Жила-Була одна жінка. Жила вона довго, зостарилася й зовсім з розуму вижила від старості.
Та було у неї три сини. Один син - селянин, іншої - садівник, а третій - ткач.
Трапився у країні жахливий голод. Та ніде було хоча б шматочка хліба дістати.
Одного разу від царського каравану відбився верблюд. Піймали його сини баби, що вижила з розуму, і пригнали додому. Зарізали вони його, м'ясо насмажили, склали його у глиняні караси й сховали.
- Для чого ви м'ясо ховаєте? - запитує мати. А сини посміялися над нею:
- Для твого весілля, матінка, - говорять.
Цар відправив своїх слуг на пошуки верблюда. Ходять вони, шукають скрізь, але знайти нічого не можуть. Побачили, як один із братів оре. Слуги його окликають:
- Агов, - говорять, - не чи бачив ти царського верблюда? А він розв'язав
Прикинутися глухим і відповідає:
- Не бачите хіба, що я пашу.
- Ми тебе запитуємо: де царський верблюд? - кричать йому слуги.
- Ні, - говорить він, - не завжди однаково, іноді багато зорю, іноді мало.
- Верблюд, - кричать слуги, - верблюд, розумієш? Голова, шия, чотири ноги, хвіст.
- Не увесь час, - відповідає старухин син. - Після того як зорю, я сіяти буду. А тоді вже боронити.
Плюнули вони й пішли далі.
Бачать, як другий брат - садівник - горіхи на землю втрясає.
- Агов! - говорять йому царські слуги. - Ти, братик, не чи бачив царського верблюда?
А той теж розв'язав їх обдурити, дурачком прикинувся.
- Так ось, - говорить, - дерево трясу.
- Верблюд, тобі говорять! - кричать слуги, - По-різному, - відповідає інший старухин син. - Коли на рубль продам, а коли й на два, - Де верблюд? - репетують слуги.
- Це-Те маленьке деревцо, - відповідає він. - А велике геть там, на горі.
- Тьфу, - говорять слуги. - У цього дурня що не запитай, він усе своє бурмоче.
Пішли далі. Дійшли вони до третього брата. А той сидить за ткацьким верстатом.
- Де царський верблюд? - запитують вони у нього. - Якщо знаєш - скажи, ми тобі за це подарунок зробимо.
- Хіба не бачите - тчу, - відповідає він. - Навіщо запитуєте?
- Так ми у тебе про верблюда запитуємо!
- Коли як, - говорить, - Коли цілу штуку, а коли й половину.
- Цей і зовсім з розуму з’їхав з глузду, - говорять слуги. - Геть там у будинку бабуся сидить. Пішли запитаємо у неї.
Пішли вони до баби, що вижила з розуму, запитують:
- Слухай, бабуся, не чи бачила ти царського верблюда?
- Як же, бачила. Його мої сини зарізали, зробили кавурму, поклали у караси й сховали.
- Коли ж це?
- Коли збиралися моє весілля відіграти.
- Ну й ну, - говорять слуги. - Отут усі божевільні, Та пішли вони назад до царя, так і не розшукавши його верблюда.