Чи Було, не було, може, і було, так за сімдесятьма сьома царствами-державами жила на світі бідна жінка із трьома синами. Зовсім вони зубожіли, на обід воду варили, стружкою заправляли, так і перебивалися від дня на день. Підросли сини, набридло їм бідувати-голодувати, і розв'язали вони побродити по світлі, щастя спробувати. Одного разу старший син і говорить матері: - Спечи мені, матінка, корж у золі, піду я щастя шукати по світлі. Поплакала бідна жінка й відпустила сина. Ішов він по дорогах, брів по горах і долам, дивиться - неподалік колодязь коштує, а зруб у нього позолочений. Сіл хлопець біля колодязя, дістав з торбинки корж. Тільки поклав у рота шматок, звідки не візьмися, мишка вибігла, устала перед ним і говорить:
- Дай, молодець, коржі шматочок, ось вуж сім днів, як у мене нічого у роті не було.
- Так хоч би й сімдесят сім днів ти не їла, мені-те що. Цього коржа для мене одного мало, - говорить їй хлопець.
Зажурилася мишка, поплелася ладь, тільки-но ноги пересуває, схоронилася у ямку, а хлопець далі пішов.
Довго йшов, поки не опинився у стольному місті королівському. Направився хлопець відразу у королівський палац, сіл у воріт, щастя-удачі чекає. Скільки-Те часу пройшло, виходить король. Побачив хлопця, перший з ним привітався, запитує:
- Куди шлях тримаєш, бідна людина?
- Шукаю, государ, службу яку-небудь, може, що й знайду.
- Тоді у двір до мене заходь, там у мене зайців сто штук, найманню тебе до них пастухом. Вижени ти їх на лучку, так дивися жодного не втрать, не те й голову втратиш!..
Ранком погнав хлопець сотню зайців у поле, а вони, тільки з міста вийшли, відразу всі врозсип. Зовсім духом упав молодець, убік палацу й подивитися боїться: кинувся навтьоки, до самого будинку біг без перепочинку. Розповів він братам, де був і що робив, про усе розповів, що з ним трапилося. Вийшов отут середній брат, на руки поплевал.
- Тепер я, - говорить, - піду щастя спробую й вуж зайців тих устережу, живий не буду.
Так тільки й з ним усе було точне так, як зі старшим братом. У колодязя позолоченого й він присів відпочити, мишка й у нього шматочок коржа попросила, а він нічого їй не дав. Прийшов у столицю королівську, найнявся до короля зайців стерегти, а ранком, як у поле їх вивів, розбіглися зайці у різні сторони.
Повернувся хлопець додому несолоно хлебавши, а отут молодший брат Янко у дорогу сбирается: ну як йому посміхнеться щастя! Спекла йому матінка корж у золі, більша вийшов корж, як у тачки колесо, і відправився Янко щастя шукати.
Ось іде він, бреде й бачить колодязь позолочений. Сіл біля нього закусити, вибігає мишка й просить, розчулено так, шматочок коржа.
- Віриш, - говорить, - два тижні крихти у роті не було!
- Ах ти, мишка-крихітка, так я з радістю, - відповідає їй Янко, - може, і мені не прийде довго на одному цьому коржі сидіти. Подякувала йому мишка й говорить:
- Ну, бідна людина, за добро я тобі добром відплачу. Я адже й старших твоїх братів просила приділити мені шматочок, тільки вони-те недобрі виявилися. Метнулася вона до себе у норку й виносить звідти маленький ріжок.
- Побери цей ріжок, добра людина, він тобі придасться.
- Ой чи? Що ж мені з ним робити? - запитує Янко.
- Бери, бери, - говорить мишка, - а як трапиться яке-небудь лихо, подми у нього, і усе обернеться до кращого.
Подумав Янко: "Ріжок, звичайно, річ пошук, але й шкоди від нього не буде. Поберу". Кинув він ріжок у торбинку й покрокував далі. Ніде не зупинявся, поки до королівського палацу не добрішав. Прийшов, сіл у воротах, виходить король.
- Що тобі потрібно тут, бідна людина? - запитує. Янко королеві говорить:
- Прагну до кого-нікому у працівники найнятися.
- Ось і добре, - говорить король, - мені саме тлумачний пастух потрібно зайців пасти. Дотепер, скільки пастухів було, ніхто не згодився. Так що ти вуж дивися, щоб жоден заєць не пропав, а то й твоя голова пропаде!.. На тому зговорилися. Ранком вигнав Янко сотню зайців на луг, а вони на траву й не глянули, розбіглися вмить хто куди.
- Ой, діва Марія, святий Йосип, що ж мені робити тепер! - викликнув Янко.
Згадав він отут про ріжок, відшукав у торбинці, подув у нього, і раптом усі сто зайців повернули назад і збилися у купу, як вівці. Бачив усе це король із галереї палацової, нічого зрозуміти не міг: яким таким чаклунством Янко-Пастух усіх зайців у купу зібрав? "Ну, перегоди ж, - думає, - не може бути, щоб привів ти додому всіх зайців до єдиного. У всякому разі, вуж я тебе випробую".
Призвав він служницю, велів їй мішок побрати, піти на луг і попросити у
Пастуха зайця, на нього, короля, пославшись.
Побігла служниця на луг, просить у пастуха зайця, а він їй:
- Ні, не дам, мені моя голова дорога.
Вона знову: так і так, у палаці гостей чекають, король обох їх позбавить голови, якщо не буде на столі зайця.
Сперечалися вони, сперечалися, звідки не візьмися, мишка прибігла, непомітно шепотить Янко на вухо:
- Не бійся нічого, одного зайця дай їй, решта моя турбота.
Послухався Янко мишку, схопив одного зайця за вухо, у мішок кинув, дівчина у палац побігла. Так тільки мишка встигнула за її мішок вчепитися. Дівчина сто кроків не зробила, а мишка вуж дірку прогризла у мішку, заєць вискочив да
Стрімголов до інших кинувся. Мишка теж з мішка додолу зстрибнула, схопила
Коров'ячий корж і у мішок сунула - замість зайця.
Увечері приганяє Янко зайців додому, а у воротах король коштує,
Лається, прокляттями сипле.
- А ну, іди, іди сюди, повішеник, ти що ж це мені у мішку надіслав?
- Богом клянуся, - відповідає Янко, - зайця послав, государ! Покликали служницю.
- Скажи, дівчина, що дав тобі пастух?
- Зайця дав, ваша величність, право зайця дав, щоб мене грім розтрощив!
- Гм, ніколи такого не бачив, - здивувався король. - Де ж він, заєць той? Стали зайців уважати, і один раз, і два, і три перерахували, однаково рівно сотня виходить.
- Ну, пастух, таких пастухів у мене ще не було, - сказав король, - щоб і зайця віддати, і жодного не втратитися. Говори, чого ти бажаєш!
- Дай ти мені, государ, балія золота, тому як удома у нас бідність страшна.
Негайно наказав король великий мішок принести й доверху набити його золотом. На дванадцятьох волах везли той мішок - ледь довезли. З далеких країв приходили люди на таке багатство любуватися. А хто не вірить, нехай сам піде так перевірить.