Минуле це або небилиця, а одного разу жила на світі баба, і була у неї дочка, по прозванню Катица Тердсели. Дівчина виросла така розумна й спритна, що будь-яке завдання було їй дарма.
Трапилося так, що занедужала мати Катици Тердсели. Занедужала й сказала своєї дочки:
- Ех, донечка! Видне, смерть моя приходить. Але ж я так за усе життя досита й не їла. Хоч один один раз гусятинки б мені покуштувати! Мабуть-но ти, донечка, у палац, попроси у короля шматочок гусятини. Королеві збиток невеликий, а мені - розрада: гусаки-те у короля самі жирні.
- Як я туди піду? - запитала Катица Тердсели.- Король жадібний, злий.
Хіба він дасть шматочок гусятини?
- А ти спробуй, донечка, сходь, - наполягала матір. - Раптом він розщедриться?
Робити нема чого, пішла Катица Тердсели у палац. Прийшла, прямо до короля попросилася.
Підвели її до трону; стала вона перед королем і розповіла, навіщо прийшла:
- Дай ти мені, король, ваша величність, один тільки шматочок гусятини! А якщо не даси, помре моя матінка.
Коли король почув ці слова, навіть на троні підскочив, руками замахав, у весь голос закричав:
- Ах ти, негідне дівчисько! Так як ти смієш у мене з рота гусака віднімати! Я саме, саме, саме його знімання!
Але Катица Тердсели не злякалася й сказала королеві:
- Так адже їх, гусаків, у вас тисячі! А я прошу від одного - і те шматочок! А то моя матінка так і помре.
- А мені-те що? - закричав король ще голосніше.- Та нехай помирає! А ти вбирайся звідси геть! Геть! - кричав король.- Женете її геть у шию кулаками, ціпками!
Та слуги короля накинулися на Катицу Тердсели й виштовхнули геть із палацу на вулицю.
Коштує Катица Тердсели одна. Хто їй допоможе?
Однаково, - сказала про себе Катица, - не здамся я, добуду гусятинки для хворий матері!
Сказавши так, обійшла вона палац, зайшла із протилежної сторони, у інші ворота, і встала там.
Коштує Катица Тердсели й усе поглядає, начебто кого чекає. Раптом вона побачила, що кухар несе велике блюдо зі смаженою гусятиною. Катица зупинила кухаря й сказала, щоб він негайно йшов до короля. А блюдо з гусаком обіцяла потримати, поки кухар не повернеться. Пішов кухар до короля, а той вигнав його, закричавши, що й не кликав його зовсім. Однак кухар повторював своє: цей наказ передала йому дівчина, вона коштує біля кухні й тримає блюдо з гусаком. Король не стерпів і пішов разом з кухарем глянути на дівчину.
Але там, де стояла дівчина, уже не було ні дівчини, ні гусятини. Прибігли король і кухар на кухню, а там усі нагору тормашками, і тільки на дверях написане:
Тут була я, тут була, Гусака доброго побрала, Я, Тердсели Катица. А тобі не подобається? Надходь, як хочеться.
А Катица тим часом віднесла гусятину додому. Коли її бабуся-мати вдосталь наїлася, то сказала дочці:
- Ах, донечка! Гусак був знатний. Поїла я, і сил у мене начебто додалося. Так ось солоденького щось хочеться. Мабуть ти у палац до короля, принеси мені звідти небагато медку.
Спочатку Катица стала відмовлятися: адже потрапить їй від короля. Потім Усе-таки погодилася.
Прийшла вона у королівську комору й сказала сторожу, щоб він негайно йшов до короля - адже той уже давно його кличе! А вона поки замість нього повартує комору.
Пішов сторож до короля. А король його геть жене, кричить, що й не думав його кликати. Але сторож усе повторював, що йому про це сказала дівчина, яка й
Зараз ще сидить у коморі й сторожить мед. Кинувся король у комору. Ще б: він уже догадувався, що ця справа рук Катици Тердсели. Як увійшли вони у комору, то побачили, що на найбільшій бочці з медом було написано:
Тут була я, тут була, Меду малість віднесла, Я, Тердсели Катица. А тобі не подобається? Надходь, як хочеться.
