Жила-Була одна жінка. Жили з нею рідна дочка й пасербиця. Та була у них одна-єдина корова.
Щодня мачуха виганяла корову, давала пасербиці шматок хліба й говорила їй:
- Пропади ти пропадом, ступай паси корову. Ось тобі хліб, не їж його, по лугу паплюж так назад принеси. Так побери веретено: поки будеш ходити, ниток насучишь.
Голодна дівчинка цілі дні пасла корову так сукала нитки. Одного разу обірвалася нитка, веретено покотилося, покотилося; у землі була діра, у цю діру воно й упало. Подивилася пасербиця, а через діру видне, як сидить під землею мати вишапа - дракона, жує замість хліба шматок заліза й нитки пряде.
Дівчинка крикнула їй:
- Нани-Джан, нани, дай мені моє веретено! Відповідає їй мати вишапа:
- Хто ти, така смілива, що вирішуєшся заговорити із мною? До мене й птах-те не залітає, і змія не заповзає, Може, ти спустишся?
Зійшла пасербиця вниз, а баба й говорить їй:
- Мабуть-но голову мені помий.
Стала дівчинка їй голову мити й волосся чесати, а волосся у баби як свиняча щетина, і комах у них усяких сила-силенна.
- Що, - запитує баба, - чи гарні мої волосся?
- Гарні, - відповідає дівчинка, - м'які так шовковисті, які у моєї рідної матері були.
- Ти, напевно, їсти прагнеш, - говорить баба, - піди побери хліба. Пішла дівчинка, побрала, а це не хліб, а кізяк. Тримає вона його, не знає,
Куди діти. Баба запитує:
- Що, чи смачний мій хліб? А дівчинка відповідає:
- Смачний, нани-джан, смачний, точно його моя рідна мати спекла.
- Ну, співай тепер квашеної капустки.
Глянула дівчинка у глечик, а там жаба так змія заквашені.
- Що, чи смачно? - запитує баба.
А дівчинка глечик подалі відставила, а сама говорить:
- Смачно, нани-джан, смачно, начебто моя рідна мати заквасила! Так нічого неприємного вона бабі й не сказала. Та говорить дівчинці:
- Мабуть сюди. Геть бачиш з-під землі два джерела б'ють, у одному вода чорна, у іншому - біла. Ти чорної води не стосуйся, а у білу голову окуні.
Дівчинка так і зробила, і стали її волосся із чистого золота. Злякалася пасербиця, говорить бабі:
- Ах, нани-джан, якщо це моя мачуха побачить, вона мені всі волосся вирве!
- Нічого, - говорить баба, - я тобі голову хусткою пов'яжу.
- Однаково боюся йти, - говорить дівчинка, - напевно, моя корова пропала.
- Не пропала, - говорить мати вишапа. - Ти поки будеш її пащі, один ріг придуши - з нього масло потече, а іншої придуши - з нього поллється мед.
Їж так поправляйся, ставай красунею.
Пройшло кілька днів. Дівчинка поправилася, зробилася гарної, як гури-пери.
- Пропади ти пропадом, - говорить їй мачуха. - Із чого це ти так гарнішаєш, адже нічого не їж, тільки корову пасеш? Нехай завтра моя дочка піде корову пасти, може, і вона красунею зробиться.
Ранком пішла мачехина дочка корову пасти. Мати їй із собою дала каймах, масло, сир, білий хліб.
- Їж, - говорить, - і ставай красунею, як гури-пери.
Пішла мачехина дочка на луг. Разів зо два веретено крутонула, нитка й обірвалася, а веретено потрапило у діру. Підійшла вона до діри й бачить: сидить під землею мати вишапа, залізо жує й пряде.
- Агов, - кричить вона, - стара карга, віддавай-но моє веретено! Відповідає їй мати дракона:
- Зійди-но вниз.
Зійшла вона, а баба велить їй голову помити.
- Тьфу, - говорить мачехина дочка, - так щоб я до твоїх мерзенних волось доторкалася!
Баба їй говорить:
- Тоді піди шматок хліба з'їж, геть він лежить.
- Тьфу, - говорить мачехина дочка. - Так щоб я таку дрянь у рота побрала!
- Тоді квашеної капустки співай, геть вона, у глечику.
- Тьфу, - Знову плюється мачехина дочка, - ти що, одуріла: це ж змія так жаба у глечику заквашені!
- Іди сюди, - говорить баба. - Бачиш, з-під землі два джерела б'ють? У одному вода біла, у іншому - чорна. Окуні голову у чорну воду.
Мачехина дочка занурила голову у чорну воду, і завис у неї з потилиці ослиний хвіст. Прийшла вона додому, а мати у розпачі закричала:
- Заріжте цю корову, через неї моя дочка ослиний хвіст заробила! Побігла пасербиця до матері вишапа й говорить:
- Нани-Джан, корову прагнуть зарізати! Що мені робити? А баба їй говорить:
- Не плач, дочка, нехай заріжуть. Тільки потім, коли м'ясо з'їдять, ти всі кісточки збери так у землю закопай. Побачиш, як усі добре вийде.
