Було у одного ткача дві дружини, і від кожної дружини - по дочці. Одну з дочок кликали Счастливка, а іншу - Несчастливка. Ткач любив більше старшу дружину і її дочка Счастливку. Ця старша дружина і її дочка нічого не робили по господарстві, тільки сиділи так ялини. Несчастливка ж і її мати сукали пряжу, забирали будинок, а до кінця дня одержували небагато рису так попрекисо всіх сторін.
Та ось ткач умер. Старша дружина приховала всі його заощадження й стала жити зі своєю дочкою окремо. Вона раз у раз тягала з ринку або риб'ячу голів, або величезний гарбуз, куховарила ласі блюда й пригощала ними дочка.
А Несчастливка з матір'ю день і ніч пряли пряжу, ткали рушника, а то й просте полотно. За цю важку роботу їм перепадав іноді гріш, іноді
Півтора, так що жили вони впроголодь.
Одного разу їх пряжу попсували миші. Мати Несчастливки розплутала нитки, склала їх у кошик і виставила на сонце, а сама захопила білизну, мило й відправилася на берег стирати. Несчастливка залишилася будинку сторожити пряжу.
Раптом звідки не візьмися налетів сабоний вітер, підняв пряжу й відніс. Несчастливка залилася сльозами.
- Не плач, Несчастливка, підемо із мною, я поверну тобі пряжу, -сказав їй вітер.
Та Несчастливка відправилася слідом за вітром. По дорозі їй зустріла корова.
- Куди ти зібралася, Несчастливка? Вичисти-но спочатку мій хлів, - попросила вона.
Несчастливка втерла сльози, вичистила хлів, дала корові води й знову побігла за вітром.
Незабаром їй зустріло бананове дерево.
- Куди ти йдеш, Несчастливка? Мене душить ліана, відтягни-но її, - сказало дерево.
Несчастливка зупинилася, обірвала зі стовбура бананового дерева ліану й побігла далі.
Не встигнула вона відійти подалі, як її зупинило мангове дерево:
- Куди ти поспішаєш, Несчастливка? Мій стовбур страждає від колючок, очисти його.
Несчастливка очистила стовбур мангового дерева від колючок, зібрала листи, що нападали довкола нього, привела усе у порядок і знову відправилася за вітром.
Потім їй зустрівся кінь.
- Несчастливка, куди квапишся? Дай мені кілька оберемків трави, - попросив кінь.
Несчастливка дала коня трави й пішла далі.
Нарешті вона зупинилася перед багатим будинком. У будинку нікого не було, тільки на веранді самотньо сиділа бабуся й сукала нитки. З ниток у одне мить виходила трохи сарі.
Ця бабуся була матір'ю місяця.
- Підійди до бабусі, Несчастливка, попроси у неї пряжі, - шепнув вітер.
Несчастливка підійшла до бабусі, доторкнулася до її ніг і низько поклонилася.
- Про бабуся, - сказала вона, - вітер забрал у мене всю пряжу, і тепер матінка буде сварити мене. Дай мені пряжу, бабуся! Мати місяця відкинула назад пасму волось, білих, як теперішнє місячне світло, і побачила перед собою маленьку дівчинку, чий голосок був ніжним і солодким, як цукор.
- Постій, перегоди, золотий мій місяць, - сказала бабуся, - геть у тій світлиці є шалі й плаття. Побери усе це, піди занурся два рази у ставку, потім співай небагато у тій світлиці, а вуж після цього одержиш і пряжу. Несчастливка ввійшла у світлицю, де було багато прекрасних шалей
Та платтів. Але вона вибрала собі прані й рвані шаль і плаття, і, захопивши шматочок мила, відправилася викупатися.
Злегка намилившись, Несчастливка спустилася до води.
Ледь встигнула вона зануритися, як перетворилася у красуню. Та ще яку! Таких не було й серед небесних дів. Дівчинка занурилася другий раз -руки й ноги її виявилися суцільно покриті коштовностями.
Обвішана золотом і блискучими каменями, вона повільно встала й відправилася у світлицю, де для неї вже була приготовлена їжа. Скільки там було всяких страв! Несчастливке й у сні таке не снилося. Скромно сівба у куточок, дівчинка з'їла всього лише небагато рису, а потім направилася до бабусі.