А Катица побрала із собою меду, скільки їй було потрібно, і віднесла матері. Коли бабуся випила меду, то відчула себе ще краще й сказала дочки:
- Ну, донечка, ще малість, і я зовсім поправлюся! Мабуть-но ти до короля у палац і принеси мені яблучко з королівського саду. Що королеві одне яблучко? А мені порятунок! Говорять, вони у короля чудесні, наливні, цілющі. Не хотілося Катице знову йти у палац: адже погано їй прийде, якщо король піймає її. Але пошкодувала вона хвору бабусю-мати й пішла. Прийшла Катица до королівського садівника й сказала йому, щоб він зараз же йшов до короля: адже король уже давно його кличе. А вона тим часом повартує сад.
Садівник поспішив до короля, а той став його гнати й сказав, що й не думав кликати його.
Бідний садівник усе повторював своє: що королівський наказ передала дівчина, вона й зараз вартує яблука у саду. Тоді король побіг разом із садівником у сад. Він так і чуяв, що це знову витівки Катици Тердсели! Та що ж? Тільки вони відкрили хвіртку у сад, як побачили, що на землі валяється безліч червоних яблук, а на садовій хвіртці написане: Тут була я, тут була, Яблучко одне побрала, Я, Тердсели Катица. А тобі не подобається? Надходь, як хочеться.
У короля від злості жовч розлилася. Дарма кликали лікарів - жоден з них не міг його зцілити.
Почува це Катица, переодяглася чоловіком, прийшла у палац і викликалася вилікувати короля.
Катица Тердсели потримала руку короля, подивилася мову й сказала, що у короля збільшилася печінка: занадто він багато гнівався й жадував. Та порадила усе тіло короля обсипати сіллю й перцем і зашити у волячу шкіру. Тоді хвороба відступиться від нього. Сказала й пішла. Придворні так і зробили.
Але сіль і перець до того палили тіло короля, що він не витримав, вискочив зі шкіри й кинувся геть із кімнати.
Саме у це саме час принесли йому записку, а у ній було написано: Тут була я, тут була, По заслугах вшановувала, Я, Тердсели Катица. А тобі не подобається? Надходь, як хочеться.
Отут уже король так розгнівався на Катицу, що відрядив за нею солдат, наказав піймати дівчину й замкнути у палацову вежу.
Коли солдати схопили Катицу, вона попросила дозволи побрати із собою солом'яну ляльку. А та була такого ж росту, як сама Катица, і точно так само одягнена. Перед тем як іти, усередину ляльки Катица налила меду. Солдати потягли ляльку й Катицу у палацову вежу й замкнули їх там разом.
Катица Тердсели негайно уклала ляльку на ліжко, а сама сховалася під ліжком.
Ось увечері відчиняється двері, і тихенько входить король.
Змахнув він шаблею й відразу встромив її глибоко у груди солом'яної ляльки. Солодкий мед бризнув йому прямо у рота, і король сказав: - Отож, лиходійка, яка у тебе солодка кров! Від неї мабуть і вся твоя хитрість!
Та, витерши шаблю, король, гордий і задоволений, повернувся у свої парадні кімнати.
А Катица Тердсели вилізла з-під ліжка, поклала ляльці на груди записку й сама втекла.
Ранком слуги зайшли у вежу й побачили, що лежить на ліжку лялька, а на груди у неї записка. Відразу ж кинулися слуги до короля.
Прибіг король у вежу, схопив записку й прочитав:
Тут була я, тут була, Та залишилася я жива, Я, Тердсели Катица.
А тобі не подобається?
Надходь, як хочеться.
Король як побачив, що дівчина знову перехитрила його, так розлютився, що відразу й помер від злості. А Катица Тердсели зі своєю матір'ю дотепер живуть щасливо.