Жив-Був цар. Одного разу трапилася з ним більше лихо. Налетіли на нього якісь невидимі парфуми, викололи йому ока й віднесли із собою. Бідний цар зовсім осліп. Одного разу старший син говорить батькові:
- Слухай, батько, дай мені хурджин1 золота, гарного коня й шаблю: піду я шукати ліки для твоїх очей.
Батько зітхає:
- Ах, синок! Так де ж ти ліки для моїх очей знайдеш? Втім, як прагнеш. Бери собі хурджин золота, увійди у стайню, побери будь-якого коня, який тобі сподобається, сідай і поїдь.
Ранком син зібрався й поїхав. чи Довго їхав, чи немає, про те йому краще знати. Доїхав до глибокої ущелини, а у ущелину цвітуть квіти небаченої краси. Думає він про себе: "Якщо ці квіти не вилікують мого батька, тоді вже нічого не вилікує!"
Повернувся він у рідну домівку, говорить батькові:
- Світло очам твоїм, я приніс ліки.
Змішав син квіткові пелюстки. Зварив їх, змочив ока батька квітковим настоєм, але нічого із цього не вийшло. Батько запитує:
- Слухай, синок! Де ти ці квіти зібрав? Син говорить:
- Поїхав я у країну Індію. У глибокій ущелині знайшов квіти небаченої краси, зібрав їх і привіз.
Батько покачав головою:
- Ех, синок! У тому ущелині двадцять років тому я із царем Індії схопився
У кох2. Коней наших ми прив'язали у ущелину. Вони там землю удобрили гноєм. Ось і зацвіли такі квіти. Де вже цим квітам допомогти мені прозріти! Пройшов час, підріс середній син.
- Батько, - говорить він, - дай мені хурджин золота, гарного коня, я поїду шукати ліки для твоїх очей.
Батько говорить:
- Ах, синок! Усе це порожнє, а втім, як прагнеш. Побери хурджин золота, гарного коня, подивимося, що із цієї витівки вийде.
Побрав середній син хурджин золота, вивів зі стайні коня й поїхав у далекі краї. Їздить він із країни у країну, з міста у місто, але зовсім нічого не знаходить. Добрався він до одного місця у степу й бачить: б'ють сім джерел небаченої краси, викидають різнобарвну воду. Подумав він: "Якщо ці води батькові моєму не допоможуть, виходить, нічого не допоможе". Набрав він води з кожного джерела по ковшу й поїхав назад до рідної домівки. Слуги говорять цареві:
- Світло очам твоїм! Твій син приїхав. Кличе батько сина, цілує у чоло й запитує:
- Привіз ти ліки для моїх очей?
- Так, привіз.
Побрав син воду, промив батькові ока, але знову нічого не виходить. Батько запитує:
- Син мій! Звідки ти цю воду привіз?
- Поїхав, - говорить, - у країну Мсир, у степу побачив сім різнобарвних джерел. Я й подумав: "Якщо ця вода не вилікує мого батька, виходить, ніщо йому не допоможе".
- Дурниця, - говорить батько. - Ці джерела, синок, раніше мені належали. Тридцять років тому я бився з девами, вони відняли їх у мене. Вода у кожному джерелі була зачарована. Хто з одного джерела нап'ється, буде людиною. З іншого - ланню. Хто вип'є із третього - стане вовком. Четверте джерело - слонячий. Хто з нього вип'є - у слона перетвориться. П'ятий - носорожий, а останній - пташиний. Ну, синок, хіба така вода допоможе моїм очам?
Пройшло досить багато часу.
Молодший син підріс, підійшов він до матері й говорить:
- Мати, я повинен знайти ліки для батька. Або добуду, або голову складу.
А мати молодшого сина більше всіх любила. Стала вона його просити:
- Син мій, відмовся від цієї витівки. Ти не зможеш знайти ліки. А син наполягає на своєму:
- Ні, поїду й відшукаю.
Бачить мати, що не може його відговорити,
- Син, - звертається вона до нього. - Раз ти розв'язав їхати, то я дам тобі рада, але дивися батькові не прохопися, що це я тебе навчила. Підійди до
Батькові, побери з нього слово, що дасть він тобі те, про що попросиш. Коли пообіцяє, скажеш: "Дай мені Вогненного Коня й Вогненний Меч, який при кожному ударі подовжується на сімдесят аршинів". Якщо дасть, тоді поїдь без страху.
Як тільки син почув це, пішов до батька й говорить:
- Батько, їду я за ліками для твоїх очей, але обіцяй виконати одне моє прохання.
Батько говорить:
- Син мій, чого б ти не побажав, я готовий для тебе зробити. Що захочеш, то й дам тобі.
