Жив колись одна людина по імені Амбарцум. Був він дуже багатим купцем:
Мав він крамниці на базарі й заробляв багато грошей. Була у Амбарцума дружина й двоє дітей - син і дочка, обоє незвичайно гарні.
Був ще у купця Амбарцума названий брат, теж купець, по імені Петрос, який жив у Стамбулі. Жив Амбарцум зі своєю сім'єю щасливо; їздив у Стамбул, торгував, привозив звідти товари. Дітям своїм дав він гарний утвір, запрошував до них учителів.
А треба сказати, що діти його - брат і сестра - так любили один одного, що й години один без іншого прожити не могли.
Але одного разу трапилося нещастя - умерла дружина купця. Він дуже горював, від горя зліг у постіль і відчув, що настає його остання година. Покликав він своїх дітей і говорить:
- Діти, будьте завжди дружні й віддані один одному. Син мій, прийми від мене торгівлю, не лінуйся, інакше не збережеш багатство й зробишся через рік жебраком. Навантаж товарами караван верблюдів і відправляйся у місто Стамбул до названого брата моєму Петросу. Він допоможе тобі у торгівлі.
Син і дочка поховали батька з усіма почестями, багато грошей роздали бідним.
Прийшла їм настав час розставатися, виконати завіт батька - поїхати до брата з товарами у місто Стамбул. Сестра довго плакала, так не хотілося їй відпускати від себе любого брата.
- Що поробиш, - говорить їй брат. - Мені й самому гірко залишати
Тебе одну. Знаєш що? Давай замовимо живописцеві наші портрети. Я тобі залишу свій, а твій поберу із собою. Як стане мені смутно, так я із твоїм портретом розмовляти стану.
Потім брат одну бабусю найняв, щоб вона жила у сестри й допомагала їй по будинкові. Ніжно попрощався із сестрою й, нав'ючивши верблюдів, відправився у Стамбул.
Чи Багато, чи мало часу пройшло, про те йому краще знати, прибув він на місце. Розшукав купця Петроса, розповів йому про кончину батьків і від імені покійного батька попросив сприяння й допомоги.
Купець Петрос прийняв його, як рідного сина, нагодував його, напоїв, допоміг йому розпродати товари, а потім повів на приймання до царя.
Коли царський син побачив сина купця Амбарцума, він захотів з ним
Подружитися. Став він щодня заходити за ним у крамницю купця Петроса, кликати його до себе, годувати його й напувати й цілі дні проводив у його суспільстві.
Так пройшов цілий місяць. Одного разу син купця Амбарцума говорить Петросу:
- Дядько, незручно мені, щодня я проводжу у царського сина, треба б і нам його запросити.
- Що ж, - говорить Петрос, - будемо готовити частування. Ні інший день устелив купець Петрос землю від царського палацу до свого будинку розкішними килимами, щоб царський син міг до них прийти, і приготував розкішний бенкет.
Прийшов син купця Амбарцума до царського сина й став просити його піти до нього у гості.
- Я с радістю, - говорить царевич, - тільки сходжу до батька з матір'ю й запитаю у них дозволу.
Цар відповів синові:
- Добре, ступай, тільки побери із собою візира й не залишайся там ночувати.
Син царя пішов у гості у будинок Петроса, бенкетував там цілий день, а до вечора став збиратися додому. Син купця Амбарцума прийнявся його благати, просити, умовляти, щоб він залишився на ніч. Та зрештою той погодився. Слуги принесли розкішну постіль, і усе лягли спати, але не відразу заснули: царевич турбувався, що цар розгнівається на нього; візир занадто багато з'їв і ворочався з боку на бік; а синові купця Амбарцума не спалося тому, що їм опанувала нестерпна туга за любою сестрою.
Дістав він її портрет, освітив його свічею й став тихенько з портретом розмовляти. Побачив портрет дівчини царський син і відразу ж у неї закохався - така вона була гарна!
Візир теж побачив портрет і теж не міг відірвати від нього око. Ранком устав царевич сумний і хмурий, сіл до стола, але ні до чого не доторкнувся.
- Тому ти такий смутний? - запитав його син купця Амбарцума. - Чому не прагнеш спробувати страв? Не чи занедужав ти?
- Ні, я здоровий, - відповідає царевич. - А смутно мені тому, що ти називаєш мене іншому, а сам зберігаєш від мене свої секрети.
- У мене немає від тебе секретів, за що ти кривдиш мене? - відповідає син купця.
- Ні, є, - говорить царевич. - У тебе є наречена, а ти сховав це від мене.
- Немає у мене нареченої, - здивувався син купця.
- А портрет?
- Так це портрет моєї сестри!
Дістав він портрет, показав його гостям, і отут царевич і візир остаточно втратили розум.
Повернувся царевич у палац сам не свій, хмурий, похмурий і незабаром занедужав від туги. Жоден лікар, жоден знахар не могли йому допомогти.
- Скажи, що з тобою? - допитуються цар і цариця.
- Посватайте за мене дочка купця Амбарцума, - говорить царевич. - А то я вмру.
- Як? - здивували цар і цариця. - Хіба немає на світі царських дочок, що ти прагнеш побрати за себе дочка простого купця?
- Не потрібні мені царські дочки. Або одружуся на дочці купця Амбарцума, або не буду жити на світі.
Нема чого робити. Послав цар за купцем Петросом і сином купця Амбарцума й посватав його сестру за свого сина.
- Віддайте її заміж за мого сина, тому що він жити без неї не може, - попросив цар.
Вони, звичайно, з радістю погодилися.
