Жив одного разу бідна людина, і було у нього синів що дірочок у ситі, навіть на один більше. Удень і вночі горював бідолаха: що йому робити з дітьми, дуже вуж багато їх, не перерахувати. Ніяк не міг він придумати стільки ремесел, щоб кожному що-небудь другое дісталося. Справа у тому, що старший син на м'ясника вивчився, але такого про своє ремесло нарассказал, що із братів ніхто вже у м'ясники не пішов; і кожний наступний відбивав у інших полювання до свого ремесла; ось і вийшло, що кожному що-небудь другое було потрібно.
А молодшому й зовсім ніякого ремесла не залишилося, усе до негоразобрали. Батько говорить йому:
- Шевцем будеш, синок, швець завжди роботу знайде.
- Не буду! - відповідає Янош (молодшого Яношем кликали), - вистачить у сім'ї одного шевця.
- Але ким же тоді ти будеш?
- Королем буду або живий не буду! - відповідає Янош.
Рідко доводило його бідному батькові сміятися, але вуж отут він усмак посміявся.
- Ох ти, синок непутящий, розуму палата, думаєш, так легко королем стати?
- Легко чи ні, а я королем буду, навіть якщо б мені це життю коштувало. Виявилося, зовсім не жартував Янош, а без довгих розмов попросив брата-коваля викувати йому три пари залізних бочкоров, мати попросив три коржі у золі спекти, распростился з усіма й рушив у шлях.
Ішов він по горах, по долинах, сімдесят сім держав минув, нарешті потрапив у велике Чорне місто. У цім місті проживав король Чорного королівства.
Не довго думаючи, відправився Янош у палац прямо до гопмейстеру1. Привітався честь по честі:
- Дай боже дня доброго, пан гопмейстер, як поживати изволите, як ваше здоровьичко?
- Будь здоровий, людей божа. Я-Те живу не тужу, а тобі чого потрібне у наших краях?
- Я, дядечко, запитати прийшов: короля вам не чи треба? Витріщив ока гопмейстер, рота розкрив, так так, що й полк солдатуместился б.
А Янош йому говорить:
- Даремно ви так дивуєтеся, пан гопмейстер, я адже не жартую. Але отут гопмейстер зареготав, так ніяк зупинитися не міг, луна повсему палацу віддавалося.
- Ну, хлопець, добре ж ти надумав! чи Знаєш, голова, що у на-народне викривлення слова гофмейстер - дворецький короля.
Шего короля дітей стільки, скільки у ситі дірочок, навіть одним більше! Ми вуж заплуталися зовсім, не знаємо, кого з них спадкоємцем залишити.
- Добре, коли так, - сказав Янош, - тоді залишайтеся з богом, пан гопмейстер, а мені доброго шляху побажайте, я далі піду, іншу країну подивлюся.
Так, щоб не забути: той-те-одна-те пари залізних бочкоров у Яноша зовсім зносилася, протерлася, скинув він їх, надяг інші й далі покрокував. Довго йшов, ніде не присів, поки не добрався до Червоного королівства. Це королівство недарма Червоним прозвали, усе тут було червоне, навіть звірі й люди. Але Янош особливо придивлятися не став, подався відразу у столицю, а там - у королівський палац, так цього разу гопмейстера не шукав, до самого короля з'явився. Він адже по дорозі багато всього передумав, і здалося йому, що гопмейстер Чорного королівства мабуть що й хитрив: може, у чорного короля й зовсім дітей ні, гопмейстер сам на королівський трон заздриться! Попросив Янош докласти червоному королеві про себе, і той відразу прийняв його.
- Дай вам бог щастя-удачі, ваша величність червона король! Як поживати изволите, як здоровьичко?
- Спасибі, синок, на доброму слові. Я-Те живу-поживаю, старому чи багато треба, але тебе яким вітром у мою країну занесло? Бачу адже, що нетутешній ти.
- Ех, ваша величність, моє життя й смерть у ваших руках, а тільки я вам відразу всю правду викладу! Прагнете вірте, прагнете ні, а тільки прийшов я сюди з далекої землі секеев щастя шукати, тому як удома нас, братів, стільки, скільки дірочок у ситі, на одного навіть більше, так що мені й ремесла не залишилося, старші брати усе розібрали.
- Та ким же ти стати надумав? - запитав король.
- Так я так і едак прикинув, розв'язав у королі піти.