- Добре, - говорить син, - раз ти дав слово, ти від нього не відмовишся. Дай мені Вогненного Коня й Вогненний Меч.
- Ах, синок! Нехай собі шию згорне той, хто напоумив тебе. Хто тобі так порадив, напевно, мати твоя?
- Ні, батько, мати нічого не говорила.
- Звідки ти довідався?
- Я, - говорить син, - бачив сон, що у тебе є такий Кінь і такий
Меч. Один старець у сні мені вчора сказав: "У батька твого є Вогненний Кінь і Вогненний Меч. Якщо віддасть їх тобі, можеш їхати за ліками для його очей".
- Що ж, - говорить цар, - дам тобі, але скоріше вертайся. Син запитує:
- Навіщо ти мене квапиш? А батько відповідає:
- Якщо інші царі довідаються, що мій Вогненний Кінь покинув місто, нападуть на мене, царство моє віднімуть, а мене вб'ють.
Направився цар у стайню. А стійло у Вогненного Коня чистіше, чим царський палац. У яслах у нього ізюм насипаний. Цар погладжує Коня по крутих боках і говорить на вухо:
- Милий Кінь, вірний друг, сина тобі доручаю. Подбай про нього й у цілості й схоронності привези назад.
Потім поцілував Коня у чоло й пішов.
Царевич вивів Коня у двір і раптом згадав, що Меча він не побрав. Покликав він одного зі слуг і послав його сказати батькові:
- Син уже на Коні, дай йому Вогненний Меч.
Що робити цареві? Страшно йому з Мечем розставатися, але він слово дав. Відімкнув він двері комори, дістав Вогненний Меч, вручив його синові й говорить:
- Заради Бога, скоріше вертайся!
Син попрощався з батьком і виїхав. чи Довго їде, чи коротко, про те йому краще знати. Приїхав він у одне похмуре, пустельне місце. Колом тьма непроглядна, нічого розглянути не можна, тільки щось таке лежить на землі й поблискує.
Підганяє він Коня, щоб той підійшов до блискучого предмета, а Кінь говорить йому:
- Не ходи туди, цей блиск загрожує нам лихом. Юнак не послухався його.
- Ні, підемо подивимося, що там таке.
Підійшов і бачить: валяється на землі перо. Побрав він його, поклав собі за пазуху й поїхав далі. Почався дощ. Царевич направив Коня до стрімчака, що височів спереду.
Кінь говорить:
- Слухай, хазяїн, ця ущелина негарна місце, не ходи туди.
Скільки Кінь не переконував його, царський син не послухався. Добралися вони до стрімчака.
Раптом через скелю вискочили п'ятеро розбійників і говорять:
- Ласкаво просимо, хлопець.
Відвели вони Коня убік, прив'язали, а царського сина затягли у печеру й посадили у вогню. Відібрали хурджин золота, який батько дав йому на дорогу, і говорять отаманові:
- Подивися, отаман, гарний видобуток у наші руки потрапила.
Уночі, коли зовсім стемніло, бачить царський син, що розбійники світла не запалюють, і згадав він про знайдене перо. Дістав він його через пазуху, і так усе колом освітилося, точно не одну, а десять свіч запалили.
- Хто це там балується? - обурився отаман. Та раптом бачить перо, яке світить точно багаття. Говорить отаман своїм розбійникам: - Дивитеся цього хлопця не вбивайте, він нам придасться.
Увечері принесли розбійники трьох овець, сіли навколо багаття, надягли овець цілком на рожен і стали їх жарити. Самі поїли й небагато царському синові дали.
За їжею отаман запитує:
- Хлопець, звідки у тебе це перо? Царський син відповідає:
- На дорозі знайшов. Отаман наказує:
- А тепер знайди цілу птаха з таким пір'ям. Юнак говорить:
- Отаман, а де ж я поберу цей птаха?
- Де прагнеш добудь і принеси. Не добудеш - голову знесу. Попросив юнак три дні строку. З вечора він ліг спати, так не міг заснути;
І ледве розвидніло, пішов до Вогненного Коня й гірко заплакав.
- Ну що трапилося, чому ти гірко плачеш? - запитує Кінь. А юнак відповідає:
- Будь негарний той день, коли ми прийшли сюди, потрапили ми тут у більше лихо! Отаман велів мені принести птаха з вогненним пір'ям, а то він мені голову знесе.
