Жили колись чоловік із дружиною. Та не дуже-те були вони по вдачі один іншому.
Чоловік обзивав дружину дурепою, а та його - дурнем, так вони завжди й сварилися.
Якось чоловік купив кілька пудів рису й масла, звалив їх на носія й притяг додому. Дружина вийшла із себе:
- А ти ще гніваєшся, коли тебе дурнем обзивають! Ну куди нам стільки масла й рису! Поминки по батькові або весілля сина справляєш, чи що?
- Так які там поминки, яке весілля! Що ти бовтаєш, баба? Побери й припрягти. Це для барекендана.
Дружина заспокоїлася, побрала й сховала. Уже чимало днів пройшло, дружина чекає, чекає, а Барекендана всі немає.
Та ось одного разу сидить вона у порога й бачить: хтось квапливо йде по вулиці.
Прикриває вона долонею ока від сонця й кричить:
- Братик, а братик, ану ж бо, перегоди! Перехожий зупиняється.
- Не ти чи Барекендан будеш, братик?
Зміркував перехожий, що у жінки не всі будинку, і думає: " Дай-но скажу, що я Барекендан і подивлюся, що із цього вийде".
- Так, сестриця, я і є Барекендан. Що скажеш?
- А то скажу, що давно пора тобі забрати від нас рис так масло. Ми не наймалися зберігати твоє добро. Треба й совість знати!
- Що ж ти гніваєшся, сестричка-джан? За ними-те я й прийшов: шукав ваш будинок, так усі ніяк не міг знайти.
- Ну так іди й забирай!
Перехожий входить у будинок, забирає масло й мал. Повертається п'ятами до будинку, особою до свого села, і поминай як кликали! Вертається чоловік, дружина йому й говорить:
- Приходив цей Барекендан, я жбурнула йому його добро - відніс!
- Який Барекендан? Яке добро?
- Так ось масло й мал. Бачу, іде - наш будинок шукає. Покликала я його, пробрала як випливає, звалила йому мішок на плечі, він і відніс.
- Ах, щоб будинок твій звалився, дурна! Недарма я завжди говорю, що ти дурепа! У яку сторону він пішов?
- А геть туди.
Підхопився чоловік на коня й помчався за Барекенданом.
Барекендан обернувся й бачить - доганяє його верхівковий. Зміркував, що це, мабуть, чоловік тієї жінки. Ось вершник наздогнав його:
- Добрий день, братик!
- Доброго здоров'я!
- Не пройшов чи по цій дорозі хто-небудь?
- Пройшов.
- А що він ніс за плечима?
- Масло й мал.
- Ось його-те мені й потрібно! А чи давно він пройшов?
- Так уже порядно.
- Якщо я поскакаю за ним, встигну наздогнати?
- Де тобі! Ти верхи, а він пішки. Доки твій кінь буде переступати чотирма ногами: два-три-чотири, він на свої на двоє бігцем: раз-два, раз-два, раз-два - і немає його!
- А як же мені бути?
- Як тобі бути? Прагнеш, залиши у мене коня, а сам, як він, біжи на свої на двоє - може бути, наздоженеш.
- Так, це ти вірно говориш.
Злазить чоловік з коня, залишає його у перехожого, а сам пускається пішки у шлях.
Як тільки зник він з виду, Барекендан звалив на коня свою ношу, згорнув з дороги й поскакав.
А чоловік іде, іде пішки, бачить - не наздогнати.
Повертає назад, а вуж ні перехожого, ні коня немає.
Вертається додому, і знову починають вони сваритися: чоловік - через масло й рису, а дружина - через коня.
Та дотепер усе ще сваряться чоловік і дружина. Він її обзиває дурепою, а вона його - дурнем.
А Барекендан слухає так посміюється.