- У-Він що... Думаєш, легеня ця справа? Ні, синок, королівством правити - не на грубці лежати. Кому доводило, той знає!
- Так-Те воно так, - сказав Янош, - а я Усе-таки спробував би.
- Добре, синок, - говорить король Яношу, - тоді слухай. Синів у мене ні, є тільки дочка єдина, але дуже не хотілося б на неї держава моє залишати, уже боляче сусід у мене злий і підступний. чи Чув ти про Крижане королівство? Лежить воно на краю землі, так одна з етнічних груп угорців, що проживають у основному у Трансільванії.
Ще на криві вершки далі. Багато, ох як багато досаждав мені крижаний король. Усе життя я від нього відбивався, праг його країну скорити, але ніяк досягтися того не міг: скільки війська туди посилав, а вони усе у лід перетворилися, змерзнули там. Так і коштують нерухомо, кроку ступити не можуть. Скільки вуж герцогів славних бралося короля крижаного схопити-скорити, солдат його перебити, але жоден назад не повернувся.
- Нічого, вуж я-те повернуся! - сказав Янош.
- Та ходити тобі нема чого, синок, дарма себе погубиш. Не знаєш ти крижаного короля. Нічого у ньому живого ні, один лід суцільної; як надумає мені зло заподіяти - у мою сторону повернеться, дуне один раз, і посередині самого жаркого літа усе: трава, дерева, квіти, посіви - усе-усе перетворюється у лід.
- Іншому життя не бувати, смертиньки не минути, - сказав Янош, - так що я Усе-таки спробую...
Уже й друга пара залізних бочкоров у непридатність прийшла, надяг Янош третю пару, підв'язав міцніше. "Ну, - думає, - коли ці продірявляться, буду я королем Крижаної країни або живий не буду! "Ішов він, ішов по горах і долам, до вечора бачить, домишко віддалік коштує. "Зайду, - думає Янош, - попрошуся на нічліг". Увійшов, а там прадавня-прадавня баба сидить, років сто їй, якщо не більше.
- Добрий вечір, бабуся, як поживаєте, як здоровьичко ваше?
- Здоров'я як здоров'я, - відповідає йому баба, - тільки ти говорив би потише, не те розбудиш синка мого, отут тобі й кінець.
- Ой чи, ой чи? - Янош голосно викликнув.- Так хто ж він такий, син ваш?
- Сонце, ось хто, нещасний!
Перетрусив отут Янош. Якби знати, він би й привітався пошепки.
- Ох, бабуся, миленька, адже не знав я! Та й хто б подумав, що Сонце у такій непоказній халупі живе!
На щастя, Сонце від його слів не прокинулося, а незабаром і зовсім упало у глибокий сон, так що хоч із гармати стріляй, не розбудиш. Отут баба до Яношу звернулася:
- А тепер говори, навіщо з'явився, по яких справах? Янош усі їй розповів.
- Ех, синок, по чи собі дерево узявся рубати? Тільки мій син міг би допомогти тобі. А тобі одному у Крижане королівство йти справа зряшное, змерзнеш, як і усе до тебе, якщо мій син хоч один раз у ту сторону не загляне.
Розв'язав Янош почекати, коли Сонце пробудиться, і попросити, щоб один-єдиний раз шлях свій перемінив старухин син, над Крижаним королівством пройшов.
З тим і приліг здрімнути. Ближче до світанку заворочалося Сонце, темний бік відвернуло, світлий показало й стало у шлях збиратися. Отут Янош перед ним з'явився.
- Доброго раночка, благословенне Сонце! Щасливого тобі повернення!
- Та тобі ранку доброго, - відповідає Сонце, - так хто ти такий? Розповів Янош Сонцю, що із секеев він, що сім'я його бідує,
Що батько праг його шевському ремеслу навчити, але він розв'язав краще вуж у королі податися, а там будь що буде.
- ПРО, благе світило, миле Сонце, - заблагав Янош, - будь до мене милостивий, воссияй хоч один раз у Крижаному королівстві!
Сонце йому відповідає:
- Н- Так, Янош, синок, справа-те не простої. Не ти перший про той мене просиш. Скільки раз благав-заклинав мене червоний король, так тільки не сподобалися мені його хитрості, і не став я над Крижаним королівством світити. Я адже спервоначала завжди придивлюся до людині, а вуж потім і на допомогу прийду, якщо він коштує того.
