За давніх часів жив-був цар. При палаці у нього був рожевий сад. У саду ріс кущ чарівної троянди. Як не намагався цар, як не опікували царські садівники цю троянду, ніяк не могли вберегти її. Тільки починала вона розпускатися, як нападав на неї згубний хробак. Та так рік у рік повторювалося те саме. Цар ніяк не міг дочекатися своєї чарівної троянди.
Якось прийшов до царя юнак садівник і сказав:
- Найми мене, я вбережу твою троянду від хробака. Як тільки вона розпуститься, зірву її, принесу тобі.
- Юнак, - говорить цар, - скільки у мене садівників побувало, жоден не вберіг її, де вуж тобі впоратися?
- Упораюся, а якщо немає - вели стратити.
- Добре, як знаєш, коли зумієш, постережи.
Настала весна, новий садівник побрав лук і стрілу, забрався під кущ і став сторожити троянду. Стереже він день, два дні, три дні, тиждень. Нарешті троянда почала розпускатися, але отут садівника потягнуло до сну... Тим часом виповз хробак, накинувся на троянду, зжер її й уполз.
Прокинувся садівник, бачить - немає троянди на кущі. Пішов до царя й говорить:
- Цілий тиждень день і ніч я сторожив рожевий кущ, а коли троянда стала розпускатися, я задрімав... Відкриваю очі, а хробак уже встигнув зжерти троянду. Цього разу помилуй, наступного року я розправлюся із хробаком.
- Нічого, - сказав цар, - це хробакові даром не пройде... Пройшов рік.
Настала весна, царський садівник знову пішов сторожити кущ. Ледь троянда почала розпускатися, знову хробак повзе до троянди; тільки праг садівник пустити у нього стрілу, раптом звідки не візьмися, прилетів соловей, клюнув хробака й полетів. Троянда залишилася ціла.
Зрадів садівник, зірвав троянду й поніс її цареві.
- Государ, - говорить він, - я приніс тобі троянду. Та нині хробак праг зжерти троянду, але звідки не візьмися, прилетів соловей, клюнув хробака й полетів.
- Нічого, - говорить цар, - і солов'єві це даром не пройде. Пройшов ще рік.
Навесні знову садівник відправляється сторожити рожевий кущ; день і ніч сидить під ним. Тільки почала розпускатися троянда, знову повзе хробак, прагне зжерти квітка, знову звідки не візьмися, прилетів торішній соловей, праг клюнути хробака, але у цю мить з-під кущів вискочив дракон і разом проковтнув солов'я із хробаком. Знову троянда залишилася ціла. Зрадів садівник, зірвав троянду й поніс її цареві.
- Государ, - говорить він, - тепер, як і торік, приполз хробак, праг зжерти троянду; звідки не візьмися прилетів соловей і тільки праг кликнути хробака, як з-під кущів вискочив дракон, накинувся на солов'я й на хробака й обох проковтнув. Ось тобі троянда - ціла й непошкоджена.
- Нічого, - говорить цар, - і драконові це даром не пройде.
Пройшов ще рік.
Настала весна, знову садівник відправився сторожити троянду. Прийшло час їй цвісти. Знову з'явився хробак і поповз до троянди; звідки не візьмися, прилетів соловей і тільки праг клюнути хробака, як з-під кущів вискочив дракон і проковтнув і солов'я й хробака. Садівник натягнув тятиву й пустив стрілу у дракона, дракон закрутився, минув кров'ю й здох.
Садівник зірвав троянду й поніс цареві.
- Государ, - сказав він, - знову з'явився хробак, праг зжерти троянду, прилетів соловей, праг клюнути хробака, дракон вискочив з-під кущів, накинувся на солов'я й на черв'яка й обох разом поглинув. Я, як побачив це, натягнув тятиву й уклав дракона на місці.
- Ну й добре, - сказав цар, - тільки й тобі це даром не пройде. Здивувався садівник і думає: що за загадка, чому цар увесь час так
Говорить?
Думає садівник, думає - ні до чого додуматися не може. А запитати у царя боїться: що, якщо цар розсердиться? Розв'язав садівник почекати, подивитися, що буде далі.
У рожевому саду у царя був мармуровий басейн, де іноді купалися цар і цариця. Одного разу садівник піднявся на дерево, росшее поруч із басейном, праг обрізати засохлі суки. Раптом бачить: цариця зі своїми служницями підійшла до басейну купатися. Садівник здрейфив і залишився на дереві.
"Почекаю, - думає, - викупається цариця, піде, тоді й злізу". Роздягнулася цариця, увійшла у басейн, викупалася, вийшла, стала одягатися, глянула нагору й побачила садівника. Не проронила вона ні слова, пішла у палац і усе розповіла цареві.
- чи Знаєш, пішла я до басейну купатися, викупалася, одяглася й уже прагла йти, як раптом побачила на дереві садівника, Знать, він заздалегідь піднявся на дерево, праг підглянути мене.
Як почув цар про те, роз'ярився, точно лівий. Відразу крикнув:
- Ката, ката, ката! З'явилися кати, поклонилися цареві.
- Государ, що накажеш? - запитують вони.
- Зараз же приведіть садівника й відрубаєте йому голову! Кати привели садівника. Садівник зрозумів, що його очікує.
- Государ, дозволь сказати два слова, а потім роби із мною, що прагнеш.
- Добре, говори.
- Пам'ятаєш, коли ти найняв мене у перший рік, я прийшов до тебе й розповів, як хробак зжер троянду, ти мені сказав: "Нічого, це йому даром не пройде".
Я й на інший рік пішов сторожити троянду. Прийшов до тебе й сказав: "Прилетів соловей і клюнув черв'яка". Ти й тоді мені відповів: "Нічого, і йому це даром не пройде". На третій рік, коли я прийшов до тебе й сказав, що з-під кущів вискочив дракон і проковтнув солов'я й хробака, ти знову говориш: "Нічого, і йому це даром не пройде". На четвертий я прийшов і сказав тобі: "Я вбив дракона". А ти мені: "Нічого, і тобі це даром не пройде". Та справді мені це даром не пройшло, збулися твої слова, коли ти захотів нізащо ні про що мою голову зняти. Нині я говорю тобі: і паную це даром не пройде.
Почув цар мудра відповідь садівника й помилувала його.