- Багато лета здраствувати тобі, цар, - говорить купець Петрос. - Побери цю дівчину у невістки, не пошкодуєш. Вона й розумна, і освічена, і скромна.
Глашатаї повідомляють про заручини царського сина з дочкою купця, а цар улаштовує небувалий бенкет.
Довідався про ці заручини візир і почав думати, як би йому це весілля розладнати, а самому одружитися на дочці купця Амбарцума. Та задумав він зла справа. Прийшов він до царя й говорить:
- Багато лета здраствувати тобі, цар. А чи знаєш ти, що сватаєш ти за свого сина дівчисько дурної поведінки?
- Голови я вам поотрубаю за те, що ви мене обдурили! Дочка купця Амбарцума - дівчина дурної поведінки.
Здивував брат таким обмовам на сестру й говорить:
- Багато лета здраствувати тобі, цар. Дай нам строк. Нехай візир твій доведе, що сестра моя погано поводиться, або я доведу, що вона зразкова дівчина. А коли одержиш докази, тоді й вирішуй, кого стратити - нас із дядьків або цього зрадника візира.
Цар погодився.
Підступний візир негайно побіг до переписувача, замовив йому фальшивий лист, начебто написане братом до сестри, у якому брат нібито просить прийняти візира у будинок, як дорогого гостя. Побравши цей лист, візир поїхав у той місто, де жила дівчина; дізнався, де перебуває будинок купця Амбарцума й
Передав слугам лист і прохання прийняти його. Дівчина прочитала лист і сказала слугам:
- Поверніть цей лист тому, у кого побрали, і скажіть йому, що я велю його зарубати, якщо він насмілиться переступити поріг мого будинку. Цей лист фальшивий, його писав не мій брат. Недарма мій батько вчив мене? уже як-небудь розберуся я, хто писав, брат або чужий.
Розлютований візир розв'язав Усе-таки не відступати. Він підкараулив ту бабусю, що жила разом з дівчиною, погрозами й підкупом змусив її непомітно украсти у дівчини кільце. Та ось коли дівчина стала мити голову й зняла свій перстень із пальця, бабуся непомітно стягла його й потім вручила візирові, а той, не втрачаючи ні хвилини, поскакав у Стамбул.
Тільки наступного дня дівчина виявила пропажу. Вона запідозрила бабусю, але та не зізналася.
А візир тим часом уже доскакав до Стамбула.
- Багато лета здраствувати тобі, цар! - прокричав він, вбігаючи у палац.
- Ось кільце того дівчиська, що ти посватав своєму синові! Якщо дівчина поводиться приблизно, хіба прийме вона у будинку чужого чоловіка, хіба подарує йому своє кільце?
Покликав цар купця Петроса й сина купця Амбарцума й говорить їм:
- Ну, чиє це кільце?
- Це кільце моєї сестри, - визнав син купця Амбарцума. А сам подумав: "Невже моя сестра стала поганою за який-небудь місяць? Важко цьому
Повірити! Але ж кільце-те її!" Випросив він у царя ще п'ять днів строку, одягся у чорний одяг, сіл у чорну норету й поїхав до сестри. Вийшов він з карети у свого будинку, а як підійшла до нього сестра, плюнув він їй у особу, повернувся й виїхав.
Довідалася сестра від людей, яке лихо приключилося із братом, як сватав її цар і як підло оббрехав її царський візир.
Обійшла вона всі шановні будинки у місті, і городяни написали їй і підписали всі, як один, такий папір: "Ця дівчина зразкової поведінки, чистіше й добріше її не буває на світі".
- Жени коней якнайшвидше, - сказала вона візникові. - Я заплачу тобі скільки запитаєш.
Доїхала вона до Стамбула до вечора. Зайшла у церкву, де йшла вечірня служба. Бачить, одна жінка молиться й гірко плаче.
- Про що ти плачеш? - запитала вона жінку.
- Я плачу тому, що завтра мого чоловіка, купця Петроса, і його молодого друга, сина купця Амбарцума, повинні стратити через одного безсовісного дівчиська.
- Послухай, жінка, - говорить їй дівчина. - У мене немає знайомих у цім місті, пусти мене переночувати.
- Ідемо, - говорить жінка. - Мені однаково. Ранком затрубила зурна. Кат уже точить сокира. Плач піднявся у будинку Петроса-Аги.
- Не плач, - заспокоює дівчина його дружину. - Бог милостивий. Накинула дочка купця Амбарцума густу вуаль і пішла до царя.
- Що тобі потрібно? - запитав її цар.
- Багато лета здраствувати тобі, цар, - говорить, йому дівчина з уклоном.
- Відклади страту на кілька хвилин і вислухай мене. Цар махнув катові хусткою.
Дівчина поклала перед ним перстень і говорить цареві:
- Цар, твій візир украв у мене перстень. Ось його пари. Вели йому віддати.
Візир возмущенно вигукує:
- Я вперше бачу цю дівчину!
- Ах, так! Ти чув це, - цар? Та народ твій теж чув? Тому що ж ти можеш судити про мене, раз не знаєш навіть мене у особу! Я сестра цього нещасного, якого ви зібралися стратити. А ось лист від шановних людей нашого міста.
Отут дочка купця Амбарцума розповіла про усе: як візир посилав до неї фальшивий лист, як він підкупив бабу і як, укравши перстень, оббрехав її перед царем.
Цар відразу наказав звільнити нещасних, а замість них стратити підлого візира.
Сорок днів і сорок ночей святкували у царському палаці пишне весілля царського сина й дочки купця Амбарцума.
Так вони дочекалися свого щастя. Та ви дочекаєтеся теж.