Ленк-тимур прийшов - бузувір, кат; З ним - вогонь і меч, з ним - туга й плач; Не вузлом здавив нас удав-дракон - Наше плем'я ворог полонив у повний. На прибережжя, де дихає імлою Севан, У озерних струменів він розбив свій стан - Там, де, до бога сил воскрилясь душею, Сторожить наш край монастир святої.
У ті пори у скиті - опікун вірменів - Преподобний жив схимонах Ован, День і ніч молячись за рідний народ, За хрещений люд, за невірний рід.
Як прознав Ован із затворних стін Злих татар набіг, християнський полон, Розсердився зело, затужив вельми, Що володіє так сатана людьми, Не скончал молитов сивоволосий мних, Хвать за жезл - і геть із воріт святих.
Бурмочучи йде куди шлях веде.
У забутті - на гладь бірюзових вод:
Заплескав Севан, але сивою росою Доплеснути не сміливий до ступні босий, Як побачив те басурманський князь.
Кволим билием затремтів, склонясь, Заволав, завив з висоти крутий: "Не гнівися, повернися, людей свята!
З миром у будинок повернися!" - Так заблагав хан; Повернув стопи у монастир Ован.
Ледве на брег сухий обперся жезлом, Б'є догідникові супостат чолом:
"Ти бери з мене, що велиш старий, Золоту скарбницю, аль на владу ярлик!" "Не купити мене ярликом, скарбницею, Відпусти, віддай мені народ рідний!
Нехай, куди прагнуть, без перешкод ідуть, Пісню вільну житія співають!
Аль у поднебесьи вуж простору немає Птахам божиим? Алі тісне світло?" Лиходій у відповідь: "Стільки душ віддам, Скільки душ увійде у монастирський храм, Ну, ступай, старий, так не помни зла!" Та велів негайно з один крила Заходити юрбі полоненной у скит:
Стільки вільним бути, скількох храм умістить.
Варта грізна від застав пішла; Потягнувся люд, що ріка текла, За святим слідом чрез одне крило:
За сто тисяч їх у малий скит увійшло, - Не наповнився й один притвор.
Дивується басурманський злодій Діву чудовому, сторожам кричить, Нових бранців відпускати велить.
Хмарою люд валить, у церкву ввалює, - За тьму темь число перевалює:
Усе не повний скит, усе гостей кличе; А людський потік пливе, так пливе.
Уже й втретє Ленк-Тимур кричить, Інший повний розпускати велить.
Ідуть задні, і - за поруч ряд - Усе пройшли у храм. Здичавілий погляд Водить лютий ворог до окружних гір:
Полонених ні, як немає. Та усе порожній собор, Вжахнувся хан: "Це ява або марення?
Обшукати весь скит! Розшукати їхній слід!" Входять бирючи у святе кубло:
Там Ован один; на колінах він, - Очі вгору вперил, - немов у землю уріс; Борода волога від рясних сліз.
Скільки у малий скит не ввійшло вірменів, Обернув їхніх усіх у голубів Ован, - Ублагав на те благодать із небес, - Та у рідний діл, і у рідний ліс Випускав він птахів на живий простір:
Усе у притулок пішли неприступних гір.
Упорхнули усе - і сполох затих, Та коштує, один, на молитві мних.