У джунглях Індії жив так було одне досить безтурботне мишеня. Будиночком йому служило дупло у стовбурі могутньої кокосової пальми.
Усе у мишеняти було чудове, усі його дні проходили у радості й веселощі. Якийсь день був краще, якийсь гірше, - але більших неприємностей було дуже мало.
Щораз, щільно поївши зерняток, корінців, а іноді навіть підкріпившись мухами й черв'ячками, мишеня весело розспівувало у себе у будиночку. Іноді, щоправда, він співав і смутні пісні, але частіше - веселі.
А кликали те мишеня дуже просто - Пік-Пік-пік.
Так і жив собі безтурботно цей Пік-Пік-пік, поки одного разу у голову йому не прийшла така думка:
- Я живу на кокосовій пальмі, але ще жодного разу у житті не пробував кокосових горіхів. Смачні вони чи ні? Солодкі вони чи ні? Я їм мух, корінці й зерно, так чому б мені не покуштувати й кокосового горіха?
Як тільки Пік-Пік-пік подумав так, з пальми зірвався вниз і впав на землю величезний кокосовий горіх і із шумом підкотився до мишеняти.
Так, кокос це вам не лісовий горішок. Кокос - ці величезні, солодкі й смачні ласощі! Ось тільки шкарлупа у нього дуже тверда.
Мишеня кинулося до подарунка, що звалився з неба, і почав гризти його своїми гострими зубками. Він гриз і гриз, так усе безглуздо, - не відгриз і шматочка.
Пік-Пік-пік у розпачі заплакав. Він ходив навколо кокоса туди-сюди й жалібно присуджував:
- Шкарлупа така тверда, мені з нею не впоратися. Невже мені ніколи у житті не доведеться покуштувати соковитої м'якоті кокоса й спробувати на смак кокосове молочко?! Але ж мені багато й не треба - тільки трохи, щоб спробувати, і всі!
А трапилося так, що коли кокос падав з пальми, він стукнувся об камінь і у його шкарлупі утворювалася тріщина.
Та ось наш Пік-Пік знайшов цю щілину. Але вона була такий вузької, що він не зміг у неї пролізти, як не намагався.
Так, на жаль, це було саме так: тріщина була маленької й вузької, а мишеня було більшим і толстеньким.
Як же тепер мишеняті-бідоласі протиснутися крізь тріщину? Але ж він уже прагне пити й прагне їсти.
Та мишеня знову заплакало. Ну як же отут не плакати: він уже не прагне іншої їжі - ні мух, ні черв'ячків, ні зерняток, ні корінців. Він прагне тільки кокос!
Так він плакав-плакав, горював-горював, і так схуд, що зробився маленьким, просто малюсіньким.
А раз вуж він став таким крихтою, то без праці зміг протиснутися крізь тріщину, що була у шкарлупі кокосового горіха.
Давай же, мишеня, співай, танцюй і веселися! Збулася твоя мрія, тепер ти поласуєш соковитою м'якоттю кокоса й нап'єшся смачного молочка. Давай же, маля, удача на твоїй стороні, вона посміхається тобі, нехай це свято буде твоїм.
Пік-Пік з'їв усю м'якоть кокоса, випив усе кокосове молочко, згорнувся колечком усередині горіха й заснув. А коли прокинувся, то знову перетворився у велике й угодоване мишеня.
"Так", - подумав Пік-Пік. - "Я добре підкріпився, але як же я виберуся назовні? Щілина така маленька, а я такий великий".
Він пробував розгризти стінки, проломить їх, так усі марне - Пік-Пік немов у у'язницю потрапив.
Засумувало мишеня, зрозумів він, що зробив дуже недобре:
- Горі мені! Я заслужив це. Мені дісталося по заслугах! - запричитав він. - Горі, горі, горі мені!
Він зрозумів, що треба відставити убік усі надії на швидке рятування від нещастя, що звалився на нього.
Пік-Пік плакав-плакав, горював-горював, і так схуд, що знову перетворився у маленьке, худеньке мишеня, стрункого, як стеблинка.
А раз вуж він став таким, те й смог вибратися зі шкарлупи горіха назовні. - Ура! Ура! Ура! - зрадів Пік-Пік.
Так давай же, мишеня, веселися й танцюй, давай же, мишеня, співай, не горюй! Адже всього можна досягтися, якщо дуже цього захотіти. Тільки назавжди запам'ятай: зайвого брати не варто.
Радій життю, мишеня Пік-Пік, сьогодні твоє свято!
Його мрії збулися, так нехай же збудуться й ваші.
З неба впало три яблука: одне тому, хто слухав, інше тому, хто розповідав, ну а третє тому, хто усе на вус намотав.