Десять років воював вірменський цар Хосров проти персів і так досадив перському цареві, що той звернувся до своїх вельмож:
- Клянуся! Избавившего мене від Хосрова призначу своїм співправителем! Хитрий Анак викликався зробити це.
З майном, дружинами, дітьми з'явився він у Вірменію й кинувся у ноги до Хосрову:
- Помилуй нас, про цар, дай дах і захист від персів.
Та простодушний Хосров не тільки оселив його на своїй землі, але й приголубив, і підняв. Анак же, дочекавшись випадку, простромив Хосрова мечем...
Умираючий цар наказав кинутися у погоню й винищити усе сімейство зрадника. Наздогнаний у ріки, Анак був утоплений. Та тільки дивом удалося урятуватися його синові - Григорію.
Тим часом, скориставшись убивством Хосрова, перський цар вторгся у Вірменію й підкорив її своєї влади. Шукаючи порятунку, син Вірменського царя Тиридат змушений був бігти у Рим і довгий час жив там, навчаючись військовому мистецтву...
Коли готи напали на Рим, результат майбутньої битви міг розв'язати двобій. Проти готського вождя повинен був виступити римський кесар, але той став шукати собі заміну серед своїх воїнів.
- Дозволь мені, кесар, - викликався Тиридат і одягнений у царську збрую безстрашно рушив на ворога.
Та настільки велика була його сила, що підняв він гота могутніми руками й кинув до ніг свого володаря. Та бігли уражені могутнім богатирем готи, і, святкуючи перемогу, кесар обіцяв Тиридату:
- Дам тобі легіони, щоб зміг ти повернути престол свого батька. Будеш веліти Вірменією!
Та коли повернув собі Тиридат царство батька, то розв'язав, що це римські боги допомогли йому. Та наказав зробити їм жертвопринесення. Та ось уже кинулися радісні слуги виконувати наказ Тиридата, і ось уже вельможі його й домочадці весело готуються брати участь у урочистій церемонії... Та тільки вірний друг його й радник Григорій супиться й відводить ока. Той самий син Анака, що давньою відданістю Тиридату встигнув загладити провину свого батька.
- Тому ж, друг мій, ти не береш участь у нашому торжестві? - запитав його Тиридат.
- Тому, володар, що не можу поклонятися кумирам. Ні Бога на землі, крім Христа!
Це несподіване визнання здалося Тиридату нечуваним зрадництвом:
- Так ти християнин?! - задихнувся він від гніву й наказав повісити Григорія вниз головою й заткнути йому рота, щоб уже більше ніхто не чув його.
Так висів Григорій сім днів і усе це час славив Христа.
- Він ще живий?! - дивувався цар і намагався зломити віру колишнього друга. - Дарма ти волаєш до свого Бога, тому що не одержиш від нього ніякої допомоги.
Та придумував йому нові борошна. Святителя били ціпками, труїли димом, заштовхували йому у ніздрі сірку із сіллю й оцтом, убивали цвяхи у підошви й змушували ходити, протаскували по землі, утиканій цвяхами... Та усе це час злість каламутила розум Тиридата, не даючи йому зупинитися. Нарешті, щоб зовсім відскіпатися від Григорія, він наказав кинути його у глибокий рів,
Наповнений зміями.
Але змії не торкнули святого, а якась удова не дала йому вмерти й від голоду. Вона щодня приходила до рову й приносила із собою вбога їжа.
У цей час римський імператор Диоклетиан у пошуках дружини розіслав гінців у усі кінці імперії. Найкрасивішої визнали християнку Рипсиме, що дала обітниця безшлюбності. Разом з іншими черницями увесь свій час вона проводила у молитвах і у бесідах з наставницею Гаяне. З Рипсиме зробили портрет і відіслали Диоклетиану.
Уражений красою дівчини, імператор негайно направив їй лист із реченням зробитися його дружиною. Але чи могла вона порушити обітницю й вийти за язичника? Таємно зібравшись, разом з игуминьей Гаяне й іншими дівчатами бігла Рипсиме у межі Вірменії.