- А коли я тебе попереджав, чому ти мене не послухався? - викликнув Кінь. - Кинув би тебе за це під ноги, стоптав би, так слово дав твоєму батькові берегти тебе. Двадцять п'ять років я їв хліб твого батька, не можу цього забути. Раз вуж так вийшло, нічого не поробиш. Мабуть і ось що скажи отаманові: "Сорок сороков пшениці віднесіть на острів у тридесятому морі. Зсипте усе зерно у купу, а я йду птаха ловити".
Пішов царський син до отамана й усе сказав, як Кінь йому порадив. Вийшли розбійники на дорогу. Стали зупиняти перехожих і проїзних, награбували пшениці й звезли її на острів у тридесятому морі. Насипали там величезну купу.
Приходять, говорять отаманові:
- Готове.
Покликав отаман царського сина, говорить йому:
- Хлопець, що ти просив, виконане. Іди добувай птаха.
Піднявся царський син, вивів Вогненного Коня, осідлав його й виїхав. Їхав він їхав, доїхав до тридесятого моря. Доплив на Коні до острова. Кінь говорить йому:
- Злазь.
Юнак зійшов на землю. Кінь йому карає:
- Піди сховайся у купі зерна так, щоб тебе не було видне. Руки підніми догори й стій. Через дві години птаха довідаються, що на морському острові їсти пшениця й прилетять клювати. Коли вони стануть клювати, прилетить їхня цариця, устане на самій верхівці, помахає крабоми й скаже: "Ось ми який
Шматок схопили". Коли стануть птаха зерно роздзьобувати, воно опуститься, а як опуститься, лабети цариці птахів потраплять у твої долоні. Отут ти її за лабети й схопи. Цариця птахів змахне крабоми - усе птаха полетять, а ти її міцно тримай. Вона раз змахне крабоми, на аршин тебе від землі підніме. Інший раз змахне - на три аршини підніме, а як втретє змахне, зумієш її удержати - вона твоя, а якщо немає - підніме вона тебе у небеса, віднесе, скине у море, і ти загинеш. Дивися, будь обережний.
Як покарав царському синові Вогненний Кінь, так він і зробив. Сховався у зерно й раптом бачить: сотні тисяч птахів прилетіли, накинулися на зерно, почали його клювати, і зерно стало опускатися. Раптом лапки цариці птахів потрапили прямо у долоні царського сина. Юнак міцно схопив їх. Птах махає крабоми, прагне полетіти, але юнак лапки не відпускає. Усі інші птахи полетіли, залишилася тільки цариця птахів. Раз змахнула вона крабоми - підняла юнака на аршин; інший раз змахнула - на три аршини; третій раз змахнула, прагла його у небеса підняти, але він з такою силою потягнув за лабети, що птах уже не зміг злетіти у небо. Кинув юнак царицю птахів об землю, і відразу до нього підбіг Вогненний Кінь.
- Молодець, юний мій хазяїн. А зараз сідай мені на спину і їдемо, не втрачаючи ні секунди. Тримай птаха, не відпускай.
Підхопився юнак на Коня, знай стібає його і їде у розбійницьке лігвище. Вийшов назустріч отаман. Бачить, що хлопець повернувся, кличе розбійників і говорить:
- Поберіть Коня, прив'яжіть, а хлопцю дайте поїсти. Побрав отаман з рук юнака птаха, дивиться не намилується.
А птах ця вроди надзвичайної, блискає точне сонце. Відніс отаман цей птаха, посадив у саду на чинару. Ходить навколо неї, дивиться не надивиться.
Пройшло ще кілька днів. Одного разу розбійники говорять отаманові:
- Дуже гарний птах, але що користі. Вона може здохнути. Непогано було б дістати її яєчка. Вилупилися б пташенята й нам би дісталися.
Отаман запитує:
- А де побрати яєчка?
- Для хлопця, який птаха приніс, що за працю роздобути яєчка! -відповідають розбійники.
Покликав отаман юнака, говорить йому:
- Я вдячний тобі за те, що ти мені птаха приніс. Але що від неї користі? Дістань мені її яєчка. Принесеш - добре, а не принесеш - голову знесу.
Попросив юнак три дні строку, приходить до Коня й говорить:
- У яке лихо ми потрапили! Зараз отаман вимагає від мене яєчка цього птаха. Звідки їх побрати? Навіть не знаю, де шукати.
Вогненний Кінь говорить:
- Сам винуватий. Я ж тебе попереджав. Так що робити, я тебе у живі не залишив би, але слово, дане твоєму батькові, не можу не стримати. Почисть мене й нагодуй.
Юнак Коня гарненько вичистив, насипав йому ізюму. Кінь поїв досита. Потім він вивів Коня й осідлав. Кінь говорить:
- Закрій ока, але міцно тримайся за мене, щоб не впасти. Злетів Кінь у небо. Пролітав небагато, потім зупинився й говорить:
- Відкрий ока.