- Спасибі тобі, благе Сонце, за твої розумні мовлення, - сказав Янош, - побачиш сам, коли на мене посвітиш, що я заслужу твою допомогу. Попрощалися вони по-гарному. Сонце на схід пішло, а Янош на північ.
- Ну, бочкори мої вірні, - сказав Янош, підв'язуючи їх потуже, - протримаєтеся на ногах хоча б доти, поки у Крижану країну не прийду. А там будь що буде.
Споро йшов Янош, підійшов до гори, дивиться, а вона вершиною у небо впирається.
- Ех, бідна моя голівонька, - засмутився Янош, - скільки ж це часу треба, щоб на таку висоту піднятися! Отут і шести пар бочкоров не вистачило б!
Коштує Янош, думає, як йому бути, і почув стогін. Пішов він у ту сторону, звідки стогін донісся, бачить - лежить під кущем білий ведмідь. Янош запитує:
- Що з тобою, ведмедик, тому стогнеш, приятель?
- Ох, допоможи мені, добра людина, я тобі за це добром відплачу.
Недавно затіяв крижаний король більше полювання, і я, щоб своє життя врятувати, з вершини гори зстрибнув. Та всі б добре, так лапу ось занозил, не можу вийти звідси, якщо яка-небудь добра душа колючки не витягнеться.
- Ну-ну, не горюй, витягнуся я колючку! - сказав Янош і миттю висмикнув скалку.
Ведмідь негайно підхопився й говорить Яношу:
- Спасибі, бідняк хлопчик, за доброту твою. Віддячу я тебе, побачиш. Висмикни волосок з моєї шуби. Якщо у лихо потрапиш, тільки проведи волоском по губах, і я відразу перед тобою з'явлюся.
Яношу вірилося й не вірилося, але волосок із шуби ведмежої він Усе-таки висмикнув. "Може, і ні до чого, - думає, - так вага невелика, тому й не побрати із собою". Після того побажав він ведмедеві доброго шляху, а сам поліз на гору.
Сім днів, сім ночей ішов, а усе ще тільки до середини гори добрався. Зупинився він отут і говорить собі:
- Ну, пожартували, і вистачить, пора вуж передохнути.
Ліг під деревом і заснув як убитий. Прокинувся тому, що стало його припікати зі спини. Повернувся Янош на інший бік, бачить, поруч із ним хтось багаття великої розпалило. Відкрив він ока непомітно, дивиться: що за народ? Дивився, дивився, нарешті розглянув трьох карликів у шубах до п'ят. Були у карликів довжелезні бороди, усе льодом покриті. Карлики коштують навколо багаття, розмови ведуть.
- Ех, - говорить перший, - гарне багаття розпалили, зараз моя борода оттает. г-г - Скоріше б уже розмерзлися наші бороди, - говорить другий, - тільки боюся я, що й такий вогонь не допоможе.
- Який щасливець ця людина, що спить тут, - говорить третій, - у нього зовсім немає бороди!
- Цікаво, куди він шлях тримає? - запитав перший карлик.
- Так уже не у Крижане королівство, якщо голова на плечах, - сказав другий.
- Я там і королем бути не погодився б. Отут Янош підхопився, крикнув весело:
- А ось я, земляки, саме того й бажаю! Ви-Те самі звідки? Не чи звідти?
- Жили ми там, так утекли, - відповідають карлики.
- Ай-Я-Яй, а я-те праг би, щоб ви відвертали, проводили мене.
Карлики йому говорять:
- Повернутися ми нізащо не повернемося, але, якщо ти бороди наші від льоду звільниш, проводимо тебе до самої границі.
- Це справа не хитра, - сказав Янош.
Схопив він палаючу гілку, потикав нею у бороди, вони й відвалилися, немов і не були.
- Ну, хоробрий молодець, - сказав старший з карликів, - за те, що від борід нас позбавив, ми тепер твої вірні слуги. Побери-но ось цей свисток.
Якщо у лиху виявишся, свисни, ми негайно з'явимося.
Побрав Янош свисток, у торбу його поклав і покрокував своїм шляхом. Ще сім днів, сім ночей пройшов і виявився нарешті на самій вершині гори. Вона майже у небо впиралася, довелося Яношу лягти на живіт і поповзом на іншу сторону перебратися.
Отут-Те й починалося Крижане королівство. Схил гори був увесь покритий льодом, і усе-усі навколо, що тільки бачило око, було лід, лід, лід. Трава крижана, замети крижані, і поля, і будинку.