Коли корову зарізали, пасербиця гірко плакала. М'яса вона не їла, а
Тільки кісточки збирала.
- Пропади ти пропадом, - говорить їй мачуха. - Навіщо тобі ці кістки?
- Поховати прагну, - відповідає пасербиця.
Стали над нею мачуха з дочкою насміхатися так знущатися, а вона однаково кістки збирає. Зібрала всі кісточки й закопала у самого порога.
Чи Багато часу пройшло, чи мало, їм краще знати, збирається мати з дочкою на богомілля. Мачуха розсипала просо по підлозі й говорить:
- Усе по зернятку збереш так ось цей тазик зліз наплачеш.
Пішли вони, а пасербиця просо по зернятку збирає й плаче. Входить у цей час у будинок незнайома бабуся й говорить:
- Тому це ти, дівчинка, плачеш і навіщо просо по зернятку збираєш? Що трапилося з тобою?
- Нічого, нани-джан. Просто так смутно стало, А просо я збираю, щоб без справи не сидіти.
Бабуся заперечує їй:
- Не правда це.
Бачить дівчинка, що бабусю не обдуриш, і розповіла всі, як є. Бабуся говорить:
- Так упаде горі на голову тих, хто так мучить бідну сиріт. Побери віник і змети просо, а у таз води налий, кинь туди щіпку солі, і усе.
Сказала бабуся й пішла, а пасербиця її послухалася як та веліла, так і зробила.
Вийшла вона до порожку, де були закопані коров'ячі кості. Думає: подивлюся, що із цього вийшло. Та раптом бачить і очам своїм не вірить - коштує у порога вогненний кінь-красень. А до сідла коня прикручений згорток з дивними візерунками. Розгорнула його пасербиця, - а там плаття, яке світло не бачив, да
Пари туфельок блискучих. Одягла пасербиця плаття, взула туфельки й стала точно як красуня гури-пери. Підхопилася вона на коня й поскакала слідом за мачухою і її дочкою на богомілля. Народ дивиться - не намилується. Зійшла красуня з коня, помолилася так назад поскакала. Скакала вона швидко й не помітила, як з ноги туфелька впала й полетіла у ріку.
Удома розгнуздала вона коня, відпустила на луг, одяг під поріг забрала, надягла своє розідране плаття й села у стінки.
Повернулися мачуха й сестра з богомілля.
- Пропади ти пропадом, - говорить вона пасербиці. - Та ти, така обідранка, себе дівчинкою називаєш? Бачила б ти, яка красуня приїжджала на богомілля: золоті кучері розпущені по плечах, одяг блискає й вогненний кінь під нею так і танцює.
Відповідає пасербиця:
- Що ж робити, ви ж мене із собою не побрали, щоб і мені на таке подивитися?
- Пропади ти пропадом, - відповідають вони їй, - треба було тебе із собою побрати, щоб вогненний кінь тебе розтоптав.
До вечора царських коней повели на водопій. А коні у ріку не йдуть, бачать, щось блискає, у ріці, і шарахаються. Пішли слуги до царя, говорять: коні не п'ють, там щось блискає у ріці. Цар говорить:
- Закиньте невід, витягнетеся з ріки те, що блискає. Слуги закинули невід, бачать - туфелька, маленька й блискуча. Віднесли цареві. Цар говорить:
- Уж якщо туфля так гарна, те як же гарна його господарки! Знайдіть її, я на ній свого сина женю.
Стали слуги всім дівчатам туфельку приміряти, а вона нікому на ногу не лізе. Сім сіл обійшли, дійшли до мачехиного будинку. Дуже намагалася
Мачехина дочка блискучу туфельку надягти, так де вже їй було! Слуги говорять:
- Нехай і ця замазура надягне, цар наказав, щоб усе міряли. Надягла пасербиця туфельку, а вона їй якраз!
- Тепер, - говорять слуги, - чекайте, цар приїде цю дівчину за свого сина сватати.
Через два дні під'їжджає цар зі свитою до їхнього будинку, а мачухи скоріше пасербицю у тонир запхала, накрила так зверху каменем привалила, а свою дочку розрядила дощенту й на тахту посадила. Приїжджає цар, починають вони бенкетувати. Раптом влітає у будинок півень, сідає на тонир і кукурікає:
- Ку-но-ре-ку, ослиний хвіст на тахті, а золоті кучері у тонире! Мачуха б'є його, жене, а він перелетів на тахту й знову:
- Ку-но-ре-ку, ослиний хвіст на тахті, а золоті кучері у тонире! Цар наказує:
- Відкрийте тонир!
Відкривають і бачать: златокудра дівчинка сидить, скулившись, у куті. Витяглися її звідти. Захотіли переодягти. А вона говорить:
- Не треба.
Дістала вона свій одяг з-під порожка й перетворилася у красуню гури-пери. Мачуху з дочкою знеславили й вигнали, а потім улаштували весілля златокудрої дівчинок із царським сином.
Як збулися їхні заповітні бажання, так і ваші нехай збудуться.