- Прийшла, моя золота дівчинка, - сказала мати місяця, - тепер піди геть у ту кімнату, принеси мені зі скрині пряжу.
Несчастливка відправилася у кімнату й побачила там безліч скринь - і маленьких, і більших. Вона вибрала маленьку, іграшкову скриньку й принесла його бабусі.
- Моя дорогоцінна, мені це не потрібно, - сказала мати місяця. - У цій скриньці лежить твоя пряжа. Тепер ти вертайся до своєї матінки. Та ось тобі на додачу кошичок золотих горіхів.
Шанобливо поклонившись бабусі й зваливши скриньку на плече, побравши кошичок у руку, Несчастливка відправилася додому. Коштовності, що прикрашали її, висвітлювали їй шлях. Незабаром її зупинила коня:
- Несчастливка, Несчастливка, підійди до мене й побери те, що я дам тобі.
Та кінь дав їй прекрасне крилате лошати. Мангове дерево покликало:
- Підійди, підійди до мене, Несчастливка, і побери те, що я дам тобі. Мангове дерево дало їй горщик із золотими монетами. Бананове дерево сказало:
- Підійди до мене, Несчастливка, і побери те, що я дам тобі.
Та дерево простягнуло дівчинці величезне гроно золотих бананів.
- Несчастливка, Несчастливка, - покликала її корова, - побери-но те, що я дам тобі.
Корова дала їй чарівне теляти.
Несчастливка занурила на лоша горщик з монетами й золоті банани, побрала теляти за мотузку й відправилася далі.
- Несчастливка, Несчастливка, куди ти подіялася? Та де пряжа? - тривожно волала мати, розшукуючи всюди свою дочку. Побачивши її, вона навіть скрикнула від подиву:
- ПРО, де ти була стільки часу? ПРО, моя опора у житті, звідки ти всеце одержала? - Та міцно обійняла дочка.
Несчастливка усе повідала матері. Обрадувана жінка разом з дочкою відправилася до матері Счастливки.
- Сусіди добрі! Счастливка! - радісно вигукувала вона. - Пройшли
Длянас лихоліття, дивитеся, скільки добра одержала моя Несчастливкаот бабусі - матері місяця! Нехай Счастливка побере собі небагато, Несчастливке й так вистачить!
Мати Счастливки витріщила від подиву ока й зробила незадоволену гримасу.
- Дуже нам треба! - закричала вона. - Так я вас мітлою відшмагаю! Я, мати Счастливки, не піду на таку угоду! Подавитеся ви цією мізерією! Про себе ж вона подумала: "Нехай вогонь спалить ворога, хіба моя щаслива дочка не народилася у сорочці?! Якщо вже так судилося, моя Счастливка завтра ж принесе додому скарбу ще побогаче цих". Принижені Несчастливка з матір'ю повернулися до себе додому.
Уночі з розкритого скриньки вийшов царевич - наречений Несчастливки. Він сіл верхи на коня, обмив свої вуста молоком чарівної корови, і хатина Несчастливки і її матері освітлилася чудесним світлом. А тим часом мати Счастливки тайкома замкнула ворота, розклала
У чорного входу пряжу, щось пошептала над нею, посадила Счастливку вартувати, а сама побрала вузол з білизною й поташем і відправилася стирати на берег.
Незабаром налетів сабоний вітер, підняв і відніс пряжу. Счастливка побігла за вітром.
У шляху їй зустріла корова.
- Куди ти біжиш, Счастливка? - запитала корова. - Постій, вислухай мене.
Але Счастливка навіть не обернулася. Її окликали й бананове дерево, і мангове дерево, і кінь, але Счастливка ні на кого не обертала уваги, тільки гнівалася й сварилася з усіма.
- Як би не так, - говорила вона, - стану я вас слухати! Адже я направляюся до самої матері місяця!
Слідом за вітром Счастливка добралася до будинку бабусі.
- Про бабуся, бабуся, що ти робиш? - швидко заговорила вона, тільки-но переступивши поріг. - Спершу дай мені усе, що покладається, а потім вуж сукай пряжу. Адже ти дала стільки добра разине-несчастливке.