У Яноша кішки скребуть на душі: "Та навіщо я сюди припхався? Хоч би й став тут королем, яка у тому радість? Ох, батько, батько, навіщо я тебе не послухався, не захотів шевцювати? Ну так тепер журитися пізно, немає мені шляхи назад, хоча б і на смерть, а вперед піду". Подивився він праворуч, подивився ліворуч - ціле військо коштує, усе у лід звернулося. "Не інакше як червоного короля військо, - думає Янош.- Ех, ось би їх воскресити, так як? Вогонь тут не розведеш... Ну добре, іншому життя не бувати, смертиньки не минути, піду один".
А тільки як іти-те? Ноги сковзають по льоду, від залізних бочкоров одні дірки залишилися. Згадав отут Янош білого ведмедя. Дістав шерстинку із шуби його, тільки подивився - а ведмідь уже поруч.
- Ти мій хазяїн, наказуй, усе виконаю!
- Знеси мене з гори вниз.
- Ех, хазяїн мій дорогою, я-те знесу, коли наказуєш, так тільки ти у лід звернешся, тільки-но ми спустимося.
- Однаково, - сказав Янош, - іншому життя не бувати, смертиньки не минути, так що бери мене на спину й униз знеси.
Ведмідь скорився, спускатися став. Чим нижче вони спускалися, тем холодней ставало. А у підніжжя гори така була холоднеча, що Янош, себе не чуючи, з ведмедя додолу скотився. На ноги він ще встав, однак зрозумів, що скоро й життя кінець. Спершу пальці на ногах льодинками стали, потім ступні, гомілки й стегна заледеніли. Коли вже до пояса обмерзнув, згадав раптом карликів: може, хоч вони йому на допомогу прийдуть. Вийняв він їх свисток, дунув у нього, і три карлики негайно до нього з'явилися.
Старший запитує:
- Що накажеш, бідняк хлопчик?
- Ступайте скоріше туди, де благе Сонце ночує. Хатина його на границі Червоного королівства коштує. Попросите, щоб зглянувся треба мною, не те помру я.
Тільки він це вимовив, як до губ у лід перетворився, а лід і вище пішов, до самої верхівки. Залишився Янош на місці, коштує начебто вкопаний. Білий ведмідь близько нього лежить, горює, що доброго хазяїна втратитися довелося. А карлики тим часом де йшли, де бігли, нарешті набрели на халупу Солнцеву. Передали вони Сонцю останні слова Яноша.
- Ну-ну, боляче багато бовтаєте, - говорить їм Сонце.- Думаєте, так легко мені зі шляху вивернути? Ось я ляжу зараз так посплю, завтра подивимося, що у сні привидиться.
Що вуж там Сонцю приснилося, не відаю, але головне те, що, вийшовши раночком, зробило воно невеликий гак і постояло небагато над Крижаним королівством.
Та відразу усе отут перемінилося, коштувало Сонцю благому вниз подивитися. Потекли-Станули крижані гори, крижані поля, крижані будинки, навіть військо червоного короля усе розмерзлося, скинуло крижану збрую, опам'яталися солдати, живехоньки.
Стаял крижаний панцир і з Яноша, тільки на голові залишилася крижана золота корона, а у руці крижаний золотий скіпетр. Тре ока Янош, чудиться йому, що він сон бачить. Але який же сон, коли всі так і було по правді. Дивиться, покрокувало військо! Він скоріше вперед забіг, сіл на ведмедя вірного й повів солдат проти крижаного короля. Так тільки, поки вони до його міста йшли, від міста цього й сліду не залишилося: станув він, перетворився у море; уже пив його, пив крижаний король, так і не випив, на той світло відправилося, та й там не швидко, мабуть, пити захоче.
Яноша негайно королем прокричали, і він погодився над Крижаним королівством панувати, тільки спершу у Червоне королівство повернувся, щоб повідати тамтешнім людям про велику перемогу. Зрадів червоний король, відразу віддав Яношу свою дочку єдину й усе королівство! Став тепер Янош у двох країнах владикою. Як багаті бару роблять, улітку у Крижаному королівстві жив, а зиму проводив у Червоному королівстві. Не забув він ні рідних, ні знайомих: батька, матір, братів, земляків усіх у палац до себе побрав. Там і живуть вони розкошуючи.
Хто не вірить, нехай сам піде так перевірить. Якщо у Червоному королівстві люди не скажуть, можна у Крижане королівство сходити.