подумати тільки!-семеро її братів. Ранком шестеро братів пішли на полювання, а сьомий залишився підкараулити, підглянути, хто до них у будинок приходить.
Побачив він дівчину, розговорився з нею й дізнався, що це їх сестри. Пішов він у ліс за братами, а сестра прийнялася обід готовити. Стала вона тонир роздмухувати, щоб кашу з ізюмом зварити, тільки нічого у неї не вийшло, вогонь зовсім згас.
Пішла сестра попросити у добрих людей вогнику. Дійшла до великого будинку. Бачить: дим валить - виходить, у будинку є вогонь. Увійшла вона так так і застигла у входу: сидить посередині кімнати баба, сорок пудів свинини у рота запхала й жує. Попросила у неї дівчина вогню, а баба дала їй гарячих вугіллячок так жменя золи, щоб зола просипалася й слід залишала. А баба ця була матір'ю величезного й страшного дева.
Дев повернувся додому, довідався, що у них побувала дівчина, і захотів її потягти. Пішов він по сліду, знайшов, де вона із сьома братами жила, і став стукатися у двері.
- Відкрий мені, дівчина, відкрий! Я тобі гарне намисто подарую.
- Ні, - говорить дівчина, - не відкрию нізащо, А дев знову стукає й говорить:
- Не прагнеш, не відкривай. Висунь палець у щілинку, я на нього колечко надягну.
Тільки вона висунула палець, дев його відразу відкусив, а дівчина впала без почуттів.
Повернулися її брати. Бачать: двері замкнені зсередини. Спустилися у будинок через димовий отвір. Привели у почуття свою сестру, і вона їм усе розповіла.
Розлютилися брати на проклятого дева, вистежили й убили його. Притягли його тушу до себе на двір і закопали у городню яму: А мати дева розв'язала їм помститися.
Прикинулася вона бідною бабусею й найнялася до них у будинок у служіння.
Стала вона те місце, де закопали дева, водою поливати, і виросла там пряна трава. Баба поклала цю траву у суп, а брати, як тільки поїли його, відразу перетворилися у баранів.
Заплакала їхня сестра, але що вона могла поробити? Погнала вона баранів на пасовище. Їхав повз царський син. Так йому сподобалася дівчина, що відразу розв'язав він на ній одружитися. Але вона сказала:
- Піду за тебе заміж, тільки якщо моїх братів із собою побереш. Царський син погодився. Стали вони разом жити у палаці, а баранів
Помістили у царській стайні.
Позаздрили царські родички дівчині, що царевич так свою дружину любить, і розв'язали від неї позбутися. Повели вони її на річку купатися та й зіштовхнули у воду. А одна з жінок надягла її плаття, чоловік і не помітив, що його дружину підмінили.
Лягла ця жінка у постіль, разохалась, расстоналась і говорить царевичеві:
- Занедужала я, умираю, вели всіх баранів зарізати й кров'ю мене напоїти, тоді я поправлюся.
- Вай, дружина, - говорить царевич, - ти ж так берегла цих баранів! Що відбулося, що ти прагнеш їхня сама погубити?
- Нічого, - говорить жінка. - Життя всього дорожче. Почули барани, що їх збираються різати, пішли до ріки. Коштують у води й плачуть:
Точать ножі гострі, Сестриця-Джан, Прагнуть нас усіх зарізати, Сестриця-Джан.
Вийди скоріше на берег, Сестриця-Джан, Урятуй своїх братів вірних, Сестриця-Джан.
Почула їхня сестра, у ріці опам'яталася, прокинулася у ній життя, і виплила вона на берег. Тільки вийшла з води, як брати всі знову стали людьми. Отут царевич улаштував веселий бенкет, а мерзенну ошуканку прив'язали до хвоста мула й пустили його з гори.
Добро залишилося з ними, зло пішло з нею. З неба впало три яблука: одне -нам, інше - вам, а третє - усім іншим.