Жили-Минулого чоловік і дружина, обоє незвичайно бідні. Дружина ходила по людях, наймалася на поденну роботу, і існували вони обоє, ну, зовсім впроголодь. Нема чим було їм навіть єдиного сина годувати.
Одного разу дружина сказала:
- Ах, чоловік, ніяк нам не вирватися з бідності й потреби! Пішов би ти у інші міста, може бути, заробив би що-небудь на життя.
Чоловік зібрався й пішов шукати роботу. Найнявся він у одному багатому селі сторожити яблуневий сад. Побудував собі малюсіньку хатинку й поселився там. Прижилася у нього у хатинці якась бродяча кішка; з нею він і провів усе літо, більше не з ким було слова сказати.
Восени хазяї садів розплатилися з ним яблуками.
Проїжджав якось повз цей село один купець, його односільчанин. Поклонився йому бідняк і говорить:
- Заробив я мішок яблук, та ще кішку нажив, ось і усе моє майно. Передай це усе моєї дружині.
- Добре, - говорить купець.- Передам. Тільки спочатку розпродам свої товари у чужих краях.
Прибув купець у чужі краї, а там усього вдосталь, і тільки яблука ніколи не народяться. Упросили його тамтешні жителі продати їм яблука. Купець спочатку відмовлявся, а потім погодився. Заробив він на яблуках купу золотих грошей і відправився далі.
Добрався він до іншої країни. Привіз він свої товари на продаж у царський палац. Та там він побачив, що по палацу бігають цілі зграї мишей, і немає від них ніякого порятунку.
- Що даси мені, - говорить купець цареві, - якщо я позбавлю тебе від цих мерзенних тварин?
- Мішок золота дам, - говорить цар. Отут купець випустив голодну кішку з мішка, і вона швидко передушила всіх мишей.
Цар з купцем розплатився, і купець відправився у дорогу назад. Передав він дружині бідняка купу золота й сказав:
- Це надіслав тобі твій чоловік.
- А не чи сказав він, що мені робити із цим багатством? - запитала здивована жінка.
Купець засміявся, згадавши кішку і яблука, і сказав:
- Ні, роби що прагнеш.
Дружина вибудувала на ці гроші розкішний будинок і віддала сина у навчання.
Пройшло років п'ятнадцять. Бідний селянин зумів заробити за цей час усього три золотих монети. З ними й відправився він додому.
По дорозі довелося йому заночувати у одного селянина. Там він потрапив на сімейне свято. Бачить він, що за столом усі гості п'ють, їдять і весело бовтають. Та тільки одна людина нічого не їсть і ні з ким ні про що не розмовляє.
- Чому цей гість мовчить? - запитав він у хазяїна будинку.
- Так ну його зовсім, - говорить хазяїн. - У нього кожне слово на вагу золота.
Здивував бідняк і дістав один золотий.
-Ось, -говорить, - золота монета. Нехай скаже що-небудь.
Подивився мовчун на бідняка й говорить:
-Поки смерть не прийде, не вмреш. Та не бійся глибини.
Ще більше здивувався бідняк, дістав другу монету.
- На, - говорить, -тобі ще золота, говори.
-Краще всіх та, яку всієї душею любиш, -вимовив мовчун.
- Ех, будь що буде! - говорить бідняк. - Уж дуже складно ти говориш. Ось тобі моя остання монета.
- Як пчихнеш, постій, подумай, - говорить мовчун.
А бідняк ранком, як і був бідняком, відправився далі.
Дійшов він до одного села й бачить: юрбиться народ біля колодязя.
- Що ви отут робите? - запитує.
- Лихо у нас, жахливе лихо, - говорять. -Води у нас залишилося всього на дні колодязя. Так хто не спуститься у колодязь за водою, назад не вертається. Скоро ми усе вмремо від спраги. Спробуй, перехожий, дістати воду. Якщо дістанеш, усе дамо тобі по золотій монеті.
Згадав бідняк слова мовчуна й говорить:
- Раніше смерті однаково не вмру. Та не боюся я глибини. Полізу у колодязь!
Спустився він у колодязь, набрав воду із самого дна, праг уже вилізти, раптом хтось уцепил його за поділ і говорить:
- Мабуть сюди.
Обернувся він - і що ж бачить? На дні колодязя людські голови у купу
Звалені, а поруч коштує великий стіл, і на ньому сидять ворон і жаба. Ворон говорить:
- Ну раз ти сюди прийшов, відповідай на моє питання. Не відповіси як треба - голову відрубаю.
- Запитуй, - говорить бідняк.
- Бачиш ось цю жабу? Коштує вона того, щоб я на ній одружився?
- Краще всіх та, яку любиш усією душею, - відповів він словами тієї людини.
Тільки він це проговорив, стали ворон і жаба у нього на очах роздуватися, роздуватися. Та раптом шкіра на них лопнула, і перетворилися вони у прекрасного юнака й прекрасну дівчину.
- Ти звільнив нас від чаклунства, -говорить юнак. - Спасибі, ось тобі у нагороду багато грошей.
Виліз бідняк (а був він уже тепер не бідняк) з колодязя, витягся глечик води, і жителі села теж щедро з ним розплатилися за; те, що він їх урятував від смерті. А колодязь відразу до країв наповнився водою.
Дійшла ця людина до свого села. Бачить, на місці його хатинки коштує розкішний будинок, а навколо - пишний сад. Заглянув він у вікно. Бачить, дружина його з якимось парубком розмовляє.
Ах, так! - подумав він. - Виходить, вона без мене за багатого заміж вийшла? Зараз я їм покаджу!
Та вихопив рушницю. Тільки він праг вистрілити, як зненацька пчихнув. Згадав він слова мовчуна. Зупинився й думає. Та раптом чує, як парубок говорить:
- Нани-Джан, що ж це від нашого батька звісток немає? Я по ньому так скучив. А дружина говорить:
- Ай, син, а і я всі очі по ньому виплакала! Так мені хочеться, щоб він повернувся й подивився, який у нього син виріс!
Отут чоловік розгорнув двері, вбіг у будинок, кинувся обіймати дружину й сина.
Десять раз він себе подякував, що не пошкодував тоді останніх грошей за розумне слово.
Так прийшло до них щастя, нехай прийде воно й до вас.