Жила-Була одна жінка. Була у неї одна єдина дочка й кликали її Гури. Ця Гури була такою ледаркою, такою ледаркою й білоручкою, що тем тільки й займалася весь день, що нічогісінько не робила:
Навіщо мені працювати?
Навіщо мені трудитися?
Це мені у житті не придасться.
Зовсім не потрібні мені всі ці турботи, Цим я щастя не зароблю.
Була б моя воля, - я б гуляла.
Була б моя воля, - я б танцювала.
Сиділа б на крамниці я, Так ногами бовтала!
Уже їла б я й пила Що мені подобається.
А спала б я, - Коли сон із мною впорається.
За таку поведінку сусіди так і прозвали дівчину - Ледарка Гури. Як тільки рідна мати розхвалювала перед усіма свою дочку-ледарку:
До всяких справ умелица Донечка моя, рукодільниця: Та у'яже вона й пряде, Та кроїть вона й шиє, Та смачно готовити вміє, Та ласкавим словом зігріє.
Та хто її заміж побере, - Уж точно не пропаде!
Молодий купець почув ці слова й подумав: "Це саме така дівчина, на якій я б одружився".
Він пішов до Гури додому й посватався до неї. Вони одружилися й він привіз молоду дружину до себе у будинок.
Через якийсь час, він приніс великий тюк бавовни й попросив Гури гарненько розім'яти його, розчесати й спрясти пряжу, поки він сам поїде по своїх купецьких справах. Він сказав Гури, що пряжа, яку вона спряде, він побере із собою у інші країни й там продасть.
- Якщо повезе, то може бути ми й розбагатіємо. - сказав так і виїхав. Після його від'їзду Гури прийнялася займатися своєю улюбленою справою:
Ледарювати.
Якось гуляла вона уздовж берега ріки. Раптом чує - жаби квакають:
- Ква-А-А, а..
- Агов, лягушечки! - крикнула їм Ледарка Гури. - Якщо я принесу вам тюк бавовни, то може бути, ви розчешете його й спрядете нитки?
- Ква-А-А, а..
Квакання жаб здалося Гури стверджувальним. Та вона, радіючи тому, що найшовся хтось, хто зробить за неї її роботу, побігла додому.
Повернулася Гури до берега ріки з тюком бавовни, що залишив їй чоловік, і кинула його у воду.
- Ось вам робота: розчешіть цю бавовну й спрядіть пряжу. А я прийду сюди через кілька днів, поберу нитки й піду продавати їх на базар.
Пройшло кілька днів. Гури прийшла до жаб. Жаби, звичайно ж, квакають:
- Ква-А-А, а..
- Що це лягушечки ви всі " ква-а-а" до " ква-а-а". Де мої нитки? Жаби у відповідь тільки продовжували квакати. Гури оглянулася навколо й
Помітила на каменях у берега зелену твань так водорості.
- Ой! Що ж ви наробили! Ви не тільки розчесали моя бавовна й спряли з нього пряжу, ви ще виткали собі килим!
Гури обхопила руками свої рум'яні щічки й прийнялася плакати.
- Ну добре, нехай буде так: залишіть килим собі, а мені віддайте гроші за бавовну.
Вона кричала, вимагаючи грошей у жаб, і так захопилася, що забралася у воду.
Раптом, її нога наткнулася на щось тверде. Вона нагнулася й підняла із дна золотий самородок. Гури подякувала жабам, побрала золото й відправилася додому.
Повернувся купець із поїздки. Дивиться: будинку на полку лежить великий шматок золота. Здивувався він і запитує:
- Послухай, дружина! Звідки це на нашої полиці шматок золота узявся?
Отут Гури й розповіла йому про те, як вона бавовна продала жабам і як виручила за нього золото.
Чоловік був просто у захваті. З радощів він запросив додому тещу, подарував їй багато всяких подарунків і почав хвалити її й дякувати за те, що вона виховала таку тямущу доньку-рукодільницю.
А теща була жінкою проникливої. Вона відразу зміркувала, що отут щось не те й швиденько догадалася, як усе обстояло насправді. Вона відразу злякалася, що тепер її тесть дасть її дочки ще яку-небудь роботу. Та усе, що так ховається, вийде назовні.
Та отут у кімнату, де йшло святкування на честь Гури, залетів жук. Він літав туди-сюди над головами людей і голосно дзижчав. Отут теща раптом піднялася й поприветствовала жука:
- Здраствуй, здраствуй, дорога тіточка! Бідна моя тіточка, усі те ти у справах так у турботах, працюєш не покладаючи рук. Та навіщо тобі усе це, навіщо?
Зятя від цих слів просто як блискавкою вразило:
- Мама, з вами усе у порядку? Що це ви таке говорите отут? Як цей
Жук може бути вашою тіточкою? А теща й говорить:
- Слухай мене, синок. Ти адже знаєш, що у мене від тебе секретів ні, адже ти ж мені як син рідної. Уяви собі, але це так - жук і є моя тіточка. Справа у тому, що їй доводилося працювати день у день. Та чим більше у неї було роботи, чому усердніше вона трудилася, тем ставала усе менше й менше, поки не перетворилася у жука. У нас у роді у усіх так може трапитися, ми адже дуже працьовиті. Але ті з нас, хто перепрацюється - стають маленькими й перетворюються у жуків.
Коли зять почув це, він відразу заборонив своїй дружині робити яку-небудь роботу, щоб не дай Боже, вона не перетворилася у жука, як її тіточка.