Відкрив царський син ока й бачить: коштують вони у високої гори. Кінь говорить:
- Злазь.
Царевич зійшов на землю, а Вогненний Кінь карає йому:
- Піднімешся на вершину гори, там живуть три ховта зі своєю матір'ю. Зараз ці ховти, напевно, сплять. Як настане година обіду, вони прокинуться й стануть їсти. Поруч із будинком ховтов розведене багаття. На ньому великий чан, у якому варяться сім баранів. А мати ховтов сидить і двухфунтовий шматок смоли жує. У руках у неї веретено, вона пряде пряжу. Хвіст у неї - з величезну колоду, голова - з великий жернов вагою у сто пудів. А поруч із нею росте дерево. На дереві гніздо цього птаха, а у гнізді чотири яєчка. Влізеш на дерево, із гнізда яєчка виймеш, покладеш їх у кишеню й побіжиш назад. Якщо не встигнеш добігти, ховти тебе піймають, живим зжують. Будь обережний.
Усе це сказав Кінь царському синові. Той поліз у гору, а Кінь під горою залишився.
Бачить царевич: на вершині гори вогонь розведений, а на ньому великий чан. Сім баранів у ньому варяться, три ховта поруч сплять, а стара жінка сидить у їхнє узголів'я, смолу жує й пряде пряжу.
Змело підійшов юнак до вогню, розкурив трубку, потім заліз на дерево, вийняв яєчка із гнізда й побіг назад до Коня. Баба помітила його й викликнула:
- Подивитеся-но на цього хлопця! Змія на своєму череві сюди не приползала. Птах на своїх крилах сюди не прилітала, а цей прийшов сюди, та ще яєчка украв. Агов, сини мої, вставайте, треба цього хлопця живцем зжувати!
Із цими словами ляснула вона у долоні. А як ляснула, прокинулися ховти й запитують:
- Що, що трапилося, матінка? Треба мир будувати або руйнувати?
- Ну-но, - говорить, - подивитеся туди, геть хлопець біжить. Вліз він на дерево й украв із гнізда яєчка.
Кинулися ховти за царським сином, щоб изловить його, а він кинувся у сідло Вогненного Коня й відразу піднявся у небо. Зрозуміли ховти, що їм за Вогненним Конем не вгнатися.
- Ну, молодець, дістав яєчка, зберіг свою голову, - сказав царському синові отаман.
Пройшов двадцять один день, птах вивів пташенят, і отаман розбійників від радості не знає, що б йому зробити таке.
Одного разу зібрав він усіх розбійників, улаштував великий бенкет. Під час бенкету один з розбійників говорить:
- Усе у нас начебто б є, а Усе-таки чогось не вистачає. Отаман запитує:
- Чого ж нам не вистачає? Розбійники говорять:
- Отаман, якби твоєю дружиною була дівчина гури-пери, тоді ні у чому на світі ти не знав би недоліку.
Отаман говорить:
- Добре б, звичайно, але де нам знайти дівчину гури-пери.
- Е-Е-Е, - говорять розбійники, - для хлопця, який приніс птаха й дістав яєчка, це не складе великої праці.
Отаман говорить:
- Раз так, кличте хлопця.
Пішли розбійники, привели царського сина. Отаман говорить йому:
- Хлопець, знаєш, навіщо я тебе покликав? Царський син запитує:
- Навіщо?
- Ти повинен піти й привезти дівчину гури-пери. Якщо не привезеш - голову відрубаю.
Царський син попросив три дні строку. Пішов він до Вогненного Коня й переказала своя розмова з отаманом розбійницької зграї. Кінь говорить:
- Ну й добре, поїхали за дівчиною гури-пери. Тільки піди скажи отаманові: нехай замовить мені збрую вагою у тридцять пудів.
Отаман відразу пішов до коваля й приніс збрую. Надяг царський син збрую на Вогненного Коня. Кінь струснувся, збруя розірвалася. Говорить Кінь:
- Це погана збруя. Піди сорокапудову принеси. Пішов юнак до отамана й говорить йому:
- Слухай, отаман, мій Кінь цю збрую розірвав, сорокапудову вимагає. Приніс отаман сорокапудову збрую. Вогненний Кінь знову струснувся й говорить:
- Ця збруя гарна, сідай, поїдемо.