Із цими словами Счастливка схопила прядку й зламала її.
- Постій, постій, - викликнула мати місяця, - ти, така маленька дівчинка, говориш брутальності старшим і поводишся так паскудно! Ну добре, піди викупайся й співай, а потім одержиш решта. Не встигнула бабуся домовити, як Счастливка прожогом кинулася у будинок, вибрала собі найкращу шаль, найкраще плаття й, захопивши горщик з ароматним маслом і плошку із сандаловим маслом, відправилася на берег ріки. Там вона сім раз натерлася маслом, сім раз змазала собі волосся, сім раз заглянула у дзеркало й лише після цього ввійшла у воду й занурилася.
Занурилася Счастливка один раз - і стала красунею, занурилася другий раз - і на її тілі з'явилися золоті прикраси. Але їй було цього мало. Вона оглянулася й подумала: " Занурюся-но я втретє: може бути, мені ще що-небудь дістанеться".
Але, про жах! Занурилася Счастливка втретє й бачить - на всьому телеїї з'явилися темні плями, волосся збилися й поплуталися, стали як клоччя. Стільки нещасть відразу!
- Що відбулося із мною?
З риданнями кинулася Счастливка до бабусі - матері місяця.
- А, - викликнула бабуся, - бачу, нещасна, що ти занурилася три рази! Ну, іди, не плач, уже пізно. Треба тобі поїсти. Проклинаючи бабу, Счастливка відправилася у світлицю, наїлася до
Отва-ла солодкої рисової молочної каші й солодких пиріжків, обполоскала рота і руки й повернулася до бабусі.
- Ну, бабуся, тепер я відправляюся додому. Даси ти мені що-небудь чи ні?
Мати місяця вказала їй на кімнату, де зберігалися скрині. Счастливка вибрала найбільшу скриню, який тільки могла підняти, поставила його собі на голову й, нещадно сварячи всіх предків баби дочетирнадцатого коліна й ремствуючи на свій потворний вид, відправилася додому. При зустрічі зі Счастливкой шакали злякано шарахалися убік, а зустрічні подорожани зомлівали. По дорозі її брикнув кінь.
- Ай, ай, ай! - скрикнула Счастливка.
Із тріском упала перед нею гілка, що обломився, з мангового дерева.
- Ой, смерть моя! - заволала Счастливка.
Гроно бананів упало з бананового дерева їй на спину.
- Пропала я, пропала! - закричала вона. Нагнувши голову, корова буцнула її рогами.
Перелякан, що задихався Счастливка нарешті добралася до будинку. А тим часом її мати, готуючись до врочистої зустрічі, украсилапол свіжими гілками, приготувала місце для їжі й сіла чекаючи дочки. Але, побачивши вхідну Счастливку, вона у жаху викликнула:
- Що це? Яке чудовисько!
Потворний вид дочки налякав її до смерті. Вона закотила очі, захиталася й упала без почуттів.
Прийшовши у себе й небагато заспокоївшись, вона сказала дочки:
- Про нещасна, внеси скриню у будинок. Якщо наречений з'явиться - усе ще може обернутися благополучно.
Та скриня поставили у кімнаті.
- Чому у мене болять ноги? - запитала Счастливка.
- Надягни на них прикраси, - відповіла мати.
- Чому у мене ниє усе тіло?
- Надягни намисто, - сказала мати.
Потім у Счастливки заламало руки, занедужали горло й голова. Але вона на справи намисто й прикраси, розчесала на проділ волосся й села чекаючи.
А заспокоєна мати відправилася на спочинок.
Уночі скриня відкрилася, і з нього вийшов наречений Счастливки...
На інший день Счастливка не відчинила дверей своєї кімнати.
- Що трапилося? - тривожилася мати. - Уже пізно, чому вона не встає?
На жаль!.. Пройшло досить багато часу, а дочки немає й немає. Мати обережно підійшла до дверей кімнати й відкрила її.
- ПРО, горі мені! Від Счастливки не залишилося й сліду. Її проковтнув удав! Поза собою від горя, мати захиталася, ударилася головою об землю й умерла.