Колись жив так був один цар. Був у цього царя син - єдиний його спадкоємець. Купив йому цар за більші гроші вогненний меч.
Царевич цілими днями нічого не робив, тільки роз'їжджав по горах так лісам, полював так бенкетував з товаришами.
Якось раз затіяли міські хлопці вовчки пускати. Став з ними й царевич запускати свій вовчок, а вовчок його зірвався, підскочив і розбив глечик у бідної бабусі, яка йшла повз і несла у глечику воду.
Розлютилася на нього бабуся, тому що тепер їй стало не у чому носити воду, і говорить:
- Будь ти проклятий, ледар, нехай уразить твоє серце любов до красуні по імені Гранатове Зернятко.
Як тільки вона це проговорила, відчув царевич, що повинен він побачити красуню Гранатове Зернятко. Побрав він свій вогненний меч, сіл на коня, захопив із собою про всякий випадок хурджин золота й відправився у шлях.
З'їздив він усі ліси й гори, але ніяк не міг її знайти. Сіл він на траву, щоб перекусити й відпочити небагато, раптом бачить: підійшла до нього лань, подивилася на нього й утекла. Поскакав він за нею вслід. На сім гір
Піднявся, із семи гір спустився, сім ущелин перетнув, усе гнався за нею.
Раптом бачить: коштує посередині лісу маленька хатина; добігла лань до цієї хатини й прошмигнула усередину.
Доскакав царевич до цієї хатини, але ні дверей, ні вікон не побачив.
Розмахнувся він своїм вогненним мечем, зніс половину стіни й увійшов усередину.
Бачить: коштує у стіни застелена постіль, а у хатині ні душі. Тільки лежить на постелі величенний гранат. Розрубив він гранат, і з нього вийшла дівчина, маленька й дуже гарна.
- Як ти сюди потрапила? - запитує її царевич.
- Мене сюди заховав трьохголовий ховт, - відповідає вона. - Я жила з батьком і матір'ю, а ховт потяг мене й не пускає.
- А де зараз цей ховт?
- Бореться із трьома девами, вони прагли мене у нього відняти, так ніяк ховта перемогти не можуть.
- Як це три дева одного ховта перемогти не можуть?
- Це тому, що у нього, якщо зрубати йому голову, відразу нова відростає.
У нього душу не у тілі, а у трьох пташках захована, а пташки геть у тій скриньці, а скриньку тільки вогненним мечем розрубити можна.
- Що ж, - говорить царевич, - ти почекай. Я піду девов прикінчу, щоб вони за тобою не полювали, а потім і з ховтом розправлюся.
- Не ходи, - говорить дівчина Гранатове Зернятко, - ти один з ними не впораєшся.
-Не бійся за мене, - відповідає їй царевич.
Побрав царевич скриньку, поклав її за пазуху й поїхав назустріч битві.
Бачить він: дійсно, як сказала дівчина Гранатове Зернятко, борються у ущелину ховт і три дева.
"З кого почати? - думає царевич. - Якщо я на сторону девов стану й на ховта нападу, подумають, що я боягуз. Еслия на стороні ховта боротися стану, подумають, що вуж дуже задаюся й занадто на себе сподіваюся. Краще я піду до них і привітаюся. Хто мені перший відповість, я того сторону й прийму".
Підійшов він, привітався, і ховт йому перший відповів на вітання.
Говорить царевич ховту:
- Ти відійди убік, я з ними сам розправлюся. Вихопив він свій меч і зарубав одним махом відразу трьох девов. А ховт подивувався його силі й вилучи й подумав:
" Як довідається, що у мене живе красуня Гранатове Зернятко, він захоче на ній одружитися. Треба мені його сьогодні ж прикінчити".
Напав він на царевича, а той тільки того й чекав. Зніс він ховту всі три голови, а той тільки засміявся, тому що у нього у ту ж мить три нові виросли.
Але недовго сміявся ховт. Вийняв царевич скриньку, розрубив її вогненним мечем, а з неї вилетіли три пташки. Як побачив це ховт, став молити про пощаду.
- Пошкодуй мене, - говорить.
- А ти пошкодував Гранатове Зернятко? - запитав його царевич.
Та відразу відкрутив голови всім трьом пташкам. Сіл він на коня й поскакав до красуні Гранатове Зернятко.
- Гранатове Зернятко, - говорить він, - я вбив усіх твоїх ворогів. Не чи погодишся ти вийти за мене заміж?
Та вона з радістю погодилася.
Направилися вони у місто, де жив цар - батько царевича. чи Мало проїхали, чи багато, бачать: на дорозі троє розбійників грабують чесних людей.
- Ага, - говорять вони, побачивши царевича, - ось його-те ми зараз і обчистимо, а красуню, що сидить на його коні, собі поберемо.
Але й отут вогненний меч не підвів царевича. Він і себе й усіх перехожих і проїзних від розбійників позбавив і благополучно у'їхав у батьківську столицю.
Побігли люди до царя, несуть йому радісну звістку: син твій повернувся.
Вийшов цар назустріч єдиному синові із зурначами-сурмачами й зі звитої й урочисто привів їх додому.
Сім днів і сім ночей відіграли весілля царського сина із красунею Гранатове Зернятко.
З неба впало три яблука: одне - тому, хто розповідав, інше - тому, хто слухав, а третє - усьому світлу.