Царський син підхопився на Коня й пустився у шлях. чи Довго їдуть, чи коротко, про те їм краще знати. Доїхали до моря, а у моря немає ні кінця ні краю. Говорить Кінь царському синові:
- Злазь і давай попрощаємося. Треба мені спуститися на морське дно. Хто знає, може бути, я звідти не повернуся, Я стрибну у море, а ти отут посидь так подивися на воду. Ледве почекавши побачиш: з'явиться на поверхні води кров. Але ти не лякайся, а слідом і ліки для очей твого батька випливе у маленькій шкатулочке. Як її побачиш, відразу бери й поклажі за пазуху. Ще трошки почекаєш, я вийду з моря й приведу ще одного коня. Якщо випливу, виходить, нема чого тобі боятися, а якщо ні, тікай, рятуйся.
Сіл царський син на березі й дивиться на воду. Бачить: на воді з'явилося небагато крові. Пройшов час, виплила скринька. Він відразу простягнув руку, схопив її, поклав за пазуху. Чекає він, щось Кінь запізнюється. Раптом бачить: виходить Вогненний Кінь із води й веде із собою свою сестру Вогненну Кобилицю. Говорить вона Вогненному Коневі:
- Милий мій брат! Раз не зуміла я тебе на дні моря залишити, а, навпаки, ти мене на землю вивів, що накажеш, то й зроблю.
Вогненний Кінь говорить:
- Мила моя сестра! Допоможи нам добути гури-пери.
- Добре, заради тебе усе, що потрібно, зроблю.
Кінь залишився на березі, а царський син сіл на Вогненну Кобилиць, і вона відразу підняла його у небо. Перенесла вона його через море, опустилася перед розкішним палацом і говорить:
- Я тут почекаю, а ти ввійди у палац.
Прийшов царський син у палац і бачить: коштує у палаці дівчата небаченої краси, а ока її випромінюють таке світло, що боляче їй у особу дивитися. Коштує вона на мармуровому майданчику, а перед нею сорок мармурових сходів.
- Піднімися до мене, - говорить вона юнакові.
- Ні, - відповідає він, - ти сама до мене спустися.
Із цими словами кинув він яблуко на верхню сходинку. Дівчина спустилася на сходинку, щоб підняти яблуко, а він ще кинув на наступну сходинку. Та так кинув він одне за іншим сорок яблук, по яблуку на кожну сходинку, а дівчина непомітно для себе спустилася до нього. Схопив він дівчину й кинувся до Вогненної Кобилиці. А та моментально перенесла їх через море до Вогненного Коня. Вогненний Кінь говорить Кобилиці:
- Молодець, сестра. На тебе сяде мій молодий хазяїн, а я повезу красуню гури-пери.
Приїхали вони до отамана розбійників. Дівчина говорить царському синові:
- Я знаю, ти мене прагнеш отаманові розбійників віддати, але я до нього не піду. Звільню я тебе від розбійників і стану твоєю дружиною.
За ніч розклала вона два більші багаття й на них стала гріти воду у величезних чанах. Говорить вона отаманові розбійників:
- Добре, буду я твоєю дружиною, але спочатку вимийся теплою водою. Підвела вона царського сина до одному із чанів і говорить:
- Вилучи руку у воду.
Рука юнака стала білою-білої, навіть засвітилася неяскравим світлом.
- Ось, - говорить гури-пери отаманові розбійників, - бачиш, який стала його рука! А у другому чані вода ще краще. Залізь у нього, викупляйся, і зіграємо весілля.
Заліз отаман розбійників у чан і відразу у ньому зварився. А дівчина гури-пери викуповувала царського сина у іншому чані, і став він таким же гарним і світлим, як вона сама. Сіли отут юнак і дівчина гури-пери на своїх Вогненних Коней і направилися до того міста, де жив сліпий цар. Доїхали вони до міста й бачать, що він із чотирьох сторін оточений ворожим військом. Вихопив юнак з піхов Вогненний Меч, пришпорив Вогненного Коня й кинувся на ворогів. Голосно заіржав Вогненний Кінь. Цар почув, довідався голос свого коня й говорить:
- Слава Богу, мій син на Вогненному Коні повернувся. Не віддам я ключів від міста.
Ранком паную принесли звістка, що військо навколо міста розбите, що повернувся його син з якоюсь дівчиною й привіз із собою маленьку скриньку. Як тільки син підійшов до батька, негайно відкрив скриньку, вийняв з неї ока батька, які викрали злі парфуми, вставив їх, і цар відразу прозрів.
Надяг цар свою корону на голову молодшому синові й зробив його царем. Женив він його на дівчині гури-пери. Сорок днів і сорок ночей відіграли весілля. Усе веселилися, раділи, нарадуватися не могли.
З неба впало три яблука: одне - тому, хто розповідав; інше - тому, хто слухав; а третє - тому, хто на вус намотав.