Одержавши звістку про втечу, Диоклетиан звертається до Тиридату із проханням:
- Християну звабили Рипсиме, і вона бігла у Вірменію. Знайди й відійшли її до нас. Якщо ж побажаєш, побери у дружин собі.
Оголосили розшук, і втікачок знайшли. Рипсиме й справді виявилася неземною красунею, і тоді Тиридат наказав наділити її у царські одяги й доправити у палац. Але ледь тільки стражники захотіли виконати наказ, як пролунав страшний оглушливий грім. Перелякані солдати із усіх ніг кинулися до Тиридату розповідати про чудесне знамення.
- Жалюгідні труси, злякалися грози! - кричав на них цар і послав за Рипсиме вже цілий легіон з наказом убити всіх її супутниць. Рипсиме ж сама вийшла їм назустріч:
- Не торкайте нікого, я піду до царя!
Що побачив Рипсиме Тиридат відразу зачарувався нею й захотів обійняти. Але скільки не приступав до неї, вона йшла від його ласк. Тоді цар вийшов з покоїв і послав за Гаяне:
- Нехай баба вмовить дівицю, щоб та підкорилася мені, інакше всіх чекає люта смерть.
Гаяне прийшла, але коли її допустили до Рипсиме, стала вмовляти ту не боятися царських погроз. ПРО "підступництво Гаяне" донесли Тиридату. Ігуменю схопили, били по зубах каменем, потім вигнали з палацу. Сам же цар знову приступився до Рипсиме, але, як і колись, не зміг опанувати нею. Та тоді сказ охопив його.
Та ранком усіх дівчат піддали страшним катуванням: палили їхніми свічами, розсікали на частині. Та одна за іншою у великих стражданнях вони йшли до Христа. Та останньої, особливо болісно, умерла їхня наставниця Гаяне.
Пройшов тиждень. Цар, начебто й не було нічого, відправився на полювання. Та отут щось трапилося з ним і його супутниками. Якась дивна, небачена хвороба раптом напала на них. Вони стали ричати один на одного, кусатися, кидатися на людей... Та видалося, що вже нічим не можна їм допомогти. Тільки у це саме час бачить сестра Тиридата сон. Є їй якийсь блискучий, грізний юнак і говорить:
- Тиридат исцелеет, якщо Григорій вийде з рову.
Прокинувшись, царівна довго дивувалася: "Чотирнадцять років пройшло з тих пір, як Григорія кинули у яму, невже він усе ще живий?" Про всякий випадок послала за ним слуг.
- Григорій, чи живий ти? - окликнули ті святого у рові.
- Живий, - відповідав той.
Блідий, худий, покритий поплутаними волоссями з'явився він на світло. З великою надією його повели до Тиридату. Уже який день ревів він, як дикий вепр, виходячи у божевіллі. Але не захотів відразу вилікувати його Григорій. Пішов і колись зібрав останки безневинних дівши й довго оплакував мучення Христових наречених і зле божевілля їх мучителів. Потім наказав спорудити церкву й переніс останки туди.
До тіл погублених дівши був наведений Григорієм Тиридат. Та слухняний волі святого просив тут Тиридат прощення за великий гріх і молив святих дів про заступництво.
Та так щиро було його каяття, і так гаряча молитва, що прийшло до нього зцілення. Та за зціленням - світлість. Та за світлістю - віра. Та за вірою - доброта. Та за добротою - святість. Тиридат тепер будував храми, засновував монастирі й одночасно став таким лагідним, що люди із труднощами пізнавали у ньому колишнього мучителя й тирана. Розповідають, що до кінця життя він став схожий на пустельника й досягся надзвичайних духовних висот.
Григорій же, одержавши сан єпископа, не зупинився на євангельській проповіді одним тільки вірменам, але зумів освітити й інші народи. Він улаштував безліч християнських обителей і тільки наприкінці життя вийшов у пустелю, щоб провести залишок днів у спогляданні...
Святі Григорій, Рипсиме, Гаяне, світлі діви й цар Тиридат, молите Бога про нас!